Як одне з найважливіших завдань І. Багряний завжди висував: «Об'єднати всю різномовну і різнорідну масу населення України в єдину українську цілість» [2;9].
Публіцистика Івана Багряного є квінтесенцією національної гідності і суверенності, обстоюванням повноти національного буття. Вона подає приклад послідовного, безкомпромісного і аргументованого викриття російського великодержавного шовінізму — як у його популярно-вульгарних формах, так і в «прогресистських» та «інтелектуалістських». У нього була та швидка і непомильна реакція на імперіалістичний подразник, якої так бракує нинішній публіцистиці...
Соціалізм, комуністичну ідеологію Іван Багряний знав не збоку, як щось чуже й далеке, — він внутрішньо пережив її, вижив, відродився з неї, очистився — тому судив про неї глибше, точніше й справедливіше, ніж інші, від початку до неї далекі; тому бачив її «зсередини»; тому міг давати прогнози, що справджувалися.
У згаданому памфлеті «Чому я не хочу вертатись до СРСР?» Іван Багряний писав:
«Я вернусь до своєї Вітчизни з мільйонами своїх братів і сестер, що перебувають тут, в Європі, і там, по сибірських концтаборах, тоді, коли тоталітарна кривава більшовицька система буде знесена так, як і гітлерівська. Коли НКВС піде вслід за гестапо, коли червоний російський фашизм щезне, як щез фашизм німецький.
Коли нам, українському народові, буде повернено право на свободу і незалежність в ім'я християнської правди і справедливості» [2;12].
Сьогодні Іван Багряний вертається в Україну. Сьогодні Україна його вшановує. І стверджуються горді слова Багряного, викарбувані на його могилі:
Ми є. Були. І будем Ми!
Й Вітчизна наша з нами.
Розглянемо приклади дієслівної синоніміки прозових творів видатного майстра слова, лауреата Шевченківської премії І. Багряного.
• Синонімічний ряд на означення поняття «передавати словами щось побачене, почуте, пережите» у творах І. Багряного представлений такими синонімами: розповідати, розказувати, оповідати, списувати, розгортати картини, городити абстракції, малювати перспективу, принесли люди, напала балакучка, розважати молодь оповіданнями, піднести краєчок заслони.
Найзагальнішим щодо значення та частоти вживання є синонім розповідати: «Дідусь помалу розповідав про світ, що колись був молодим, а тепер старіє разом з ним» [4;256]; « - А пливли ж... Але я тобі не годна про все розповісти. То нехай дід колись» [5;69].
Семантичне близьким до попереднього є синонім розказувати, «...але дівчина стала їм в пригоді – розказала, як їм іти і кудою повертати, щоб знайти те, що їм потрібно» [5;176]. Зазвичай письменник уживає це дієслово тоді, коли треба розказати про окрему, конкретну ситуацію, що, як правило, недавно відбулася, буденна, життєва, не вимагає процесу обдумування: « - Ну, як же живеш, Пятро?! Розказуй, чого це ти никаєш? Чом не пантуєш? » [5;130]; «І розказав Пятро, що хоч "їроплан" і не його, але він мусить шукати» [5;131]; «А тепер розказуйте... - Ви давно з волі? - запитав хтось» [6; 66].
Коли потрібно підкреслити, що розповідають, нанизуючи одну оповідь на інші, автор залучає синонім оповідати: « Карапетьян помовчав після такого вступу, а тоді почав оповідати фрагменти, нанизуючи їх на барвистий разок мальовниче й опукло, як колись його прабабуся – перська Шехеразада свої фантастичні новели «тисяча й одної ночі» [4;83].
В іншому епізоді синонім onовідати відтворює поважність процесу розказування, творить уповільнений темпоритм оповіді: «Найперше Карапетьян, перед тим як почати оповідати фрагменти, натоптав свою люльку (чудо тюремного мистецтва...) в формі чорта Мефістофеля, до речі, в профіль дуже подібного до самого Карапетьяна, - натоптав її махоркою, припалив у інженера Н, а тоді затягнувся, пустив хмару диму... » [4;82].
Оповідають, як правило, люди, які володіють даром слова: «Коли він [Шклярук] всаджувався на покладений клунок посеред камери й починав оповідати (а його староста вибрав у число найкращих оповідачів) про свої літунські рейди, про авіацію взагалі, про свої зустрічі з Махновським, Чкаловим, Ляпідієвським тощо, - камера завмирала, полонена цією людиною, його чудесним даром слова, крилатим летом його думки й його душі» [4;330].
Синонім оповідати вказує і нате, що розповідають про щось важливе, навіть величне з погляду оповідача. Льотчик Шклярук безмежно закоханий у свою професію. У розповідях про неї він опоетизовує кожен "шрубик і гвинтик" літака. Тому, передаючи розповідь персонажа. Багряний із речення в речення вживає дієслово оповідати.
«Він просто оповідав про лет у зеніті, про людську душу, озброєну дюралюмінієвими крилами <...>. Він оповідав про екстаз людської душі, піднесеної в небо, розповідав про тріумф її після довгих шукань..., він оповідав про відважних літунів усіх часів і про героїв сучасності - він оповідав буденні, прості, але захоплюючі своєю простотою речі. І він оповідав про машину – оповідав про неї, як про живу істоту, любовно й з великим пієтетом, називаючи всі її шурупчики й гвинтики» [5;331].
