При всій багатогранній діяльності й титанічній праці в особі Івана Франка виступав мислитель з широким світоглядом, який не тільки дійшов до наукового розуміння природи і суспільства в історично минулому розвитку, а й дивився вперед, у майбутнє історії людства, для наближення, якого він невтомно і з гарячковою пристрастю трудився.
Найчастіше про Івана Франка говорили як про письменника, поета, драматурга, публіциста і науковця, але менше як про соціолога. Були і такі погляди, що Франко не був соціологом, бо не писав соціологічних трактатів, а тому його творчість треба розглядати тільки з погляду літератури, бо такою тільки вона є. Проте, такий підхід є помилковим, бо кожний твір можна розглядати і з соціологічного погляду та погляду літератури і відповідно до цього його оцінювати. Іван Франко був соціологом особливого напрямку й обдарування, що пов'язував у тій чи іншій мірі соціологію з літературною творчістю.
Оцінити належно творчість І.Франка як соціолога надзвичайно важко. Треба розглядати з погляду соціології окремі розділи його творчості, в яких він то тут, то там висловлює свої соціологічні погляди або пише про соціологів. Це переважно в його передмовах до видань окремих своїх творів і перекладів, в яких він говорить про здобутки європейської духовності і культури, акцентуючи увагу на здобутки свого народу і слов'янства в цілому, порівнюючи їх також в чисельних своїх публікаціях.
Звичайно, І.Франко не був професійним соціологом, спеціально і тільки соціологією він не займався, не був професором соціології вищого навчального закладу, але його соціологічні твори, які, зрештою, мають науково-просвітницьку спрямованість, дуже яскраво відображають українську соціологічну парадигму, у якій досить легко поєднується "голова" і "серце", розум і почуття, постійне невдоволення наявним, постійні сумніви, питання, пошук, розум і віра.
Аналізуючи творчість та діяльність І. Франка я прихожу до висновку, що:
1. Іван Франко - одна з найбільш видатних фігур української, вітчизняної і світової літератури, науки, громадсько-суспільної та політичної діяльності кінця XI - початку XX в. Революційний демократ і соціаліст, знайомий з марксизмом і близький до сприйняття ряду головних його ідей, він з'явився титанічною фігурою історичного переходу, переходу від революційно-демократичного до пролетарського етапу визвольного руху, і в цьому розумінні - видатним новатором у розвитку суспільної думки і естетичної свідомості на Україні.
2. Івана Франка не можна вважати позитивістом у класичному розумінні цього слова. Він не був позитивістом-теоретиком. У соціальній філософії І.Франка позитивізм проявився на практиці і відіграв таки позитивну роль у його науково-просвітницькій діяльності. Адже, позитивна роль І. Я. Франка полягала в тому, що він більше імпонував позитивне знання та позитивну науку, яка має справу з конкретними фактами. Акцентує увагу, що саме духовні начала відрізняють людину від інших природних речей , у тому числі й тварин. У понятті людини Франко бачив єдність духа і тіла, як єдність нерозривного цілого, в особі існуючого. У цій єдності він бачив живу силу, яка творить і керує життям.
3. В розумінні ідеї суспільного прогресу І.Франко виділяє насамперед людину, рівень задоволення її матеріальних і духовних потреб. Це неможливо без миру й злагоди між людьми, як неможливий без цього стан щастя і окремої людини, і суспільства в цілому. Шлях до добробуту і щастя лише один — через свободу людини і гарантію її людських прав.
4. І. Франко звертає увагу на драматичний характер соціокультурного розвитку України (постійна боротьба з сусідніми народами і державами за незалежність), складність у вирішенні питань розвитку культури української нації. ЇЇ «окультурення» відбувається на розмежуванні регіонів: Схід — Захід, Північ — Південь. Геополітичний фактор відіграє подвійну роль для України, створює об'єктивні можливості для інтенсивного культурного обміну і, разом з тим, визначає безперервні безперечності геополітичні акти у відносинах до України. Важливим стратегічним завданням, що стоїть перед українською громадою є відтворення з величезної української етнічної маси «суцільного культурного організму». Саме така соціокультурна національна структура має стати здатною до успадкування «загальнолюдських культурних здобутків, без яких жодна нація і жодна хоч і як сильна держава не може состоятися».
5. У процесі розвитку суспільства важливе значення мають панівні ідеї, І. Я. Франка. Тому, будуючи в Україні демократичну державу та громадянське суспільство, мусимо дбати, щоб ідеї І Франка, які працюють і можуть працювати в рамках правового поля, відповідали гуманним, позитивним критеріям, спрямованим на консенсус та злагоду.
Отже, соціологія відігравала важливу роль у житті та творчості Івана Франка та його послідовників. Для соціологічного світогляду Івана Франка характерні поєднання і морально-естетичні проблеми при аналізі розвитку людського суспільства в цілому, й людини, як особистості, зокрема. Без сумніву багатогранна творчість Івана Франка справді гідна великої уваги і викликає до себе постійний інтерес дослідників у наш час.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Франко І. Батьківщина - Київ, 1986, Т.21, -457с.
2. Франко І. Що таке поступ?// Зібр. творів: у 50-ти т.,К., 1986. Т.45, 511с.
3. Андрущенко В. П. Соціологія – Київ – Харків, 1998. – 620 с.
4. Берко П. Нова парадигма української філософії. - Дрогобич: "Коло", 2003.-315с.
5. Берко П., Небелюк М. Еволюція філософічно-політичних поглядів Івана Франка. - Борислав, 2001. - 387с.
6. Брагінець А. Філософські і суспільно-політичні погляди Івана Франка. - Львів: Книжково-журнальне видавництво, 1956. -410 с.
7. Горбач Н. До питання про філософські переконання Івана Франка// Іван Франко - письменник, мислитель, громадянин: Матеріали міжнародної наукової конференції - Львів, "Світ", 1998, с. 148-150.
8. Здоровега В. Іван Франко і українська публіцистика // Збірник праць кафедри української преси і Дослідницького центру історії західноукраїнської преси. Вип. 7 - 2003р. - с.53-57.
9. Кашуба М. Ідея суспільного прогресу в працях Івана Франка// Іван Франко - письменник, мислитель, громадянин: Матеріали міжнародної наукової конференції. - Львів, "Світ", 1998. с. 229-231.
10. Кононенко П. П. Українська література. Проблеми розвитку. -Київ, 1994.-315с.
11. Кропивницька Н. С. Ідеал як соціологічна проблема у творчості І.Франка // Вісник Львівського університету. Серія - Соціологічні науки. - 2000. - Вип.2. - С.55-62.
12. Лисенко О. Я. Соціологічні погляди І. Франка. — К., 1993. – C. 68-72.
13. Маланюк Є. Книга спостережень. — К., 1995. —367 с.
14. Мащенко С.Т. Основні проблеми в історії української соціолоії. - Чернігів, 2002, 258с.
15. Різун В., Трачук Т. Нариси з історії та теорії українського літературознавства: Монографія. — К., 2005. - 251с.
16. Хамар У. В. Іван Франко про "національний ідеал" // Науковий вісник ВДУ. Журнал Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Серія: Філософські науки. - 2000. - №8. - СІ 12-115.
17. Хамар У. В. Іван Франко про здійснимість ідеалів // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Філософія. - 2001. - №6. - С.29-35.