5. Портрет Мотрі як засіб розкриття її характеру (“Кайдашева сім’я” І. Нечуй-Левицький)
Розкриваючи сторінки цього твору, ми вперше зустрічаємось з Мотрею:
“Мотря стояла під хатою проти білої стіни. Висока на зріст, рівна станом, але не дуже тонка, з кремезними ногами, з рукавами, позакачуваними по лікті, з чорними косами, вона була ніби намальована на білій стіні. Загоріле рум'яне лице ще виразніше малювалось з чорними тонкими бровами, з темними блискучими, як терен, облитий дощем, очима. В лиці, в очах було розлите щось гостре, палке, гаряче, було видно розум із завзяттям і трохи з злістю. Сонце било на Мотрю косим промінням, освічувало її з одного боку, обливало жовтогарячий кісник на голові та червоне намисто на шиї...” – так змальовує її на початку твору автор.
Мотря розумна, вродлива і чепурна жінка. Фізично здорова вона любила працю. "Діло ніби горіло в Мотриних руках”, каже автор.
Довгий час вона змовчувала свекрусі, виявляючи свою чемність. І лише тоді як відчула себе не господинею, а наймичкою в Кайдашів, її терпець увірвався. Захищаючи свою людську гідність, щоб "не зїла свекруха, люта змія, вік молоденький", Мотря далі все більше втрачає почуття міри.
Вона стає сварливою і жорстокою людиною, якав сімейних суперечках не зупиняється ні перед чим. За це від свекрухи вона одержала прізвисько "бендерська чума".
Після трагедії з оком Кайдашихи селяни кепкували з Мотрі як з лютої жінки. Коли обирали Карпа десяцьким, дехто в жарт радив обрати Мотрю, а інші відповідали: "Не можна, вона повибиває всім бабам очі".
Мова Мотрі також відзначається грубістю, сповнена образливих слів і лайливих дотепів. Відчуваючи свою зверхніть над Мелашкою, вона і розмовляє з нею нечемно і образливо: "Не мети до порога, бо візьму тебе за шию, як кішку, та натовчу мордою в сміття"...
Часто своїми словами Мотря намагалася не тільки образити, а ще й викликати на суперечку Кайдашиху. З такою метою вона співала пісню:
Коли б мені господь поміг
Свекрухи діждати,
Заставила 6 стару суку
Халандри скакати.
Тож очевидна велика художня майстерність I. Нечуя-Левицького у використаннi всiх художнiх засобiв мови, у вираженнi авторської позицiї — людина не повинна втрачати самоповаги за будь-яких обставин i разом з тим поважати право iнших на власну гiднiсть. Недаремно I. Франко вiдносив повiсть «Кайдашева сiм’я» «до найкращих оздоб українського письменства».
6. Аналіз поезії І. Манжури “Щира молитва”
Найголовніше у творах Манжури – це логічний, послідовний аналіз буденного народного життя з його злигоднями й клопотами, свідоме наголошення на обставинах, які оточують ліричного героя. Однак конкретні описи і картини, пов'язані з економічним становищем села аж до географічно-етнографічної деталізації, зовсім не свідчили про брак поетичної фантазії чи брак майстерності у використанні зображувальних засобів, а становили одну з специфічних неповторних ознак художньої манери І.Манжури, його естетичного кредо.
Принагідно варто наголосити, що поезія І.Манжури тяжіє до сюжетності. Це значною мірою випливало з характеру того життєвого матеріалу, який складає цілюще джерело його творчості. Сюжетний вірш І.Манжури – це частка живої дійсності, епізод життя і побуту, які поет спостерігав постійно.
Поезія “Щира молитва” – дотепна, їдка сатира, в якій поет демонструє вміння на конкретному матеріалі малювати соціальні картини дійсності, будувати сюжетний вірш:
“Господи, віку, просю тебе, ти
Панові нашому не вкороти,
Хай пожива він у світі довгенько!” –
Молиться щиро бабуся старенька.
Чує те пан та бабусі пита:
Чом та за нього молитва свята?
“Тим, що за вашого діда я мала
Шестеро ярок, – бабуся сказала. –
Двох він до себе на двірню забрав…
“Буде із тебе й четвірка”, – сказав.
Батенько ж ваші, осівшися, пару
Другу забрали у панську отару…
Ви ось хазяйство до рук прийняли –
Скоро і п’яту у двір узяли…
Дай же вам, господи, вік довголітній,
Щоб не зайняв Ваш синок і послідній!”
Збиратель та цінитель українського фольклору будує вірш як звичайну молитву людини у церкві, яка прийшла поділитися своїм горем. Виникає враження, що ми просто випадково слухаємо молитву літньої жінки.
Стилістично літературна форма молитви передається завдяки зворотам:
“Господи віку просю тебе, ти...”, “Хай поживе він у світі довгенько..” “ Дай же вам господи, вік довголітній...”
Хоч спочатку у читача виникає сміх, але потім приходить розуміння глибокої іронії, яку хотів передати нам автор, змальовуючи жахливий стан селенства і свавілля панів.
Література
1. Неділько В.Я. Майстер вічності. – К.: Молодь, 1987. – 308с.
2. Гончар О. Чим живемо: на шляхах до українського Відродження. – К.: Наука, 1987. – 143с.
3. Мельник В. Увесь задуманий і філософічний. – к.: Дніпро, 1990. – 67с.
4. Субтельний О. Україна: Історія. – К.: Либідь, 1991. – 417с.
5. Історія української літератури. – К.: Наукова думка, 1988. – 436с.