... настежь калитка в саду!
Входит другой, и плоды для него с ветвей упадают:
Смоквы дают и ему свой подкрепляющий мед!
Не увлечет ли она и его к беседе? Ослепнуть
Дайте мне, боги! Забыть дайте скорее о ней!
У 1914 розпочинає "Західно-український диван". Натхненням були твори східних поетів, а особливо Харіза, перського поета XIV ст. Твори цього митця відрізнялися тонкістю передачі почуттів і переходом до духовності.
Цього же року Гете вперше побував у "маєтку Гербермюллі", відвідуючи свого друга Віллімера, в будинку якого уже 14 років жила співачка Маріанна Юнг. Наступного року поет знову зустрічає Маріанну, котра вже стала дружиною Віллемера. Ця зустріч глибоко вразила як Гете так і саму Юнг. Хоча ніхто не може сказати з упевненістю, що саме відчували ці двоє.
Протягом зими і весни 1815 Гете продовжує писати вірш до "Дивану". Він ще глибше проникає у світ перської поезії, і кількість творів, що входять у цей збірник збільшується, але написане лише шоста частина, твори якої згодом були включені в "Книгу Золейки" - фантастичну книгу любовних діалогів.24 травня 1815 року народилися перші рядки, де закохані дістали свої імена:
Ты же, долгожданная, смотришь
Юным взором, полным огня.
Нынче любишь, потом осчастливишь меня,
И песней тебя отдарить я сумею
Вечно зовись Зулейкой моею.
Если ты Зулейкой зовешься,
Значит, прозвище нужно и мне.
Если ты в любви мне клянешься,
Значит, Хатемом зваться мне.
(Перекл.В. Левика - 1,366-367)
Всі переживання поета змогли війти на поетичне полотно.
Перед нами Хатем-Гете і Зулейка-Маріанна[52]
Вами, кудри-чародеи,
Круг мой замкнут вкруг лица.
Вам, коричневые змеи,
Нет ответа у певца.
Но для сердца нет предела,
Снова юных сил полно:
Под снегами закипело
Эгной огненной оно.
Ты зажгла лучом рассвета
Льды холодной крутизны,
И опять изведал Хатем[53]
Лета жар и мощь весны.
Кубок пуст! Еще налей-ка!
Ей во славу - пьем до дна!
И пускай вздохнет Зулейка,
Что меня сожгла она.
(Перекл.В. Левика - 1,377-378)
Звичайно за творами неможливо прослідкувати всю історію стосунків Гете і Маріанни. Те, що було лише влітку 1815 так і залишилося особистою таємницею, але все ж таки зайшло відбиток у "Дивані". Маріанна так глибока відчувала настрої Золейки, що її твори - відповідь Хатему органічно увійшли у збірник. Листи, які вони відсилали один одному містили прозорі натяки. Гете так і не прийняв запрошення подружжя Віллемер. Можливо боявся продовження роману.1 серпня 1816 Золейка закінчує лист так: "Завжди ваша Маріанна".
Можливо ще взимку 1814-1815 виринали спогади зустрічі із Маріанною і коли в грудні Віллімери повернули Гете його записник, Маріанна у ньому вписала:
Ростом я совсем мала,
Милой крошкой звалл меня ты
Так зови меня всегда ты -
Будет жизнь моя светла.
З 20 вересня до 7 жовтня Гете перебуває у Гейдельбергу, там же в цей час знаходиться подружжя Віллемер. За цей час з-під пера поета виходить 15 поезій, які складають ядра "Книги Золійки". В них щастя та муки кохання, це час омолодження: діалоги між закоханими хоча живилися полум'ям пристрасті, але описували кохання як таке.
Від'їзд 7 жовтня нагадував втечу: "І от зірвало мене з місця і жене додому..."
Час від часу Маріанна і Гете відсилали один одному поезії, повні таємних натяків... [54] Ось, наприклад, один з таких пізніх творів Гете:
ВОСХОДЯЩЕЙ ПОЛНОЙ ЛУНЕ!
Дорнбург, 25 августа 1828 года
Ах, куда ж ты убегаешь!
После близости такой.
Лик мелькнувший укрываешь
Темной тучей грозовой.
Но, узрев, что и печалилось,
Как звезда, кидаешь мне,
И надеждой упиваясь,
Я люблю тебя вдвойне.
Сбрось покровы! Ярче, ярче,
Всю красу свою яви!
И пусть бьется сердце жарче
В ночь блаженства и любви.
Після того більше Гете із своєю молодою музою не бачився, але їхнє кохання увіковічене у поезії.
12 травня 1827 році Гете відправився у свій садовий будинок у Штерн, де планував залишитися лише на декілька днів, але чудова природа захопила душевно стривоженого та розгубленого поета: "весняний ландшафт був такий прекрасний, що я залишився сам того не бажаючи"[55].
В цей час почали виникати вірші особливого типу. Виник цикл із 14 віршів, якій дістав назву, "Китайсько-німецькі пори року і дня".
Цей цикл - одна із вершин лірики старого Гете. Основу цих циклів складає символічне зображення життя і світу, такого як бачить їх поет.
Тут спостереження за квітковим садом і разом з цим, елементи стародавньокитайської лірики.
