Набуваючи досвід ватажка, Залізняк уже мріє про об'єднання українських земель, починає краще розуміти внутрішній світ своїх побратимів, а, головне, несхитно вірить у правоту розпочатої справи. Обраний гетьманом, Максим підпорядковує особисті інтереси інтересам народу. Він починає задумуватися: ідеали прекрасні, але чи кожен готовий їх сприйняти духовно, чи не занадто віддалені вони від обставин реального буття, які формують свідомість окремого індивіда. Намагаючись осягнути напруженість мислення людини, її думок і почуттів, Ю. Мушкетик у кращих традиціях класики і в другій частині роману застосовує здобутки поетики внутрішнього мовлення, щоб зримо відтінити вирування суперечливих почуттів героя [55, 98].
Залізняк зацікавив автора як унікальна індивідуальність – велика у військових справах, у взаєминах з однодумцями, у коханні. Максим поступово приходить до усвідомлення того, що він узяв на себе велику відповідальність за народ, який повірив йому, пішов за ним у вир боротьби. Нестримний історичний потік – це енергійна, жива стихія, і Залізняк, мов сконденсована міць цієї стихії, у ньому неначе згустилися століття народного стогону, зойку й бунту. І віки любові.
Цікаво, що Мушкетик не показує втечі Залізняка з-під варти, а лише натякає на це в останньому розділу роману. В епілозі твору із розмови Миколи з дідом Мусієм дізнаємося, що Максим воює десь на Дону, бо, за словами діда, "немає таких кайданів, які б не розбив Максим" [10, 80].
Новаторство Ю. Мушкетика – в акцентації на людинознавчих, психологічних первенях у засобах конструювання образу видатної історичної особистості, у наданні йому політичного загостреного звучання, нового ідейного забарвлення, в поєднанні історичного із загальнолюдським. Не позбавлений роман Ю.Мушкетика і рис неоромантизму, у ньому історичні факти, офіційні свідчення тісно переплітаються з елементами пригодницькими, які, однак, не виходять за межі вірогідного.
Майже паралельно з сюжетною лінією Залізняка романіст розгортає сюжетну канву, пов’язану з образом Івана Гонти. Змальовуючи цю історично загадкову постать, автор веде з читачем діалог про волю і рабство, джерела добра і зла, про життя, ідеологічно детерміноване, й життя, не заангажоване, про проблеми особистості і народу. Саме на цьому образі, на мою думку, найбільше позначилася діалектико-синтезуюча манера художнього стилю Мушкетика. Можливо, саме з Гонти починається розробка романістом надзвичайно складної проблеми морального сумління, яка з часом посяде одне з чільних місць у його творчості [54, 22].
Однією з визначних ознак роману "Гайдамаки" є те, що гострота фабули у ньому підпорядковується ідеї розкриття характеру, в дії, із заглибленням в індивідуальну психологію героя. Чи не найліпше ця ознака твору реалізується саме в образі Гонти. Проведена письменником лінія особистих взаємин "злидарських отаманів" Залізняка і Гонти переконує у тому, що це люди – одержимі духом, великі своїми помислами. Саме через ці образи письменник виносить на суд читача багатий історично-інформаційний матеріал, сентенції загально етичного смислу, порушує проблему побратимства, яке у часи тоталітарного пригнічення особистості й нації набувало підкреслено злободенного звучання.
Залізняк та Гонта дали змогу авторові розвинути міркування узагальнено-філософського звучання: про державу і владу, тимчасове й невмируще, творення й руйнацію. Та найважливішим, на наш погляд, є те, що романіст показав, як очолене Залізняком і Гонтою повстання справді переросло у національно – визвольну революцію. Ідейним підґрунтям якої стала національна ідея з її провідним компонентом – засадою української державності [55, 111].
Моральні уроки історичних романів Ю.Мушкетика зводяться до утвердження простих, зрештою, істин. Не претендує на абсолютну новизну, скажімо, думка про те, що будь-яке добре діло, навіть і наймасштабніше, починається з доброї людини, або висновок про необхідність активного гарту душі на громадські якості. Але письменник, мовби повертаючи свого читача до джерел багатовікового морального досвіду, заново відкриває, який складний шлях проходить людина, людство до осягнення набутих колись-то "нематеріальних" цінностей. Цю вартість кожне покоління має усвідомити самостійно. З цієї сьогоднішньої необхідності й бере початок потреби уважніше глянути в минуле, самовизначитись у потоці часу. Адже пізнати щось у минулому – це краще збагнути й себе самого, що одвіку вважалося найскладнішим.
Не виключено, що робота над історичними творами загострила в письменника відчуття морально – духовної спадкоємності, й він цілком звертався до досвіду свого покоління, до подій, що нині вже стають новітньою історією [48, 125].
