ЗМІСТ
1.1. Ранні роки життя та навчання
1.2. Літературна та просвітницька діяльність
1.3. Громадсько-політична та наукова діяльність
2.1. Позитивізм у соціальній філософії І. Франка
2.2. Проблеми соціального прогресу у творчості І. Франка
2.3. Політичні погляди та проблема української державності
ВИСНОВКИ
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
На початку XX ст. соціально-політична думка в Україні відображала перехід українського національно-визвольного руху від стадії культурного українофільства і просвітництва до організованого просвітництва народу і активізації боротьби за визволення народу з-під гніту поміщиків і капіталістів. Своєрідним кредо ряду політичних мислителів в Україні ставала підтримка і розвиток національного руху за встановлення державності в Україні.
Особливе місце в українському національному русі, розвитку української культури, соціально-політичної та філософської думки належить Івану Франку. Життєва доля письменника стала прикладом того, як з-під низенької стріхи селянської хати можна сягнути піднебесних інтелектуальних висот і збагатити духовний спадок світової культури.
Одна з основних ідей І.Франка - думка про те, що найбільшою цінністю на землі є не просто людина, а "правдивий живий чоловік, бо така людина - носій духу, а той дух є "вічний революціонер". Отже, духовний світ людини - її найдорожче надбання. Думка І.Франка замішана на почуттях і розумінні благородності матерії людського духу. "Дух, що тіло рве до бою", дух любові й справедливості, знання й громадянської самопожертви, віри в щасливу майбутність - це дух істинно франківський, каменярський, молодий і переможний. Франко говорить, що, на жаль, людина цілком природно підламує собі "крила духовності", втрачає потяг до ідеалу, стає жертвою громадського песимізму й збайдужіння. Франківська соціологія породжує досить важливу і актуальну ідею: людина носить вічність у своїй уяві, в ілюзіях і думках, у муках свого сумління, а тому в сфері духу панує, власне, та найдорожча різнорідність, яка робить людей несхожими, цікавими і цим дає людям основу для їхньої єдності, для братерства і любові.[16, 112]
Лише останнім часом з’являються ґрунтовні монографічні праці про окремі грані творчої особистості письменника. Це, насамперед, книги І. Денисюка, М. Гнатюка, В. Корнійчука, Б. Тихолоза, В. Різун, Т. Трачук та інших авторів.
Віддаючи належне тому, що маємо у царині збирання, публікації, аналізу й узагальнення публіцистики І. Франка, насамперед, академіком М. Возняком, В. Дмитруком, О. Деєм, М. Нечиталюком, І. Курганським та багатьма франкознавцями, вони не можуть задовольняти потреб нинішнього суспільства не тільки з огляду науково-теоретичних уявлень про сучасну публіцистику і масову комунікацію, але й виходячи із значно ширшого, філософського, соціально-політичного виміру ролі Івана Франка в історії України, розвитку національного інтелекту. Навчально-методичні, монографічні праці про Франка присвячувалися окремим питанням і періодам його діяльності, а головне, писалися в умовах, коли не можна було розкрити всю багатоманітність і політичну багатоаспектність його творчості.
У якійсь мірі ця прогалина заповнюється працями Я. Грицака та О. Забужко про політичні та соціологічні погляди І. Франка, дослідженнями політичної постаті письменника у наукових розвідках українських мислителів у діаспорі, брошурах і статтях, опублікованих у наукових збірниках та у періодиці.
Об’єктом курсової роботи є діяльність та погляди І. Я. Франка. На протязі всього життя Франко брав участь у визвольній боротьбі проти світу рабства, капіталістичної експлуатації й дискримінації трудящих.
Предметом роботи є ідеї І. Я. Франка соціологічного, політичного та філософського змісту. Ми звикли сприймати І. Франка, як письменника, але за освітою він був філософом, його перу належать праці соціально-філософського та політичного характеру. Свою діяльність та переживання про долю українського народу він виражає в своїх творах. Іван Франко написав сто оповідань та десять романів і повістей. Але основними соціологічними та суспільно-політичними роботами Івана Франка являються, близько 100 друкованих праць, більшість з них присвячені селянському рухові і революції 1848 р. в Галичині та польсько-українським взаєминам. До першої групи належать: «Батьківщина» (1884), «Польське повстання в Галичині 1846 р.» (1884 р.), «Панщина та її скасування в 1848 р. в Галичині» (1898 і 1913 рр.), «Причинки до історії 1848 р.». До другої — «Дещо про стосунки польсько-руські» (1895 р.), «Поляки й русини» (1897 р., німецькою і українською мовами), «Нові причинки до історії польського суспільности на Україні в XIX ст.» (1902 р.), «Русько-польська згода і українсько-польське братання» (1906 р.). Інститут історичної праці Франка: причинки до історії Церкви (2 розвідки про єпископа Йосифа Шумлянського, 1891 і 1898 рр.), «Хмельнищина 1648—1649 рр.» (1898 р.), «Що таке поступ» (1903 р.), «Стара Русь» (1906 р.), «Тен як історик французьської революції» (1908 р.), «Причинки до історії України-Руси» (1912 р.), статті з старої історії України та багато ін.
