«Дума про братів неазовських» за жанром є драматичною поемою. Ця синтетична жанрова форма передбачає невеликий обсяг, віршовану форму, поєднання форм драми та ліро-епічної поеми. Основу драматичної поеми становить внутрішній динамічний сюжет – конфлікт світоглядних та моральних принципів при відсутності панорамного тла зовнішніх подій. Ліричні чинники переважають над епічними і драматичними.[15,210]
«Дума про братів неазовських», як відомо, є філософською антитезою до фольклорної думи. Дума – епіко-ліричний жанр українського словесно-музичного фольклору 15-17 століття. Ці твори історичні за змістом, відрізняються вільною ритмікою, імпровізаційністю, реалістичністю. Антитеза – стилістична фігура в художній літературі та ораторському мистецтві, що полягає у драматичному запереченні певної тези чи у в вмотивованому контрастуванні смислових значень бінарних образів. [15,218]
У нашій роботі ідеться про образ-символ кобзаря, використаний поетесою. Тому треба вказати, що символ – предметний або словесний знак, який опосередковано виражає сутність певного явища, має філософську смислову наповненість. Символ тяжіє до узагальнення, розширення.змісту.[15,621]
Розділ 2. Трансформація фольклорних мотивів у поемі Ліни Костенко «Дума про братів неазовських»
Темою «Думи про братів неазовських» став вчинок козака Сахна Черняка, який вирішив розділити долю Павлюка і Томиленка після поразки під Кумейками у 1637 році. Ця тема втілена поетесою за допомогою проекції фольклорного сюжету на зображення історичної події, а саме сюжету фольклорної «Думи про трьох братів, що тікали з города Азова». Л. Костенко, використавши фольклорний сюжет, вдалася до його переосмислення для реалізації власних художніх завдань. Композиційним стрижнем обох творів є мотив дороги: у фольклорній думі ми маємо втечу трьох братів з неволі, а в драматичній поемі – це навпаки шлях «у смерть», на страту. Бачимо, що простежується перша опозиція двох творів. Цей мотив інакше реалізується у Л. Костенко у часопросторовому вимірі, бо віз із в’язнями, за численними авторськими ремарками рухається «на місці»:
«На місці їде віз, і все з ним розминається -
дерева, люди, обрії, зірки.»
«Тяжке мовчання, їде віз на місці -
повз нього пропливають чорні верби».[20]
Дія відбувається ніби у позачасовому і позапросторовому вимірі, чим автор акцентує увагу на вічності заявленої проблеми(вірність і зрада) і у це дійство залучена вже вся українська дійсність, вся історія, від давніх часів турецьких і татарських навал(сюжет фольклорного твору) до сучасності:
І пропливають вишки й терикони,
ковші і крани, труби і лебідки.
Ряхтить вогнями промислове місто.
Гніздо лелека мостить на стовпі. [20]
«Сучасна жінка, в скверику на лаві, похитує
коляску на ресорах…» і конспектує з книжки побіжну згадку в літописі про вчинок Сахна Черняка. Отже, використовуючи мотив дороги, Л. Костенко неабияк розширює часопростір драматичної поеми за допомогою звернення до реалій історії і сучасності, до майбутнього (образи програмістів), чим наближає час до вічності а місце дії до узагальненого образу шляху людини, яка зробила вибір між вірністю і зрадою. Виникають у просторі і уявні образи-символи (кобзар, образ Дон Кіхота). Тому можемо сказати, що час і простір у поемі умовні, що дає змогу робити філософські узагальнення. Маємо і пряме зображення часу у його філософському вимірі:
«…Конвейєр часу - тільки врізнобіч -
один в минуле, другий у майбутнє.
Отак всі й розминаються навік». [20]
Один із зображених вчинків дійових осіб у поемі теж схожий формально на аналогічний у думі: двоє кінних братів покидають третього, пішого, на шляху з неволі – ватажки повстання скидають з воза Сахна Черняка. Ця формальна схожість вчинків, чергова відсилка до фольклорного твору лише підкреслює їх різну мотивацію, поглиблює психологізм зображення ситуації: у думі брати покидають брата на дорозі у життя, а в творі Л Костенко Павлюк і Томиленко не можуть дозволити товаришеві їхати з ними по шляху «у смерть» навіть з високих міркувань. Тут слід звернутися до особливостей осмислення проблеми вірності і зради. Осмислюється у поемі цей неординарний вчинок і через призму української менталітету і народної моралі. Поняття менталітету визначимо як інтегральну ціннісно-мотивовану характеристику соціальної спільності; сформовану система елементів духовного життя і світосприймання, яка зумовлює відповідні стереотипи поведінки, діяльності, способи життя різноманітних соціальних груп і індивідів; включає сукупність ціннісних, символічних, свідомих чи підсвідомих відчуттів, уявлень, настроїв, поглядів, світобачення; до менталітету належать звички, прагнення, символіка, традиції, інтуїтивне несвідоме, що існують на рівні несвідомих психічних процесів. [4]. Отже, в українському менталітеті маємо засудження зради на усіх рівнях, і це знаходить відображення у ліричних, історичних піснях, творах народного ліро-епосу тощо. В цьому аспекті і фольклорна дума, і «Дума про братів неазовських» співзвучні: зрада у першому творі засуджується через показ її у вчинках двох корисливих братів, через емоційне зображення загибелі «пішого-пішаниці», тіло якого розтерзують хижі звірі, через показ долі братів зрадників у кількох варіантах; у драматичній поемі поетеса протиставляє фольклорному сюжетові абсолютну вірність своєму ідеалу Сахна Черняка, для якого неможливі не лише зрада, а будь-яка співучасть, причетність до неї:
…ти, Боже збав, не видавав нікого,
ти просто вчасно очі опустив!