Іронічного забарвлення набуває синонім оповідати тоді, коли мовець нe досить серйозно ставиться до ситуації, про яку розповідає. Таке вживання спостерігаємо в авторській мові щодо розповіді п'яного Тищенка про полювання на «ведмедів»: « - Коли гульк, - оповідав Тищенко, - стоять! Чорніють! Лишенько -ведмеді! Ми за бердани - і давай поливати. Били, били... Таку стрілянину зчинили! А далі я й питаю: «Судаков, скільки дураков? » - «Два! » - каже Судаков. Бо ми ж тії пеньки так порешетили.. . » [5;142].
Розмовне списувати вживается із значенням «яскраво, образно передавати все побачене І почуте»: «І Гриць так майстерно списував весь той «цирк» і тих городян і так смішно копіював їх, ходячи по хаті вихилясом, що Наталка вже заходилась щирим реготом і конче хотіла все те сама колись побачити» [5;195].
Замаскований спосіб передачі думок з натяками і недомовками позначається фразеологізмом городити абстракції: «Тому, якщо когось з тих, хто по-езопівському городив абстракції про різні страхіття, хтось з тих, що сам ще не був на допиті запитував навпрост, чи його (іменно його!) справді бито, той відповідав: - Та що Ви, Бог з Вами! » [4;106].
Цікаво, також простежити, як вживає письменник синоніми, що групуються навколо слова чекати. Дієслово чекати характеризується універсальністю вживання. В аналізованих творах чекати можна довгий і короткий час, напружено і спокійно, фізично, знаходячись у якомусь місці, або ментально, чогось сподіваного, бажаного і фатального, згубного. Об'єктом чекання може бути як конкретна особа, так і щось невідоме. Така універсальність синоніма чекати створює для нього можливості, яких немає в інших синонімів ряду.
Синонім ждати письменник використовує для означення внутрішньої готовності персонажа до певної події, ситуації: «Але на четвертім поверсі оперативник не сказав «просто», як то ждав Андрій, а сказав «давай вище! » [4;147]. В аналізованих творах дієслово ждати дуже рідко вживається в тих контекстах, де вказується місце чекання. Більша експресивно-виразна наснаженість цього синоніма, порівняно з чекати, яскраво виявляється в таких прикладах: «Ради цього, і тільки ради цього вона стала на цей шлях, пішла «блазнювати» на сцену. Вона шукала якоїсь великої нагоди завжди, ждала її » [6;86]; «Одначе той, кого серце потайки ждало, не заходив і навіть, далебі, й не збирався» [6; 40].
Більшою інтенсивністю характеризується синонім дожидати. Це дієслово позначає тривале очікування когось або чогось сподіваного і виражає впевненість у - здійсненні очікуваної події.
Близьким до попереднього є дієслово очікувати. Відрізняється воно від дожидати дещо більшою зосередженістю на внутрішній готовності особи до події: «Тихий і замріяний юнак Давид, обвинувачений у сіонізмі, в приналежності до організації Паолей-Сіон, весь час очікував цього моменту, але не йняв віри, що той момент прийде, що на нього може звалитися щось страшне» [4;218].
Синонім сподіватися вживається тоді, коли потрібно передати не тільки сам процес чекання, а й надію на прихід, здійснення чогось: «Але в цім світі зміни приходять неждано, раптово, як революції, події спадають, як спадають з неба метеорити, в найнесподіваніший момент. І кожен якоїсь такої події спершу сподівався кожного дня, яка вирве його з цього льоху, щоб уже більше в нього не повернутися» [4;387]. У творах І.Багряного цей синонім уживається і в заперечному значенні: «Хлопець не сподівався цього і геть зашарівся» [6;20].
Широко представлений в аналізованих творах синонімічний ряд з домінантою співати. Зауважимо, що жоден твір Івана Багряного не обходиться без пісні. Сам письменник добре знав і цінував українську пісню. У своїх прозових творах він уміло використовує народну пісню для розкриття психологічного світу персонажів, вона творить відповідний настрій оповіді та її темпоритм. Пісня з'являється і тоді, коли епічна оповідь досягає найбільшої психологічної напруги.
Найповніше емоційно-образний зміст пісні реалізується через конкретну звукову форму. Для автора важливо не тільки донести текст пісні, а й викликати в уяві читача певні звукові асоціації (гучність, темп, ритм, тембр виконання). Тому важливу роль відіграють дієслова, за допомогою яких автор вводить пісню в розповідь.
Стилістично нейтральний синонім співати означає «виконувати, відтворювати голосом словесно-музичні твори». Це дієслово є найбільш загальним і універсальним. Ним позначається як неквапливий, уповільнений, так і прискорений темп виконання пісні. Співати можна голосно, дещо афектовано і неголосно, спокійно. Цей синонім може означати хорове і сольне виконання пісні. І в усіх цих значеннях він часто зустрічається в творах Багряного.