Отже, спираючись на викладене вище, ми можемо визначити основну ціль даної роботи, яка полягає у дослідженні особливостей соціально-політичних поглядів І. Франка.
Поставлена ціль обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов’язаних завдань:
· дослідити творчу діяльність І.Франка;
· розглянути соціально-політичні погляди і діяльність І.Франка;
· проаналізувати вплив ідей І. Франка на сучасні соціологічні ідеї;
Робота складається із трьох розділів, в яких послідовно аналізується поставлене завдання.
РОЗДІЛ 1. Біографія та творча діяльність І. Франка
1.1. Ранні роки життя та навчання
Іван Франко, народився 27 серпня 1856 р., в Нагуєвичах Дрогобицького повіту, в Східній Галичині. Батько був селянином і помер, коли йому ще не було восьми років. Протягом двох років Іван Франко відвідував сільську школу в Ясениці-Сільній, потім протягом трьох років — василіанську нормальну школу в Дрогобичі, після чого в роках 1868—1875 — Дрогобицьку реальну гімназію, яку закінчив з відмінними оцінками. В 1875р. записався дійсним слухачем на філософський факультет Львівського університету, де вивчав класичну філологію у професорів Венцлевського і Цвіклінського, українську мову та літературу у професора Огоновського, педагогіку у професора Черкавського, психологію і антропологію у доктора Охоровича, а також курс національної економіі у професора Білінського.
Одночасно брав участь у роботі редакції літературного журнала "Друг", що видавався студентським товариством "Академический кружок", і разом з іншими членами цієї редакції влітку 1877 р.був вплутаний у політичний процес, який перервав його студії. Після восьмимісячного слідчого арешту, незважаючи на цілковиту відсутність викривальних матеріалів, його обвинуватили в таємній змові, в основному на підставі направленого йому листа від М. Драгоманова, який запропонував йому наукову поїздку до Північної Угорщини, і засудили на шість тижнів арешту. Цей вирок позбавив його державної стипендії, яку він отримував перед тим протягом двох років. А проте Іван Франко продовжував далі свої університетські студії, одночасно заробляючи на прожиток різними літературними і публіцистичними працями українською і польською мовами.
На початку 1880р. Івана Франка заарештували в Яблунові біля Коломиї, знову втягнули у політичний процес, але після трьох місяців слідчого арешту звільнили, бо з'ясувалося, що, зрештою, вже від початку було цілком ясним, що він з тим процесом і обвинуваченими в ньому особами ані не був знайомий, ані не мав нічого спільного. З того часу він проживав два роки на селі, а в 1883 р. одержав замовлення від поміщика Володислава Федоровича у Вікні написати біографію його батька, що був від 1848 р. депутатом райхстагу. Для того Іван Франко дослідив багатий родинний архів пана Федоровича і працював у Львові, де він став співробітником українського часопису "Діло", над вивченням історії Галичини, а також галицько-українського національного і літературного розвитку. З тою метою він назбирав чимало старих і нових друків, листівок, газет, рукописів і кореспонденцій. В роках 1885 і 1886 він відвідав Росію, і зокрема Київ, де одружився. В 1886 р. став редактором літературного журналу "Зоря", в якому з 1883р. опублікував багато своїх праць. В 1887 р. став постійним співробітником польської газети "Kurjer Lwowski". В 1889р. його вплутали третій раз у політичний процес і після десятитижневого ув'язнення знову звільнили, бо слідство не могло пред'явити йому найменшого обвинувачення у будь-якому правопорушенні.
В 1890 р. Іван-Франко сподівався, що нарешті матиме можливість здійснити свій здавна плеканий намір — закінчити університетські студії. Тому що згідно з міністерським розпорядженням, що появилося в той час, для одержання диплому йому не вистачало ще одного семестру, Іван Франко звернувся до колегії професорів Львівського університету з просьбою дозволити йому записатися на один семестр в цей університет. Однак його просьбу відхилено, не називаючи причин, тому він був змушений записатися на один семестр до Чернівецького університету. Тут він відвідував лекції у професорів Смаль-Стоцького і Калужняцького і одержав диплом. Восени 1892 р. зміг нарешті здійснити свою здавна леліяну заповітну мрію: Іван Франко поїхав до Відня, щоб поповнити свої знання із славістики. Записавшись звичайним слухачем, він відвідував протягом семестру лекції у професорів Ягича, Пастрнека, Мюльбахера і Паулічке, а також брав участь в роботі славістичного семінару. З його літературних і наукових творів, що займають період уже близько двадцяти років, можна назвати лише ті, які свідчать про його працю над загальною і слов'янською літературами та етнографією. Можна без зарозумілості сказати, що саме цієї науковий, чисто ідеальний інтерес підтримував його у суворих випробуваннях, які судилося йому перенести, тож, незважаючи на тяжкі удари долі, він ніколи не зраджував великої мети — бути корисним своїй батьківщині і, насамперед, своєму українському народові.[13, 257-261]