Внутрішні компроміси придатні для більш-менш спокійних часів. У годину суворих потрясінь, ідейно-моральна невизначеність стає злочинною, принаймі з глибиною для особистості. Крізь випробування совістю проводить Ю.Мушкетик ще двох героїв роману. Російського офіцера Станкевича, обізнаний із творами Руссо й Вольтера, за своїми моральними уявленнями не може внутрішньо не співчувати гайдамакам, не відчувати тієї правди, що стоїть за ними. Але, за офіцерським обов’язком, має вжити проти них рішучих заходів. Станкевич не захотів стати душителем, але й не приєднався, як Гонта, до повсталих. Обидва – і Станкевич і Гонта – загинуть, та чи ж однаковий сенс у їхній загибелі.
Одним із організаторів Коліївщини, а згодом активним запроваджувачем «нового економічного ладу» був полковник Семен Неживий. Значну увагу на особу Неживого звернув Юрій Мушкетик. Перед читачем постає людина, характер якої сформувався остаточно. Гайдамацький отаман діє виважено і спокійно, обмірковуючи кожний свій крок, постійно турбуючись про власний авторитет і репутацію загону. Неживий у романі твердо переконаний, що не існує «польської України», тому треба знищити ляхів у всій країні.
Його повстанський загін за короткий термін визволив від поляків Черкащину, Чигиринщину та інші губернії. Характерно,що саме Неживий веде листування з архімадридом Мелхіседеком Значко-Яворським, полковником Чорбою про допомогу рухові з боку церкви та російського війська. Тут письменник, поза сумнівом, спирається на історичні документи. Відомий лист Неживого до підполковника Хорвата з вимогами видати коліям поляків та євреїв, що перейшли на «російську» територію. Російська сторона звичайно відмовила. І тут Семен приходить до важливого висновку: « Не соснова тичка розділяє їх, а висока стіна!» Оця стіна постає між Україною і Росією» [35, 329].
Образ Мелхіседека не дуже вдалий, тому що автор до кінця не розкриває характер героя. Метою Мелхіседека було приборкання коліїв до рук, поставивши на утримання монастирської казни. У вирішальний момент він виявився непослідовним і боягузливим.
Письменник намалював цікаві образи веселого козака Романа, селянина Миколи, діда Мусія і сліпого кобзаря Сумного. Кожен з них наділений індивідуальними рисами, вони добре запам’ятовуються. Є в романі ряд жіночих образів – Оксани, Галі, Орисі, матері Залізняка. Оксана, Галя, Орися мають спільні риси – вірність і відданість своїм коханим. У цих образах розкриваються щирі почуття, чисті душі дівчат і віру в безхмарне майбутнє для себе і своєї країни.
Образ матері змальований з великою любовью, повагою, і з уособленням безкорисливої любові і відданості. «Мати сіла поруч. Люблячим зажуреним поглядом подивилась на сина»[39, 62]. Мама – це символ любові і ласки, ніжності й найвірнішого кохання. На плечі матері лягає важкий тягар відповідальності за своїх дітей, за те, щоб вони виросли справжніми людьми. «Хустка спала на плечі, з-під очіпка вибилося сиве волосся. Як тільки добігла до сина, так і припала до його грудей, голосно схлипнула» [39, 59]. Тому відчувається велика любов до матері з боку Залізняка.
Западають в пам'ять і образи представників інших народів, яких доля закинула в гайдамацький табір – росіянина Василя Озерова, поляків братів Яна і Василя.
У романі «Гайдамаки» є ще один цікавий образ – Орлика, вірного коня Максима. Як говорив Залізняк, Орлик – це все майно що у нього є, і сват, і побратим вірненький. «Як зліз з нього і так мене за серце вхопило. Я його цілую, а він, ніби розуміє все чисто, – в очі дивиться» [39, 15]. Завжди Орлик опиняється у важкі хвилини поряд з Максимом наче розділяючи з ним увесь його біль, ніби янгол охоронець. Важко Максимові було навіть думати, що коли небудь втратить коня. Мені здається, що Орлик не доповнює образ Залізняка, а є окремим персонажем у цьому творі, зі своїм характером і поведінкою. «Кажуть скотина без'язика нічого не розуміє. Неправда те.» [39, 14].
Дуже цікаві в романі образи природного оточення – пейзажі. За допомогою пейзажів автор не тільки зображає місце дії, а психологічно підсилює настрій і характер героя. «Важкі, бруднувато-сизі хмари непорушно застиглі в небі, здавалося, вони вмерзли в його крижану поверхню. Зрідка в неширокі сині проталини виглядало сонце, але воно вже було не в силі розігріти нахололу за ніч землю» [39,7]. Цей пейзажний образ підкреслює сум, хвилювання людини. Зображуюча природа, підсилює ефект сприйняття тієї чи іншої події у творі. Картини тихої ночі, дрібного дощика відображають також смуту, стан героїв. Образи степу – це образи вільних людей, які живуть під небом серед безмежжя землі. Ступінь одухотворення природи у більшості випадків у Юрія Мушкетика майже не виходить за межі звичайної образності народної мови.
