Тепер розглянемо, сучасний стан лісових ландшафтів та їх динаміку в часі.
Сучасна картина поширення лісових ландшафтів на території України далеко не відповідає тій, яка була ще в доісторичні часи. За допомогою нових методів дослідження у палеогеографії і палеоботаніці, зокрема спорово – пилкового аналізу, встановлено, що в дольодовиковий період співвідношення між лісом і степом на території України встановилась за рахунок поширення степу на ліс. Взагалі в цей час ліси вкривали великі площі не тільки сучасного Полісся, а й Лісостепу і навіть Степу. Після останнього зледеніння ліси просувались поступово на південь і під час кліматичного “ оптимуму “ досягли приблизно сучасних природних меж.
Протягом четвертинного періоду межі Полісся, Лісостепу, Степу України кілька разів змінювались. Змінювався і природний склад лісів.
У ранньому голоцені переважали сосна і береза, які росли на піщаних масивах. В другу третину періоду на кращих грунтах до сосни приєдналися дуб і в’яз. У Лісостепу зростали Берегово – соснові ліси з невеликою домішкою дуба, в’яза, ліщини, які чергувалися зі степовими ділянками. У Карпатах були поширені соснові ліси, в яких також росли береза, смерека, вільха, в’яз, бук. В гірському Криму – сосна.
Наприкінці середнього голоцену через пом’якшення клімату стали поширюватися широколистяні ліси. На Поліссі крім сосни значне місце займали дуб, вільха. У Лісостепу збільшилась площа мішаних дубових лісів з домішками в’яза, липи і інших порід, помітно зменшилась питома вага соснових лісів. У Карпатах стали домінувати широколистяні ліси: смерекові, дубові і інші. Сосна лишилася лише на крутих схилах гір та бідних грунтах. В гірському Криму в цей час переважали дубові і грабові ліси.
У пізньому голоцені на Поліссі широколистяно – соснові ліси зберегли свою площу, але на зволожених місцях переважали ліси з вологолюбних порід. У Лісостепу ліси за складом були подібні до сучасних. Значне поширення набули дубово – грабові ліси з березою, ясеном, кленом. Степ набув сучасного вигляду, і лише по долинах рік, по ярах і балках соснові ліси язиками сягали далеко вглиб Степу. Проте, слід зауважити, що все ж таки лісів там було значно більше ніж тепер. Соснові ліси з березою, дубом, ліщиною, бузиною спускалися місцями аж до гирла Дніпра. В Карпатах в цей час головними породами стали бук і ялиця; в Криму – бук, а також дуб і граб.
В останній фазі пізнього голоцену зміни рослинного світу обумовлювались не лише природними факторами, а й впливом господарської діяльності людини.
Вивчення лісів цього часу проводилося із застосуванням комплексу методів: картографічного, ґрунтового, історичного аналізу. Використовували також карти сімнадцятого, дев’ятнадцятого, двадцятого століть, літописи, повідомлення іноземних авторів, актові матеріали і опис лісів у дванадцятому – сімнадцятому століттях, археологічні матеріали. Цим займалися такі вчені, як Талієв В.І., Висоцький Г.Н., Цвєтков М.О., Мільков Ф.М., Комаров Н.Ф., Марков К.К., Семенова – Тянь – Шанська А.М. і інші. Було встановлено, що ліси росли на дерново – підзолистих, сірих лісових грунтах, опідзолених чорноземах, опідзолених оглеєних грунтах на лесі і глинах та частково на деградованих, типових і звичайних чорноземах. В умовах Карпат лісовими грунтами слід вважати буроземно – підзолисті, дернові опідзолені і бурі гірсько – лісові. На залежність між розподілом грунтів та рослинності в степовій зоні, а також на деякі природні умови, що змінюють рослинність, вказав Танфільєв Г.І.
В першому тисячолітті н.е. ліси були по всій Україні крім Степу. Безлісими були лише болота, сипкі піщані грунти і круті схили гір. Вся територія Полісся на захід від Дніпра до Західного Бугу була вкрита лісами переважно хвойного складу. Листяні ж площі були незначні.
Значні лісові масиви в зоні Лісостепу покривали Правобережжя, а на Лівобережжі ліси чергувалися з широкими степовими ділянками. Основними породами були листяні. Лісостеп – це центр землеробської культури, тому ліси тут в значній мірі вирубані. Подільське Побужжя і Хмельниччина були вкриті високопродуктивними листяними лісами з переважанням дуба. Тут також зростали граб, ясен, в’яз, берест, на заході – явір, бук. На бідних грунтах річкових терас росла сосна. Між Дніпром і Доном були суцільні масиви лісу, південною межею яких була р. Самара. Взагалі на Лівобережжі лісова рослинність була поширена переважно лише в долинах рік. Це Псел, Хорол, Ворскла, Супой, Трубіж.
В Степу в цей час ліси були лише по ярах і балках, рідше окремими масивами. У породному складі байрачних лісів Дніпропетровщини переважали дуб, ясен, інколи був берест, клен і інші породи. За допомогою досліджень встановлено, що ліси росли навіть в гирлі Дніпра на Олешківських пісках; це в основному соснові ліси. Дніпровські острови теж вкриті були дубовими лісами. У десятому столітті значні площі лісу були на Перекопському перешийку.