І після цього зватися людиною...
Не через вас я їду, а для себе. [20]
Менталітет українців характеризується кордоцентричністю, емоційно-почуттєвим характером[10], і тут теж знаходимо співзвучність, бо цей персонаж діє саме за велінням свого серця, бо йому «так легше», йому із приреченими в’язнями «тепліше». Вчинок Черняка в поемі за словами Другого Програміста выдноситься«до категорії подвижництва», трактується як «моральна підзвітність самому собі». Сахно Черняк говорить:
Як не поїду, буду їхать вічно.
Нічим не відпокутуюсь, нічим! [20]
Ми можемо співвіднести образ Сахна Черняка з образами народних героїв козацьких дум, історичних пісень, у яких часто оспівується жертовність цих персонажів, подвиги, потяг до свободи. Але маємо й інший аспект трактування проблеми вірності і зради у світлі українського менталітету: українцеві з давніх-давен властиві традиції дбайливого господарювання, шана до родини і родинних цінностей, навіть індивідуалізм. З цього погляду вчинок Сахна Черняка можна сприймати як абсурдний, бо ж він має родину, двоє дітей, а жертовним вчинком нікого не рятує, про що й кажуть йому Павлюк і Томиленко. Тут показовою є репліка другого мужика, який «проминає» повз віз:
Та чи не тю? Мабуть, він просто дурень.
Щоб так за когось голову покласти?!
Мав поля шмат, і хату, і корову,
і жінку гарну, - що йому іще? [20]
У драматичній поемі маємо епізод, де віз із в’язнями проїжджає повз Чернякове село і дійові особи починають згадувати гостинність своїх родин, тут ми можемо помітити різноманітні побутові деталі: опис традиційної їжі, напоїв місцевостей, з яких походять Черняк, Павлюк і Томиленко, звичаю класти хліб під образами, образ тополі, посадженої батьком Черняка. Ці побутові деталі підкреслюють певне «випадіння» вчинку Черняка з прийнятих у суспільстві норм поведінки, звичаїв – покидання родини і дітей чоловіком, батьком, хоча цей вчинок і співзвучний з козацькою мораллю, де особисте мало бути завжди на другому плані.
Якщо порівняти образну систему у фольклорній думі і у драматичній поемі Л. Костенко, то можна казати про певні паралелі і контрасти. Вже назва драматичної поеми являє пряму відсилку до «Думи про втечу трьох братів з города Азова». Кількість персонажів теж однакова – три брати у народнопісенному творі, троє товаришів-повстанців у творі Л. Костенко. Але ці моменти подібні лише зовнішньо і потрібні для акцентування уваги саме на контрастному сприйманні двох творів. Центральна дійова особа «Думи про братів неазовських» - Сахно Черняк. Цей образ виростає із «побіжної згадки» у Львівському літописі. Саме він втілює у творі ідею абсолютної вірності, і це простежуємо у репліках дійової особи: «…це на всіх помножена вина», - каже Черняк про «коріння» зрад своїми своїх, і через небажання бути причетним до цієї вже майже звичної зради (у поемі згадується декілька випадків з історії, де «видали свої»), неможливість «опустити очі» він їде на страту замість того, щоб рятувати життя. «А ти ж за всіх був. А за тебе хто?» відповідає він Павлюкові на питання про покуту не свого гріха. Можна припустити, що у цих репліках простежується усвідомлення Черняком себе у контексті історії свого народу, причетності до її долі і, виходячи з цього, бажання спокутувати численні зради ціною свого життя для доведення собі можливості іншого шляху в історії свого народу, інших цінностей, іншого рівня суспільної свідомості. Ця думка підкреслена і згадуванням вчинку Черняка у майбутньому з його сухою, раціональною комп’ютерною мовою, у сучасності. Щодо паралелей із фольклорним образом меншого брата, Сахно Черняк сам асоціює себе з ним у кінці драматичної поеми, де ватажки повстання намагаються врятувати його і нарешті скидають його з воза. Але на шляху «у смерть» прагнення будь що наздогнати в’язнів лише поглиблює контраст із зображеним у народній думі вчинком старших братів, додає емоційного навантаження образу Черняка. Важлива для розуміння цього образу і паралель з Дон Кіхотом, який звертається саме до Черняка. Героїзм Дон Кіхота, як і вчинок Черняка не є обов’язковим, нікого не рятує, але обидва персонажі потребують своїх вчинків для того щоб жити по-справжньому, повністю реалізувати свій духовний потенціал. Можемо припустити, що на перший погляд безглузда жертовність Сахна Черняка має співзвуччя і з євангельською максимою про неможливість половинчастості у вірі, вірності і житті: « А що ти літеплий, і ні гарячий, ані холодний, то виплюну тебе з Своїх уст...»[Книга Одкровення 3;16]. Образ обмерзлих журавлів, що напровесні повертаються на Батьківщину і падають, мерзнуть, але летять теж підкреслює ідею вірності, неможливості відступитися від своєї любові до рідної землі. Образ Іуди – навіки проклятого зрадника – з’являється уві сні Чернякові і підкреслює його огиду до зради, неможливість її «одробити». Отже, реалізації ідеї вірності в образі Сахна Черняка допомагають контраст із заявленим фольклорним сюжетом, відсилки до Біблії (образ Іуди), до твору М. Сервантеса «Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі». Павлюк і Томиленко – теж «брати неазовські», тобто антитетичні до персонажів фольклорної думи: