Кожна п’єса Шекспіра – мікрокосм, малий згусток великого всесвіту. В ній є все, що складає ланки, які утворюють світ. В повному погодженні з філософією гуманізму, в центрі кожної п’єси – людина. Особливість драм Шекспіра в тому, що людина в них знаходиться у тісному зв’язку зі всім світом життя. Це, доречі, помітив ще Й.В.Гете: “Шекспір приєднується до світового духу: як і той, він пронизує світ ; від обох нічого не заховано. Але якщо завдання світового духу – зберігати таємницю до, а іноді і після завершення діяльності, то призначення поета – розповідати її до терміну або в крайньому випадку робити нас повіреними під час діяльності ”.[ ]
Творчість Шекспіра поділяється на три періоди. Саме у другому “трагічному” періоді (1601-1608) створені “великі трагедії” (“Гамлет”,“Макбет”,“Король Лір”, “Отелло”). Трагедія постала на грунті кризи гуманістичного світогляду Шекспіра і, ширше, всієї ідеології ренесансного гуманізму; водночас вона є чи не найглибшим і найзавершенішим художнім вираження цієї кризи. Зміна світовідчуття, зрозуміло, не була в Шекспіра несподіваною, а стала наслідком діалектики його світогляду. Основа кризи гуманістичної ідеології Відродження – розчарування у досконалості людської природи. Джерелом трагічного у цей час стає не вирішуваний конфлікт між особистістю, носієм гуманістичної природи та світом, що живе за законами егоїзму та несправедливості.
Каталізатором зміни світовідчуття послужили суспільно-політичні події тогочасної англійської дійсності, позначеної особливим драматизмом і контрастом. Хід суспільно-історичного розвитку, зокрема ексцеси первісного нагромадження, невблаганно підривали характеризовану ідеологію, розкривали її невідповідність реальній дійсності й реальній людині.
В.Шекспір не перестає захоплюватися тілесною красою людини. “Царська велич краси” може глибоко вразити людину. Йдеться не про абстрактну небесну красу, а про красу земну, і втіленням її являється жінка. Бірон захоплюється красою коханої:
Хто б міг, на красу її обличчя
Орлиним оком пристрасно споглядаючи,
Не перетворитися відразу ж у сліпого? [ ]
Краса – це вища досконалість світу, і вона втілена в чудовій жінці, Розаліні:
Всі фарби, слив виблискування,
Прикрасили собою відблиски свої,
Так досконала краса її,
Що в ній одній всі досконалості утіленні. [ ]
В Гамлета краса невід’ємна від інших переваг. Гамлету його покійний батько малюється прикладом всіх людських досконаналостей:
Яка неперевершена краса цих рис,
Обличчя Зевса; кучери Аполлона;
Погляд, як у Марса, – властна гроза;
Осанкою – то сам гінец Меркурій
На небом улюбленій горі;
Насправді таке поєднання,
Де кожний бог вдавив свою печаль,
Щоб дати всесвіту образ людини. [ ]
Вчення гуманістів про те, що людина богоподібна істота, отримує тут повністю точне вираження. Старший Гамлет подібний богам.
Ось чому в період кризи гуманізму Шекспірові близьким став Платон, і неоплатонізм. Шекспір стає бароковим, пізнає трагедію розкутого людського духу. Основоположник ренесансного платонізму флорентинець Марсиліо Фічіно сказав про людину наступне : “Людина рівнозначна розумній душі, її досконалість всьго світу,завдяки бескінечній здатності мислити і волі, пізнання і любові, вміння утотожнити себе з всіма іншими речами”. Піко делла Мірандола пішов ще далі, поставивши людину над усіма і давши їй свободу, яку не мали інші земні істоти. Це пише зрілий Шекспір:
Що людина, коли вона зайнята тільки
Сном і їжою? Тварина, не більше.
Той, хто нас створив з думкою стати обширною,
Що дивиться вперед, вклав в нас
Не для того богоподібний розум,
Щоб пліснявів він. [ ]
Ця думка не була для нього новою, коли він писав “Гамлета”. Вона була рано засвоєна і вкладена в уста другорядного персонажа другоі частини “Генріха VI ”:
Невігластво – прокляття господнє,
А знання – крила, що несуть нас до неба. [ ]
Відродження, розчарування у досконалості людської природи. Джерелом трагічного стає невирішуваний конфлікт між особистістю, носієм гуманістичної природи та світом, що живе за законами егоїзму та несправедливості. Відродження було справжнім духовним переворотом, внаслідок якого середньовічна система цінностей змінилася новим світоглядом. людство ). Людина все більще стає центром уваги. Істинний образ людини втілюється в античному ідеалі виховання.
Заміна світовітовідчуття, зрозуміло, не була в Шекспіра несподіваною, а стала наслідком діалектики його світогляду. Каталізатором у цьому процесі послужили суспільно-політичні події тогочасної англійської дійсності, позначеної особливим драматизмом і контрастами.
На шекспірівській сцені місцем дії завжди являється земля. З потайбічним світом і царством природи життя, зображуване Шекспіром, ще зв’язане, але перше і головне в ренесансному театрі – людина. Вона частина великого світу, і чим більш вона є значущою, тим більшу участь в її долі примають надприродні сили.
