На Волині характерний розвиток дернового і підзолистого процесів, зокрема на Поліссі, в заболочених пониженнях – торфо - і глеєутворюючого. Переважають дерново–підзолисті і болотні грунти, хоча є і чорноземи , дернові, сірі й лучні грунти. Зростання тут дубово -соснових лісів, піщаний механічний склад гірських порід сприяє протіканню процесу опідзолення, що підсилюється значним зволоженням. Цей процес особливо інтенсивний під ялиновими лісами, де майже відсутній трав`янисто – моховий покрив. Це зменшує родючість грунтів. Дерново-підзолисті грунти в основному поширені на Поліссі. В зниженнях, де рівень ґрунтових вод високий, а тренованість слабка, поширені дерново-підзолисті глеєві, піщані і супіщані грунти. Оглеєння відбувається при застої води у вологі періоди року і є позитивним процесом для піщаних грунтів, негативним для піщаних і суглинистих грунтів. Ясно -, світло – і темно - сірі опідзолені грунти поширені в Лісостепу і є більш родючими. Вони утворюються на лесовидних, карбонатних суглинках під мішаними і широколистяними лісами. Чорноземи представлені на вододілах і пологих південних схилах Волинської височини. Вони розорені через велику родючість, тому й лісистість тут мала. Лучні грунти поширені на сході в долинах рік і зайняті сіножатями і пасовищами. Дернові грунти зосереджені в основному на Поліссі, на півдні якого переважають більш родючі дерново – карбонатні. На підвищених піщаних терасах Полісся через вітрову ерозію гумусу і трав`яного покриву майже нема, тому доцільно їх заліснювати. В пониженнях Полісся – болотні, торфово – болотні і торфові грунти, які є родючими при правильному їх використанні.
Отже, лісові масиви займають переважно слабо родючі дерново – підзолисті грунти Полісся, які слабо придатні для сільського господарства.
В межах Волинської області виділяють фізико – географічну провінцію Полісся і Західну Українську лісостепову провінцію. Волинське
Полісся – алювіальна низовина на крейдяних відкладах, з льодовиковими формами рельєфу. Заболоченість на півночі становить до 40 % . Більше 45% території зайнято сосново – дубовими, сосновими, грабово – сосновими, грабово – дубовими, березовими та чорно вільховими лісами.
Мале Полісся знаходиться між Волинської і Подільською височинами. Тут поширені пасовища і сіножаті на луках, болотах і алювіальних рівнинах.
Волинське лісостепове Опілля або Волинська височина має горбистий рельєф з родючими грунтами на лесових відкладах. Розвинені ерозійні і карстові процеси, чому сприяє зменшення площ судібров. Лісистість тут становить 20 % . На заході ліси представлені грабовими дібровами, грабово – буковими лісами. В центральній частині Опісля лісистість зменшується через використання родючих малогумусних опідзолених чорноземів. На сході на слабохвилястій і малорозчленованій рівнині поширені дубово - соснові і дубово – грабові ліси, в минулому з чергуванням луків.
На формування лісових ландшафтів Волинської області впливає ряд факторів як природних, так і антропогенних, як сучасних, так і минулих. Основним природним чинником формування і зміни лісів області в минулому був клімат, перш за все багаторазові четвертинні зледеніння. Під час Дніпровського зледеніння вся територія була вкрита льодовиком, лише в рефугіумах Волинської височини збереглася рослинність, яка згодом поширювалася на північ. Зеров Д.К. ( 1950 р.) вважає, що на півночі України під час останнього зледеніння панувала лісостепова рослинність, де були гаї з сосни, берези, у зволожених місцях верби. Він випускає вплив на формування рослинних угрупувань Московського і опосередковано Валдайського зледеніння. Поступово степові ландшафти на вододілах почали витісняти сосна і береза. В середньому голоцені потепління призвело до утворення мішаних лісів, зокрема сосново – широколистяні з дубом, липою, ліщиною, формування вільшаників. В середньому голоцені появились також смерекові угрупування острівного характеру через наявність низовин і обводненість території, що перешкоджало суцільній її міграції. Підвищення вологості у пізньому голоцені викликало появу бука, ялиці ( Артюшенко, 1957 р. ), й зменшення площ смерекових угрупувань, зменшення ролі граба в ліса.
