Аналіз поеми „Anhelli”, який займає 50 сторінок друку, належить також до найкращих опрацьованих частин праці доктора Бігелайзена. Він дав тут фрагменти поеми під назвою „Posielenie”, яка була написана у формі терцин Данте і яка, без сумніву, становила перший план поеми „Anhelli”, врешті дав короткий огляд досить багатої критичної літератури, присвяченої цій поемі, починаючи з листа З.Красінського і кінчаючи оцінкою Брандеса, який відносить цей твір до найглибших у світовій літературі…
На цьому ми закінчуємо обговорення цінної праці доктора Бігелайзена. Думаю, що без перебільшення можна її назвати найціннішим, - бо найширше накресленим і як найстаранніше виконаним, - доповненням до дослідження творів Словацького, що їх, крім біографії Малецького, має польська література (38, 425-433).
БІОГРАФІЯ ЮЛІУША СЛОВАЦЬКОГО. Юліуш Словацький народився 4 вересня 1809 р. Народився в українському мальовничому містечку Кременці на Волині. Кременець – одне з найдавніших міст Київської Русі. Це українське місто і стало колискою майбутнього поета. Саме в сім’ї Евзевіуша Словацького – викладача риторики та поезії місцевого ліцею, відомого літератора народився син, якого назвали Юліушем. Саме тут на Україні пройшли дитячі роки хлопця, залишивши у його серці незабутнє враження від міста, від кременецьких пейзажів з їх неповторною красою та своєрідністю.
Після смерті батька, мати майбутнього поета, Саломея Словацька, освічена жінка, яка дуже любила музику, одружується вдруге і в 1817 р. переїздить разом із молодим Юліушем до Вільна. На протязі 1819 – 1825 рр. Юліуш успішно навчається у Віленській гімназії. Неспокійний, з вогненною уявою, зосереджений, трохи замкнений, він багато читає і пробує писати вірші, потай мріючи про велику поетичну славу.
Із розповідей Саломеї відомо, що батько був для сина зразком у наполегливому досягненні мети, а також прикладом у заняттях літературою.
Юліуш узявся за перо в той час, коли набирав сили метод романтизму. Ю.Словацький у листі до матері від 30 листопада 1833 р. з належним розумінням оцінював поетів доби Відродження і батькову працю, як пройдений етап: “Книги Кохановського я одержав з такою радістю, як ніби вітав друзів. Зберігати їх буду завжди, бо нотатки батька і твоїх кілька виразів, мамо, освятили їх для мене”.
Виховувався Юліуш разом із зведеними сестрами Олександрою та Герзилією, майже дорослими дочками доктора Бекю від першого шлюбу. На формування світогляду юнака в ці роки позначилося навчання в одному з передових на той час закладів, спілкування з матір’ю і товаришами, що збиралися в її салоні.
На вечори до салону Саломеї приходили відомі і цікаві люди Вільна, серед яких були і брати Снядецькі, а також поети так званої “литовської школи”. До них належали А.Одинець, А.Міцкевич та О.Хоцько. Усі вони жваво обговорювали події політичного і культурного життя, читали власні вірші і переклади, співали пісні. Пізніше в листах Ю.Словацький згадував українську пісню ”Ой не ходи, Грицю”, котру часто слухав у виконанні матері. Тринадцятилітньому Юліушу запам’яталася одна із дискусій, що відбулася між А.Міцкевичем та Я.Снядецьким, який злосливо насміхався над баладами співця Литви. Після цього Юліуш свої симпатії віддав Адаму і його романтичному сприйняттю життя і світу.
Формування світогляду Ю.Словацького відбувалося також в умовах важливих громадсько-політичних подій. Ще в 1796 р. Польща перестала існувати як самостійна держава, будучи поділена між урядами сусідніх країн. Верстви польської суспільності, окрім шляхти та аристократії, сприйняли позбавлення вітчизни національної незалежності як величезну трагедію. Вже в 90-х рр. XVIII ст. розпочалася національно-визвольна боротьба. На кінець 10-х і початок 20-х рр. припадає діяльність таємних студентських політичних товариств у Віленському університеті - так званих філаретів (“друзів наук”); філоматів (“друзів доброчинності”). Вони мали на меті виховувати патріотичні почуття, національну свідомість, поширювати освіту серед молоді. Ледве Ю.Словацький розпочав навчання в університеті, як у Петербурзі спалахнуло повстання декабристів, які були зв’язані з польськими таємними організаціями. Ідеали філоматів і філаретів були близькими до ідей декабристів, вільнолюбні прагнення яких і розправа над якими на Сенатській площі особливо зворушила молодого Словацького, бо знаменувала собою початок організаційної боротьби проти тиранії самодержавства.
Найбільш оригінальним твором з віленсько-кременецького періоду слід вважати “Українську думку”, але про неї будемо говорити дещо пізніше.
Перед від’їздом з Кременця Ю.Словацький написав вірш-експронт “Мати до сина”, в якому йшлось про вірність своїй родині, про синівський обов’язок перед матір’ю. У щоденнику він тоді відзначив: “Так закінчується перший період мого життя. Мені тепер після закінчення університету дев’ятнадцятий рік, однак, видається, що я вже так довго жив... Світ почуттів зник для мене, і кілька останніх років, я жив в іншому світі поезії”.
До цього періоду належить також вихід у світ першої редакції поеми “Шафрани” (1829 р.).
