В контексті виникнення людського суспільства Іван Франко розглядає природне право і суспільний договір. Поняття право, писав Іван Франко, використовується найрізноманітніше: для визначення не лише права, а й релігійних догматів, правил моралі, законів природи тощо. Відрізняється і розмежовується етика (сфера оцінок, суджень про добро і лихо та ін.), науки про законотворчість (уявлення про те, яким має бути право, суспільство) і власне наука про право та ін. Необхідність держави обумовлюється об'єднанням окремих сил для спільної мети, уряд підтримує громадську солідарність, перешкоджаючи окремим силам розірвати суспільну цілісність. Значне місце приділяється концепції держави, аналізується і саме виникнення і розвиток держави, простежуються ступені її становлення від утворення общин, формування суспільних відносин до утворення самої держави.[3, 157 - 159]
Отже, в контексті соціальної концепції культури Іван Франко розглядає проблему соціокультурного розвитку, простежує сам культурно-історичний процес.
Поступ у культурі це єдність надбань і втрат, піднесення і занепад, творіння і знищення, прискорений рух вперед і складні шляхи-дороги, застій. Але все ж історія «не знає стрибків, оскільки в ній має місце безперервність і наступність людського буття».
Культури народів розвиваються нерівномірно у своїх складових частках: одні з них забігають далеко вперед по лінії прогресу, другі тримаються середини, треті дуже відстають, четверті заходять в глухий кут. Звертається увага на драматичний характер соціокультурного розвитку України (постійна боротьба з сусідніми народами і державами за незалежність), складність у вирішенні питань розвитку культури української нації. ЇЇ «окультурення» відбувається на розмежуванні регіонів: Схід — Захід, Північ — Південь.
Геополітичний фактор відіграє подвійну роль для України, створює об'єктивні можливості для інтенсивного культурного обміну і, разом з тим, визначає безперервні безперечності геополітичні акти у відносинах до України. Важливим стратегічним завданням, що стоїть перед українською громадою є відтворення з величезної української етнічної маси «суцільного культурного організму».
Саме така соціокультурна національна структура має стати здатною до успадкування «загальнолюдських культурних здобутків, без яких жодна нація і жодна хоч і як сильна держава не може состоятися».[3, 159]
«Окультурення» української нації має відбуватися у двох основних напрямках: окультурення зсередини, тобто залучення нових поколінь до кращих надбань народу — розвиток етносу за рахунок акумуляції власної національної спадщини і оволодіння нею; окультурення зовні, тобто асиміляція культурних цінностей інокультур за рахунок максимально широких зв'язків українського народу з іншими народами окультурення зовні, тобто асиміляція культурних цінностей інокультур за рахунок максимально широких зв'язків українського народу з іншими народами.
РОЗДІЛ 3. Вплив Ідей І.Франка на сучасні соціологічні ідеї.
І. Я. Франко перший в українській і один з перших у європейській літературі всебічно й по-справжньому розробляє тему праці, трудової моралі, яка розвивається пізніше в одну з провідних соціологічних ідей. Послідовники Івана Франка підтримують та розвивають його провідні соціологічні ідеї, зокрема Роман Дмитрович Горак. Закінчив Львівський університет ім. І. Франка та аспірантуру. Директор Львівського літературно-меморіального музею Івана Франка. Окремими виданнями вийшли твори: «Адреси пам'яті Івана Франка у Львові», «Адреси юності Франка в Дрогобичі», «Іван Франко та Жовківщина». У співавторстві з Я. Гнатівим також послідовником І. Франка написали такі книги, як: «Іван Франко. Рід Якова», «Соціологічні погляди Івана Франка» , «Громадсько-політична та наукова діяльність Івана Франка», «Іван Франко. Університет», «Людина і праця в творчості І. Франка». Зіновія Франко та Михайло Василенко наслідували та розвивали ідеї І. Франка в книзі «Мова І. Франка». Де про «мову» вони писали не тільки, як про мову в прямому розумінні, а «мова» в них була, як думки та переживання народу. Послідовники, черпають снагу і силу ковалевого сина з Нагуєвичів для подальшої боротьби за кращу долю.
Вже в першому трактаті І. Франка “Поезія і її становисько в наших временах” Франко говорить, що духовне ледарство, то злочин проти гуманності. Ставлячи в центр своєї творчості людину, І.Франко формулює головний закон людяності, суть якого в тому, що неробство — зло, а праця — добро. Праця у розумінні Франка — єдине, що здатне творити і вдосконалювати людську душу, вселяти в неї почуття гідності й правди.
Одначе, за Франком, в таку духовну силу може обертатися лише така праця, в якій живе громадянська свідомість, яка не тільки виправдовує, а й визначає мету й сенс людського покликання на землі. Але жити лише для праці неможливо, вважає І.Франко. Крім праці існує внутрішнє благо людини, її творче натхнення, її пісня, здатна, бодай на певний час, відривати душу від земного, колючого, брудного і переносити її до надії та віри у завтрашній день. У Франковій творчості постійно виступають дві взаємозалежні сили, які володіють істотою людини і природою суспільства. Це пісня і праця, дух і матерія, книжка і хліб.