Сучасний клімат також відіграє немалу роль у формуванні, розвитку та зміні лісових ландшафтів Волинської області, хоча не основну. Велике значення мають фактори зволоження, рельєфу, ґрунтового та літологічного складу території. В раритетних фітоценозах значну участь беруть гідрофітні угрупування, але на них дуже впливає антропогенний фактор, тоді як на суходільні – фітоісторичні та екологічні. На підвищеній західній частині присутні рідкісні екологічні угрупування з сосни та ксерофітів у приземних ярусах ( напр., соснові бори ялівцево – лишайникові ) і антропогенно – рідкісні угрупування ( соснові бори левкобрієві, саротамнусові ). На півдні через поширення крейди - полідомінантні по деревному ярусу угрупування, багаті на флористичний склад фітоценозу. Історичні і мікрокліматичні, грунтові умови зумовили острівне поширення ялинових лісів за межами ареалу свого суцільного поширення. Достатнє зволоження в пониженнях зумовило їх приуроченість саме до цих мікро - форм рельєфу. Рідкісними є низькоберезові угрупування на болотах, грабово – дубові лісові угрупування тіньового типу; скельнодубові веснівково – різнотравні ліси; грабово – яворові вільшини; соснові бори хамедафно – багнові. Екологічно рідкісними також є соснові бори колючоплавонові й ялівцево – лишайникові, вплив на формування і поширення яких здійснює переважно фактор рельєфу й ґрунтовий покрив. В багатьох місцях поширення ялини в даних природно – кліматичних умовах є екстремальним, тому вона поступово витісняється іншими, більш пристосованими до даних умов породами в зони її екологічного оптимуму, де вона здатна конкурувати з іншими видами, зокрема сосною та вільхою. Тому для збереження сосново – вільхово – ялинових фітоценозів необхідно перш за все зберігати природні умови їх зростання, зокрема великої обводненості території їх поширення.
За весь історичний час існування географічної оболонки, а зокрема лісових ландшафтів, постійно відчувався негативний вплив на них і збоку людини, її ростучої діяльності, у різних його формах:
- агрикультурній – обезліснення і розорювання схилів, яке призводить до яро утворення та ерозії грунтів;
- сельбищна, урбаністична, беллоїдна ( зв”язана з військовими діями);
- лісоексплуатаційна – використання лісових ресурсів, яке довгий час було одностороннім, нераціональним, екстенсивним, без достатнього відновлення і догляду за лісами;
- техногенна – вплив на лісові ландшафти різних форм господарської діяльності людини, особливо в період розвитку НТП ( це стосується і видобутку корисних копалин, і будівництва доріг, і т. п. );
- геохімічна – вплив продуктів функціонування підприємств, транспорту на екологічний стан лісових ландшафтів;
- геофізична – вплив теплового, радіоактивного, пилового та інших видів фізичного забруднення.
Такі форми впливу тягнуть за собою ряд наслідків: девамстація лісових ландшафтів, біологічне і біоценотичне збіднення, генетичне збіднення органічного світу, зниження потенціальної регенеративної здатності природних екосистем і екологічної стабільності окремих біомів, порушення біогеохімічних функцій живої речовини і біогеохімічних циклів у природі.
Прослідкуємо цей вплив на лісові ландшафти за весь перід існування людства.
Археологія говорить, що територія Волинської області була заселена ще приблизно п’ятнадцять тисяч років тому в пізньому палеоліті. Це були мисливські племена. В неоліті ( 4 тис.р. до н.е ) на півдні області жили племена, які займалися землеробством, скотарством, мисливством. З часом вони витіснялися іншими. У сьомому – десятому століттях на Волині склалися ранні феодальні відносини, що сприяло заселенню та освоєнню нових територій, виникнення нових міст: Володимир, Червень, пізніше Буськ, Луцьк, Турійськ, Чорторийськ, Перемиль. Поселення в основному розміщувались вздовж рік. Інтенсивне освоєння території почалося ще в дев’ятому – десятому століттях, ще за часів Київської Русі, але особливо великий вплив був на початку сімнадцятого – вісімнадцятому століттях через осушення. Ланцевич С. (1931р.) вказує, що досить інтенсивне осушення території почалося з вісімнадцятого століття. Зниження рівня води змінило породний склад лісів, хоча і сприяло росту з дубово – соснових угрупувань. Екстенсивне осушення здійснювалось і наприкінці дев’ятнадцятого століття під керівництвом Б.М. Жилінського та в тридцятих роках двадцятого століття ( роботи Польського Бюро меліорації Полісся ). Посилене осушення здійснювалось в 1960 - 1976 роках привело до зменшення ролі в лісах болотної і гігрофільної рослинності.
У сімнадцятому – вісімнадцятому століттях густота поселенських елементів становила 5 населених пунктів на 100 км2, а в лісостеповій частині і більше, що зумовлено меншою заболоченістю та лісистістю. В період капіталізму Волинська губернія була відсталим аграрним краєм, де сільське населення становило 92,6 % всього населення. На початку двадцятого століття густота поселенських елементів становила 6 одиниць на 100 км.2. По території було розкидано багато хуторів. Після Першої світової війни децентралізація поселень ще більше посилилась. В радянський час штучно була зменшена кількість поселень – більше ніж у два рази, порівняно з 1921 роком, і проводилось укрупнення населених пунктів. В післявоєнний період вирубками нівелювалась різноманітність породного складу лісових угрупуваннях. Лише не великими масивами (Берестяно – Цуманські ліси, Маневицька дача ) збереглися полі домінантні лісові угрупування з участю дуба та сосни в головному ярусі, наявністю рідкісних неморальних видів у трав`яному покриві. Рідкісними стали угрупування з участю явора і дуба скельного. Все це свідчить про те, що людина здатна вплинути не лише на розміри лісових площ, але й на їх породний склад, не насаджуючи нових видів, а опосередковано, впливаючи на природне відновлення через господарську діяльність.