Наступний період у житті і творчості Ю.Словацького значно приземлить поетичний сон, літературні мрії письменника, в його поезії знайде відображення новий світ, відкритий автором під враженням листопадового повстання.
У середині лютого 1829 р. Ю.Словацький приїхав до Варшави. У перші вільні від роботи два місяці перебування у Варшаві він з головою поринув у високий мистецький світ великого європейського міста. Ю.Словацький знайомиться із культурним життям столиці, відвідує театри, входить у літературні кола Варшави.
До того часу для Ю.Словацького позиція в літературі вже була визначена. І хоч прагнув у перші місяці перебування у Варшаві до самотності, проте виявився уважним спостерігачем навколишньої дійсності. І це цілком природно, адже завжди для того, щоб розібратись у чомусь, необхідний час для роздумування.
Настав час великих випробувань для Ю.Словацького – поета і громадянина. На цей час саме романтичне світосприйняття було основою його творчості. Ю.Словацький змальовує нового героя, невдоволеного бунтівника. Складні творчі пошуки виявляються в таких п’яти поемах: “Друга редакція”, “Шафрани”, “Гуго”, “Монах”, “Ян Білецький”, “Араб”, а також у драмах “Міндове” і “Марія Стюарт”. В цей час також розпочинається робота над українською поемою “Змій”.
В цих поемах і драмах самотній романтичний герой виступає проти суспільної неправди, мстить своїм кривдникам, перемагає, але частіше сам стає жертвою свавілля і підступу.
Трагедія “Міндове” вважається важливим здобутком польської романтичної літератури.
В ідейно-тематичному плані твір продовжував антиклерикальні традиції Просвітництва. Ця перша трагедія Юліуша була високо оцінена відомим політичним діячем того часу Нємцевичем, якому молодий автор читав третю дію твору. В листі до матері від 15 вересня 1830 р. Словацький писав: “Прослухавши сцену, в якій Міндовг пориває з хрестоносцями, Нємцевич із захопленням вигукнув: ”Ах, чому ж цієї трагедії грати не можна”. Нємцевич також додав: “Я радий, бо перед смертю бачу, що в Польщі залишився поет, який має великий талант і дотримується громадянського духу”. Ця похвала мала для Словацького велике значення. Міндовг Ю.Словацького – політичний діяч, який мріє про розквіт свого краю, знищення ненависного тевтонського ордену. Він вдається до хитрощів для досягнення мети, але сам заплутався у своїх хитрощах, залишається самотнім і невдовзі гине.
Змальовуючи інтриги Міндовга, Юліуш Словацький не ідеалізує феодальні відносини, а об’єктивно показує політичну боротьбу за владу, характеризує хрестоносців як ворогів литовців. Уособленням загарбників в трагедії є Гейндріх – папський посланець. Під чернечим плащем він прикриває меч – “зброю золоту” – для вбивства людей.
“Ода вольності”, “Гімн”, “Кулик”, написані в дусі висловлювань найпрогресивніших діячів доби, Йоохіма Лелевем, якого за революційну пристрасть і прагнення до перетворення повстання за незалежність у війну за свободу Польщі з вирішенням селянського питання К.Маркс назвав геніальною людиною. Ю.Словацький в “Оді вольності” і в “Гімні” ототожнює інтереси польського народу із завданням всіх інших народів, проникливо передає загальний настрій повстанців, їх готовність жертвувати заради свободи вітчизни.
Свобода, як орел, летить до всіх країн...
Хто бачив вільну батьківщину!
То ж сам він одказав: “Я є життя
Хвороба віку – дух, володар!
Недужий цей!”
У розпалі повстання, можливо навіть за вказівкою національного уряду 8 березня 1831 р. Юліуш Словацький покидає Варшаву і виїжджає за кордон.
Три великі польські поети Міцкевич, Словацький і Красінський стають в цей час провідниками польського національного життя, впроваджуючи політику в поезію. Еміграція створює суспільство в мініатюрі, яке живе своїм духовним і матеріальним життям.
Польській еміграційній поезії закидали надмірний націоналізм. Хоч польська еміграція вибрала для поселення Францію, де народилися революційні ідеї про соціальну свободу, проблеми національного визволення Польщі були там далекі і екзотичні. Ні всесторонність Міцкевича, ні універсальні ідеї Словацького, ні дантеїзм Красінського не знайшли цього співчуття, що його повинна була здобути їхня поетична майстерність.
На початку вересня Юліуш Словацький вирішує залишитися в Парижі на постійне місце проживання, де й поринає у вир літературної діяльності, проте його шлях до визнання в літературних колах емігрантів, як ми уже знаємо, був нелегким.
Влітку до Парижа прибув А.Міцкевич, думка якого про його твори, була дуже важливою. У листі до матері від 3 вересня 1832 р. писав: “Він сказав, що моя поезія – прекрасна, що вона – як будівля чудесної архітектури, як великий костел, але в ньому немає Бога”. Ю.Словацький, пригадуючи рядки вірша Міцкевича “Де Бог не хоче жити, людина жити не сміє, ще не усвідомлював, що то було схвалення лише чудової форми його поезії і критикою її змісту – занепаду духу після трагічних листопадових подій. А.Міцкевич також справедливо зауважив щодо цього ”Усі його вороги, особливо з католицького табору, будуть протягом багатьох років посилатися на оту думку. А буде це і тоді, коли в храмі поезії Словацького Бог уже поселиться – Бог людей прогресивних.