Портрет героя неоднозначний, але психологічно точний. Йорик сприймає протиріччя людської натури як щось неминуче й неминуще. Бачачи обмеженість людських можливостей і ще більше обмеженість здатності пізнання людини, вона може лише гірко посміятися над цими протиріччями, але не намагається нічого виправити. Непотрібним і марним вважає він і сатиричне висміювання дійсності. Звідси й виникає рівнозначне сприйняття добра й зла, демонстративна аморальність.
Суть мистецтва Стерна, по вираженню И. Верцмана, у тім, що він проголосив своїм девізом "мудрість, що вболіває в оболонці блазнівського гумору над трагічним ходом життя".
"Сентиментальна подорож" стала кульмінацією в розвитку англійського сентименталізму, а Йорика можна назвати провісником героя нового типу, що буде розроблений пізніше в реалістичній прозі XІ сторіччя.
Листи Стерна і його "Щоденник для Елізи" також представляють не тільки історико-культурний інтерес. У них продовжує ускладнюватися образ "я"- оповідача. Герой живе одночасно у світі реальному й у світі ілюзії - на землі, з її цілком реальними турботами й неприємностями, й у царстві мрій. Стерн продовжує домагатися тієї ж мети: показуючи складність і мінливість людського характеру, вона демонструє нові шляхи зображення людини.
Працюючи на матеріалі літератури XVІІ століття, зокрема , використовуючи, переробляючи й пародіюючи досвід іспанського шахрайського роману, французького прециозного роману й роману "низового" Барокко, Стерн використає:
а) лінеарний сюжет, але в той же час "стрибкуватість" оповідання, підкреслення декількох планів оповідання (вплив А. Фюретьєра), "пригоди свідомості" героя;
б) невтримний вимисел, опис неймовірних пригод, піднесені до неправдоподібності вчинки й почуття (в іронічному дусі), образи побутової еротики;
в) прийом паралельного монтажу епізодів (вплив Ш. Сореля); відступу, персоніфікацію читача, підкреслення "утвореності" твору (до цього автори романів намагалися замаскувати "літературність" творів);
в) прийом пародійності (пародія на преціозні романи за рахунок нарочито піднесеної мови), полемічність оповідання.
Таким чином, і в жанрі роману, і в жанрі подорожі письменник шукав шляхи й способи відобразити ті шари внутрішнього життя людини, які до того часу були недоступні художній літературі.
Літературна доля Лоренса Стерна виявилася настільки ж незвичайною, як і створені ним твори: він набагато випередив свою епоху, його відкриття були не відразу й не повною мірою визнані сучасниками. Посмертна слава письменника свідчить, що його творчість сприймали поступово, причому то одні, то інші його сторони - у відповідності зі смаками й модами часу.
Творчість Стерна залишила слід не тільки в літературі Західної Європи. Він швидко став популярний і в Росії, де вже наприкінці XVІІІ століття його читали й в оригіналі, і частіше, у французьких і німецьких перекладах. Одним із прикладів такого впливу можуть служити "Листи російського мандрівника" Карамзина (1801р.).
У другій половині XІХ століття звернувся до Стерна і Лев Толстой. Варто відмітити, що роботі над ранніми редакціями „Дитинства” безпосередньо передував початий Толстим, хоча й не завершений, переклад „Сентиментальної подорожі”. Відгуки на творчість Стерна зустрічаються в Пушкіна й Гоголя, у багатьох російських авторів другої половини XІХ сторіччя.
Використана література
1. Верцман И.Е. Лоренс Стерн // З історії реалізму на Заході. М., 1941. С. 180.
2. В.Г. Бєлінський
3. Барокко и классицизм в истории мировой культуры: Материалы Международной научной конференции. Серия «Symposium». Выпуск 17. СПб.: Санкт-Петербургское философское общество, 2001.; Н.В. Дешковец.