Одна з основних ідей І.Франка — думка про те, що найбільшою цінністю на землі є не просто людина, а “правдивий живий чоловік, бо така людина — носій духу, а той дух є “вічний революціонер”. Отже, духовний світ людини — її найдорожче надбання. Соціологія І.Франка замішана на почуттях і розумінні благородності людського духу. “Дух, що тіло рве до бою”, дух любові й справедливості, знання й громадянської самопожертви, віри в щасливу майбутність — це дух істинно франківський, каменярський, молодий і переможний. Франко говорить, що, на жаль, людина цілком природно підламує собі “крила духовності”, втрачає потяг до ідеалу, стає жертвою громадського песимізму й збайдужіння. Франківська соціологія породжує досить важливу і актуальну ідею: людина носить вічність у своїй уяві, в ілюзіях і думках, у муках свого сумління, а тому в сфері духу панує, власне, та найдорожча різнорідність, яка робить людей несхожими, цікавими і цим дає людям основу для їхньої єдності, для братерства і любові.
Соціологічні погляди Франка — це також заповідь любові до Батьківщини й до людства., В цілому ж, його соціологія — це яскраве втілення соціології українського духу початку XX ст. Де, розвивався суспільно-політичний рух, у якому діяли різні течії, що виражали інтереси й ідеологію різних класів і суспільних груп. І. Франко, захищав інтереси селянства. Разом з тим викривав експлуататорську суть капіталізму і визнав необхідність його заміни соціалістичним ладом. Але Франко, особливо на схилі літ, дуже критично став підходити до уявного майбутнього соціалістичного суспільства, вважаючи, що в ньому всемогутня держава може пригнітити людину й завести авторитарно-тоталітарний режим. Цю думку та ідею чітко висловив І. Франко у праці «Що таке поступ?».
І. Франко, боровсь проти соціального гноблення трудящих, разом з тим брав активну участь у національному русі, виступав за національне визволення українського народу і возз'єднання всіх українських земель.
Не віра в земний рай чи суспільство загального достатку, а віра в людську дію, в особистість — ось сила, яка може творити ідеал й утверджувати українську національну ідею сьогодні. Будь-яка національна ідея — це стратегічний світоглядний ідеал. Кожен етнос, як справедливо твердить І. Я. Франко має свою національну ідею. Від часу зародження етносу формуються засади національної ідеї. Якщо взяти Україну, то цей процес теж має історичні традиції. Досить ґрунтовно вони були осмислені в творчості І. Франка, де наводяться спогади про важкі часи з історії України.
Ідея Івана Франка, те, що він обґрунтовував та допомагав своєю діяльністю та творчістю усвідомлювати людей про політичні, культурні, релігійні запити, засад українства, а також форм спілкування з іншими народами на основі певного етапу свого розвитку, яка змінюється й розвивається з розвитком суспільних відносин та світовим розвитком далі.[12, 68-72]
Отже, у процесі розвитку суспільств важливе значення мають панівні в них ідеї, що виражав їх І. Я. Франко. Тому, будуючи в Україні демократичну державу та громадянське суспільство, мусимо дбати, щоб ідеї І Франка, які працюють і можуть працювати в рамках правового поля, відповідали гуманним, позитивним критеріям, спрямованим на консенсус та злагоду. На жаль, історія розвитку людського суспільства терпіла страшні діяння, як наслідок того, що політики, а за ними й народи, заражалися химерними ідеями — нацизму, расизму, більшовизму, які сіяли ворожнечу між людьми, приводили до насильства, протистояння, локальних і світових війн. Усього цього сьогодні на планеті, в нашій країні не повинно бути, однак, на жаль, на всіх континентах є проблеми. Нині Україна перебуває в кризовій ситуації, тому, культивуючи сучасне бачення української ідеї, ми повинні виходити з позитивних прикладів історії, а вони, безумовно, є на всіх континентах. Щоб очистити наше суспільство від бездуховності та нечисті корупції, звернімося до голосу наших предків, який був завжди біля нас, до так званого "духу народу",творчості І. Франка.
ВИСНОВКИ
Український народ в особі Івана Франка має найвищий творчий злет своєї інтелектуальної культури. Усе, що стосується І. Франка-мислителя, викликає значний науковий інтерес, але, на жаль, із відомих причин (заборон та приховувань творів) мало досліджене.
У своїх творах І. Я. Франко постає мислителем-гуманістом світового масштабу. Багатогранна творчість Івана Франка гідна великого подиву і викликає до себе постійний живий інтерес. Історичне значення творчості І.Франка дуже вагоме. Не було такого явища в тогочасному політичному й культурному світі, яке залишилося поза його увагою і яке б не знайшло у творчості письменника живого відображення. Він був прекрасним драматургом, вченим-філологом, літературним критиком, пропагандистом, перекладачем, істориком, соціологом, філософом.