В даній праці робиться спроба проаналізувати одного з центральних філософських понять у драмі “Гамлет”, а саме поняття “людина”. Воно має значення “людина”, жива істота, особистість, тобто означає людську істоту незалежно від роду і віку:
Який довершений витвір -людина
Шляхетні думки ,безмежні здібності!
Увесь вигляд, кожен рух викликає захоплення!
Вчинки нагадують янгола!
Бога нагадує розуміння! Окраса всесвіту!
Взірець усього сущого. [ 203]
Важливим фактором для такого тлумачення слова “людина” в “Гамлеті” є наявність не лише постійного співвідношення “людина - розум”, але і той факт, що воно розвиває своєрідний протиставний зв'язок із словом “тварина”. Аналіз показує, що співвідношення людина - розум - тварина повторюється в п'єсі в ряді випадків і, таким чином, характерне для слововживання Шекспіра.
Використання слова “тварина” як синоніму слову “людина” стилістично і ідеологічно виправдане, тому що воно дає оцінку негідної свого високого звання людини з точки зору гуманістичного світогляду:
Якщо в людини головні бажання – Лиш їсти і спати - це хіба людина Худоба й годi. Той, хто дарував Нам пам'ять, передбачення і розум [ 256]
В основі лексико-семантичного зближення слів “людина” та “тварина” як філософських термінів у “Гамлеті” лежать спільні смислові зв'язки обох слів. З'єднувальною ланкою виступає тут слово створіння: людина - розумне створіння , тварина — не розумне створіння.
Роль розуму, лексичним виразником якого в найширшому значенні виступає настільки важливою у визначенні філософського поняття людини в “Гамлеті”, що він може ототожнюватись з його носієм, людиною. Так, у вислові “...такий шляхетний розум! Така людина!” Вираз “шляхетний розум” синонімічний виразові “шляхетна людина”, тобто їх значення настільки злились, що їх неможливо розмежувати.
Другим елементом, що становить зміст філософського поняття “людина” в “Гамлеті”, є тіло. Це знаходить свій вираз у тісному співвідношенні “ людина” – “тіло”:
Природа, визріваючи, плекає
Не тільки мязів лиць,- у храмі тіла
Бринить відправа розуму й душі. [ 169]
Аналіз лексики відомого монолога Гамлета “Який довершений витвір-людина” також дозволяє виділити аналогічний лексичний ряд, а саме: людина-думка, здібності, вчинки янгола, взірець. Останні три слова служать для позначення тих головних ознак, за допомогою яких Шекспір виражає своє захоплення людським тілом, його красою, формами, рухами та жестами.
В “Гамлеті” є цілий ряд слів, близьких за смислом до слова “тіло”, які трактуються у дуже широкому філософському плані. В першу чергу до них належить машина в значенні “людське тіло”, яким Гамлет позначає себе в листі до Офелії. Незважаючи на дещо евфуїстичне забарвлення цього слова, воно вказує, що Гамлет — студент-філософ та дуже образно передає ідею людського тіла як єдиного, цілого гармонійно, злагодженого механізму. В такому матеріалістично-атомістичному значенні дане слово вживається в англійській художній і філософській літературі вперше. В основі становлення нового значення цього слова лежать наукові дані фізіології та анатомії людини, успіхи механіки та сама семантика цього слова.
Не менш важливим за слово “machine” є “temple”, яке Шекспір вживає в “Гамлеті” також в значенні “людське тіло”. Дане слово як своєрідний стилістичний варіант не тільки означає те саме, що й тіло, але одночасно виражає авторську оцінку і той глибокий гуманістичний зміст, який Шекспір вкладав у поняття людського тіла. В такому значенні великий драматург вживав слово дуже рідко і лише в серйозних за філософським змістом контекстах.
Лексичні засоби для вираження філософського змісту поняття людина в «Гамлеті» є новими для того часу і відрізняються від засобів середньовічної філософії, які й основному зводились до співвідношення людина-душа-тіло.
Синонімом слова “людина” в розглядуваному плані виступає в “Гамлеті” також слово “особа”, яке розділяє з ним функцію найбільш загального вираження поняття “людини” . Дане слово в значенні “людина”, “особа”, “хтось”, “індивідум – особа” було повністю закріплене саме в творах Шекспіра. До нього в епоху середніх віків особа мало значення “маска” та “видатна особа”.
Професор Дж.Дойчбайн вказує на одну особливість у зміні засобів вираження поняття “людина” в той час: якщо раніше людина, носій душі, позначалась займенниками я, ти, то тепер, зокрема в “Гамлеті”, людина як носій розуму, думки позначається займенником себе, собою, сам.[ ]
Отже, слова “особа” і займенник “сам” (особисто) є свого роду еквівалентами “людини”, виражаючи поняття людини, її індивідуальності як сукупності відмінних, неповторних розумових та тілесних ознак і якостей. Різниця між ними та, що займенник виражає внутрішнє “я” людини, її розум на противагу до тіла, тоді як “особа” з цим останнім пов'язане нерозривно.