Також в образну-систему роману входить інтер'єр, тобто речове оточення героїв. За допомогою інтер'єру ми дізнаємося про смаки героїв, їхні специфічні риси, це слугує для визначення характеру героя, соціальний статус. Хата для українців займає одне із чільних місць, постаючи як головна цінність життя людини. У романі описується дім Максима: «Покрівля протікає, треба залатати. Як тільки мати воду бере? Колодка одірвалася, а прибить нікому».[39, 60] Ці думки, які виникають у Залізняка, говорять що він був працьовитою людиною, бо наступного ж дня став латати дах. Одночасно з безпосереднім баченням української хати як оселі національного світу, письменник вводить і символічне наповнення образу, прирівнюваного до державного цілого. Інтер’єр підсилює психологічний стан людини.
Перебіг історичних подій в романі «Гайдамаки» розгортається в традиційно-повіствувальній манері, що розкриває перед автором широкі можливості, як для опису подій, так і для заглиблення у внутрішній світ не однакових за долями, темпераментом і характером героїв. У діалогах і монологах певною мірою відбивається душевний стан автора. Для посилення впливу на читача – вдається до алегорій, до підтексту. Не уникає письменник і прямих позитивних характеристик своїх героїв, але робить це, переважно вдаючись до висловлювань своїх героїв. Юрій Мушкетик уважно стежить за змінами, що відбуваються у психології сучасного читача, його ставленні до набутків цивілізації у духовній сфері, починаючи від епосу, народнопісенної творчості, класики – до новітніх пошуків.
Образ читача у творі також присутній, автор наче спілкується з читачем. Він не робить висновки, а дає читачу змогу самому зробити висновки, а інколи й певною мірою й додумати, чому саме так відбувалася певна подія. У «Гайдамаках» образ читача розглядається, як певне внутрішнє, естетично зорієнтовано читацьке «я» [5,108]. Образ читача – це певна читацька реакція на написаний твір. У романі «Гайдамаки» мене вразило висвітлювання подій, які реальніше передають історію коліїв. Також було цікаво читати про змальовані батальні картини, облоги гайдамаків. Юрій Мушкетик своїм твором захоплює читача, вводить його в художню розповідь, так наче ти переносишся в ту епоху, і стаєш частиною твору.
Але разом з тим дає змогу самому проаналізувати перебіг подій, зробити висновки цієї боротьби, винести певні уроки. Також у романі відчутний патріотизм до рідної країни, стверджується думка, що Україна має бути незалежною державою. Спочатку, коли розгортаються повстання, вони направлені проти уніатів, а потім Залізняк приходить до думки, що ми народ, і повинні мати свою державу, єдину мову і віру. Автор не нав'язує читачеві свою позицію, читач повинен сам проаналізувати твір, обов'язково зробити для себе висновки.
Розділ ІІІ. Конфлікти в романі Ю.Мушкетика «Гайдамаки»
Конфлікт (латинського conflictus - зіткнення, сутичка) – зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і загострення суперечностей, що призводить до активних дій, ускладнень, боротьби, які супроводжуються складними колізіями [31, 372]. Залежно від сфери життєдіяльності людей конфлікти поділяють на виробничі, громадські, політичні, побутові. Вони, творчо трансформовані уявою митця відповідно до його задуму, живлять конфлікт художніх творів і реалізуються передусім у сюжеті. Художні конфлікти класифікують за: тематикою (політичні, виробничі, побутові, естетичні, моральні тощо), типовістю (типові, нетипові), питомою вагою у структурі твору (головні, другорядні), за сферою побудування (зовнішні, внутрішні), за гранями духовного світу (конфлікт між розумом і почуттям, обов'язком і честю тощо) та ін. Конфлікт притаманний творам усіх літературних родів, різниця полягає у поданні конфлікту. В епічному творі розповідається про нього, у ліричному конфлікт відтворюється через переживання, а в драматичному – представлений реципієнту. Тому сюжет трактують як форму художнього освоєння і здійснення конфлікту, залежно від динаміки (зародження, визрівання, розгортання, загострення і розв'язання). Конфлікти виділяють компоненти сюжету (експозиція, зав'язка, розвиток дії, кульмінація, розв'язка). Художній конфлікт, як створений письменником енергоносій художнього світу, має в собі зародок цілісності твору, авторського світобачення, естетичну мотивацію всіх компонентів твору. З погляду художнього втілення цих різновидів, дійсних чи створених уявою письменника, літературознавці передусім цікавляться двома мотивами конфлікту: 1) конфлікт, персоніфікований в групі дійових осіб з певними яскраво окресленими характерами, що діють у відповідних обставинах; 2) конфлікт, відтворює автор від себе або через оповідача, ліричного героя, у формах сповіді, монологу, опису, медитації [26,62].
Головний конфлікт твору Ю.Мушкетика «Гайдамаки» – гостра суперечність між нелюдськими умовами життя і прагненням народу до визволення від гніту. До спалаху спричинила нестерпна експлуатація селян польськими та українськими феодалами – панщина доходила до шести днів на тиждень, до того ж майже щодня вигадувались нові й нові податки. Соціально-економічне гноблення посилювалось національним і релігійним гнітом. Народ примусово прилучали до унії, православна церква була заборонена. Реальність фізичної та духовної смерті й примусила селян взятися за зброю [10, 78].