Ґрунтовні знання історії власного народу, а так само всезагальної, він являє у багатьох своїх творах, а пристрасть до поглибленого вивчення так званих "білих плям" увінчуються все новими творами, кожен із яких збагачує наші уявлення про історичні події та історичні постаті. Юрій Мушкетик володіє щасливою властивістю поєднувати методику пошуку новизни життєвого матеріалу із відтворенням самого процесу дослідження явища. Він вводить читача у свята святих письменника – у свою творчу лабораторію. З неймовірною відвертістю і щирістю ділиться він із читачем надзвичайно складним, болісним, драматичним, що часто набуває трагічних виявів, процесом пошуку першоджерел, які мали б висвітити істину правду про події, що в історію увійшли під означенням Гайдамаччина, Коліївщина. Писали про ті події до Юрія Мушкетика, писали й після виходу в світ його "Гайдамаків", та нікому не вдавалося так глибоко осмислити історичні події [56, 77].
У творах, основа сюжету яких базується на ґрунті реального буття, Юрій Мушкетик розкривається як вдумливий аналітик, що уміє проникати в суть фактів і явищ робити широкі узагальнення. Якщо уважно вчитатися у твори Юрія Мушкетика, то у них знайдемо реальні прикмети новаторства, елементи модерну, пошуки свіжих прийомів, оригінальних фабул, у яких не завжди можна провести чітку лінію між традиційними засобами і новітніми, сучасними. І це не створює враження стильової еклектики, бо письменник володіє художницьким смаком, чуттям міри і доцільності. Перевага Ю.Мушкетика полягає в тому що він мислить глобально, осягає проблеми загальнолюдські, звісно ж під кутом зору художника слова.
Доробок Юрія Мушкетика багатий і розмаїтий. Об’єктивно вся творчість його присвячена історії – і в тих романах і повістях, сюжет яких зітканий з давніх і прадавніх подій, а в центрі оповіді стоять реальні історичні постаті, і тоді, коли твори присвячені сьогоденню, адже по справедливості вони сприймаються як художній літопис нової доби. До того ж літопис правдивий, позбавлений як рожевого забарвлення, так і дьогтю. Творча манера відзначається тією особливістю, що базуючись на багатому досвіді класичної реалістичної школи, активно, але тактовно, зі смаком збагачується сучасною лексикою, не претендуючи на претенціозну вишуканість і уникаючи архаїчності [4, 155]. Майстерність його виявляється не у зовнішніх ефектах, а в багатстві лексики, щирості інтонації, в народній образності, чутті міри, психологічно вмотивованому відтворенні людських почувань, імпульсів, роздумів, реакцій. Все, чим багата натура, душа письменника, знаходить вияв у його творчості.
Розділ II. Образна-система роману Ю. Мушкетика «Гайдамаки»
Історія пишеться людьми. Вона ж і відбувається в людях. Окрім центральних персонажів роману, у ньому згадуються і деякі відомі історичні постаті, другорядні з точки зору одного важливого образу – образу України. Він присутній в обох частинах роману.
Україна... І перед нами постає безліч різноманітніших образів. Хто згадує безкраї пшеничні лани і блакитне чисте небо; перед ким предстане прекрасна Либідь, або безстрашний Святослав, комусь будуть вчуватися пісні Марусі Чурай. А хто побачить перед собою козацькі полки що виступають у похід... Велич, краса і могутність землі, яку живлять води Дніпра, є одночасно і причиною спустошливих воєн, що терзали тіло України.
Україна постає в образі покріпаченої землі. Чий народ змушували забувати своє коріння, історію, мову, віру. На жаль Україна на протязі багатьох столітть була розділена, це зумовлено її розташуванням і історичними чинниками. Намагаючись звільнити Україну від загарбників, Залізняк замислюється й про об'єднання України, мріє про незалежну державу з єдиною нацією. І кожний, хто приходив до Залізняка і після нього, прагнули об’єднати українські землі.
Гайдамаки – учасники козацького і селянського повстання, яке отримало назву Коліївщина на Правобережній Україні, в ХVІІІ столітті [31, 55]. На жаль образ гайдамаків спотворили польські й російські історики, тому що казали, що це повстання черні, говорили й про те, що гайдамаки були вбивцями, розбійниками, які грабували і вбивали мирний народ. Такий образ існував на протязі багатьох століть.
У своєму творі Юрій Мушкетик намагався об'єктивно відобразити і проаналізувати ті події. Образ гайдамаків відображено в романі, як образ захисників українського народу, які звільняють покріпачений народ. Образи створювались на фольклорних уявленнях про гайдамаків. Гайдамаки змальовані, як сміливі, сильні, шляхетні люди, які захищають простий народ. Разом з тим вони мали освіту, нехай не таку бездоганну, як у Гонти, але ж з дитинства вчились військовій справі на Січі.