В Карпатах зростали ліси із бука, дуба, смереки, ялиці, а в Кримських горах – суцільні лісові масиви з дуба, бука, Кримської сосни.
За перше тисячоліття дуже скоротилися площі, зайнятті лісом. Як свідчать карти Г. Боплана, В. Кордта, архівні матеріали, в сімнадцятому столітті на Лівобережжі лісів було значно менше ніж на Правобережжі. М.О. Цвєтков відзначає, що в вісімнадцятому столітті найбільші площі лісів на Лівобережжі були на берегах Орелі і Самари. Це в основному дубові ліси з домішками береста, ясена, клена, липи, а також на піщаних грунтах вздовж Самари росла сосна. Були ліси і на узбережжі Азовського моря .
На Правобережжі лісові масиви простягалися від Дністра до середньої течії Південного Бугу і Росі, і навіть на межі зі степом стояли великі і глухі лісові масиви: Лебедин ліс, Мотрин ліс, Чорний ліс, - де росли дуб, граб, клен, берест, липа, ясен, осика, береза, дикі яблуня, груша, черешня. На Дніпровських островах Таволжаному і Хортиця були дубові ліси. Про це свідчать карти Боплана. Там же й зазначено, що всі балки, байраки Степу, території вздовж річок Самари, Орелі, Вовчої, Інгулу, Інгульця, Південного Бугу були вкриті лісами.
В шістнадцятому, сімнадцятому та вісімнадцятому столітті інтенсивно розвивалася торгівля, росли міста, розвивалося мануфактурне виробництво, відбувався експорт лісу на Захід. Це викликало значне скорочення лісових масивів, зокрема на Волині, в Галичині, де знаходилися сплавні шляхи Віслянської водної системи. У вісімнадцятому – на початку дев’ятнадцятого століття хижацька рубка лісів Прикарпаття спричинила зменшення площ букових, дубових, ялицево – смерекових лісів. Крім того у шістнадцятому і сімнадцятому століттях ліси Карпат, Правобережного, західного лісостепу і прилеглих до нього районів широколистяних лісів Полісся розкорчовувалися під орні землі, а з вісімнадцятого століття це поширилося і на Лівобережжя.
Хоча за останні тисячу років природні умови майже не змінилися, господарська діяльність людини спричинила скорочення лісових площ у 2-3 рази.
В дев’ятнадцятому столітті на місці колишніх великих лісових масивів лишились невеликі їх площі, особливо в Лісостепу. На Поліссі переважали хвойні, але були і дубові, березові ліси, вільшаники, осичники, іноді зустрічалися явір, черешня, на південному заході – липа, в’яз, клен гостролистий, берест. Часто зустрічались вербняки та осокорняки.
Лісистість Лісостепу зменшилась порівняно з першим тисячоліттям н. е. у 4 – 4,5 рази; ¾ площі лісів займали листяні породи, 25% - хвойні. В листяних лісах переважав дуб ( 50% ), а також були поширені бук, граб, ясен. Найвища лісистість була на заході, а саме у верхній частині басейну Південного Бугу та у Придніпров’ї.
В Степу ліси росли в заплавах, балках на піщаних річкових терасах і були представленні сосновими, дубовими деревостанами з домішками ясена, береста, липи, а на Правобережжі – грабові ліси. На півночі майже всі балки у верхів`ях були вкриті старими високопродуктивними лісами із дуба, ясена, клена гостролистого, береста, липи, осики з підліском з ліщини, свидини, клена татарського. На півдні області лісів майже не було. З середини девятнадцятого століття до початку двадцятого століття північна частина Херсонщини через сухий клімат втратила багато лісових площ.
За даними М.О. Цвєткова, лісистість України з кінця вісімнадцятого століття по 1914 рік зменшилася в 1,6 рази. Найбільш різко вона скоротилася в Полтавській, Харківській, Чернігівській та Київській губерніях.
В дев’ятнадцятому столітті для цукробурякової промисловості використовувалось деревне паливо, для чого вирубувались дубові, соснові ліси Полісся і Лісостепу, а в Карпатах – букові ліси. Лишилися і поновлювалися граб, клен, липа, береза, осика. На Україні з`явилось сотні тисяч га необліснених пустирів і малоцінних насаджень. В Карпатах це викликало поширення вітровалів через послаблення деревостанів у лісах, де переважала смерека. Несвоєчасна розробка вітровалів привела до поширення короїдів, які завдали шкоди дубовим і буковим лісам. Ця і інші причини зумовили зменшення площ цих лісів за останні сто років на 25%. На Поліссі створювались соснові монокультури, які згодом повсюдно виявились враженими кореневою губкою. За роки радянської влади проводилось лісонасадження та лісове господарство на науковій основі, що зменшили низку цих проблем. Тепер в державних лісах 50% вритих лісом земель – це штучні насадження. За даними наукових публікацій [ ], лісистість України становить 15,6% з переважанням в Карпатах ( 40,5% ) і на Поліссі ( 26,1% ). Ще в 1977 році вона становила 12,9% . а в 1987 році –14,2% з таким розподілом: на Поліссі- 26,1%, в Лісостепу- 12,2%, у Степу- 3,8%, в Карпатах- 40,5%, в Кримських горах- 32%.