Словно белых лилий свечи,
Словно свет звезды прекрасной,
Жжет из глубины сердечной
Жар любви в каемке красной.
Это ранние нарциссы
Стройно стебли распрямляют.
И кого-то с мыслью чистой
Терпеливо ожидают.
(Перевод А. Гугнина)
Кого чекають ці нарциси залишається загадкою і можливо вона надає особливого шарму твору. На лоні природи проблеми та душевні протиріччя, які роздирали душу поета, зникали, весняний сад постав перед поетом, неначе міраж молодості. Саме це відчуття вже немолодого поета влилося у лірику, яка захоплює своїми живими ароматами та яскравими кольорами.
У віршах пізнього Гете відчувається мотиви світової лірики і разом з тим елементи ранньої лірики із своїм молодечим запалом:
Сверху сумерки нисходят,
Близость стала далека,
В небе первая восходит
Золотистая звезда.
Все в неверность ускользает,
Поднялась туманов прядь,
Сумрак темный отражает
Озерная сонно гладь.
Вот с восточного предела
Ожидается луна.
С ивой стройною несмело
Шутит близкая волна;
Сквозь теней кругов вращенье
Лунный свет то там, то сям -
И прохлада через зренье
Проникает в сердце к нам.
(Перевод М. Кузмина - 1,454)
Влітку 1829 Гете знову прожив один у садовому будиночку. Це був своєрідний прихисток, сховок від проблем, та душевний курорт.
14 червня 1828 року несподівано помер Карл Август. Поет був глибоко вражений втратою людини, з якою прожив 10 років (у Веймарі). Поет сповнений болю за втраченим другом, не взяв участі у поховальній церемонії. Вирішивши за краще почути самому. І ще 7 липня він відправився у Борнбург, замок, який незадовго перед смертю придбав герцог, щоб втекти від виконання сумних функцій. Спостереження за природою та її постійною зміною стали джерелом потіхи і спокою: "У досвітніх присмерках вдивлявся у долину, де піднімався туман. Пробудився, коли піднімалось сонце. Небо зовсім чисте". Це перші рядочки у його щоденнику.
В Дорнбурзі він залишився до 11 вересня. Там щоб втекти від болісних спогадів займається астрономією, ботанікою, читає книги про мистецтво, з історії, активно проводить кожен день. "Тут вже немолодий поет набрався фізичної сили і навіть духовно знову відчув надію на розкріпачення", - повідомив Гете Сорі.
У цьому вірші найкраще відбито почуття та настрої, що переповнювали душу поета:
В час, как с дола, с сада ранью
Пелены туманов свиты,
Страстнейшому ожиданью
Чашечки пестро раскрыты.
Как эфир, носящий тучи,
Ясный день за крылья ловит,
И с востока ветр могучий
Солнцу синий путь готовит.
Благодарность, упиваясь,
Коль воздашь Великой, Нежной,
Луч, багряно расставаясь,
Круг озолотит безбрежный.
Спостереження природи і разом з тим глибокі філософські роздуми, а остання строфа закликає до правильного сприйняття життя, яке є запорукою щасливого закінчення дня. Це гімн, який прославляє початок дня та життя. Ці рядки є повним запереченням давніх сповнених туги поезій.
Не можна забувати про ще один факт з особистого життя поета. Війна закінчилась у 1816 році і настала перша весна, приходу якої чекали без страху. Правда поета вже давно хвилював стан дружини, яку мучили страшні судорожні болі. Взимку 1815-1816 її стан знову погіршився.
Весною з'явилися надії, що Крістіні стане краще. "Весна цілий рік" - воно читається як запізніле прославлення життя. Це легкі рядки, старовинний поетичний мотив яких надає глибокого особистого звучання. Але ліричного героя кохана "весна цілий рік".
ВЕСНА КРУГЛЫЙ ГОД
На грядах землю
Рыхлит побег.
Вот первый ландыш,
Белей, чем снег;
Шафран пылает,
Луга цветут;
Здесь - пурпур крови,
Там - изумруд.
И первоцветы
Стоят, кичась,
Фиалки глянет
Лукавый глаз.
И все в движеньи,
И все живет.
Короче снова
Весна идет.
Но в чаще сада
Прекрасней всех
Моей подруги
Приветный смех.
И что желанней
Ее очей.
Задорной песни,
Живых речей?
Душа любимой
Чиста, ясна,
В невзгодах, в счастьи -
Всегда одна.
Пусть розы щедро
Июнь растит -
Он прелесть милой
Все ж не затмит.
Наприкінці травня стан дружини погіршився. Запис 6 червня: "Вона померла біля полудня. В мені і в середині мене - пустота і безмовність смерті". Але Гете залишив помирати дружину на самоті. В день смерті в глибокому стривоженні поет написав рядки сповнені болю:
Ты тщетно, о солнце пыталось,
Просиять сквозь облак унылый
Луне в жизни одно осталось:
Скорбеть над ее могилой.
Хоча Гете не був при смертному ложі дружини, проте всі ті, що бачили його в ці дні могли підтвердити його глибокий сум та розгубленість[56]: "Стан мій межує із відчаєм".
ЗАПОВІТ