Згодом, після розвитку програми „жіноча література”, розпочалося повернення в літературу тих письменників, які складали актив письменників того часу, але були усунуті від літературної діяльності масову політизацію літератури в 60-тих роках. „Сьогодні” — так написав Пітер Менайдер в 1975 році після виступу і демонстрації студентів про „смерть літератури” — „сьогодні знову повертаються на свої робочі місця активні і працьовиті письменники”.
В 1967 році Понтер Гербургер поставив питання про те, чи є ще сьогодні лірика, чи не померли вірші, чи використовують їх ще сьогодні?
Поет, який втілював на практиці знову ж той зміст вірша, про який уже забули, а саме Еріх Фред, заслуговує на велику увагу серед знавців віршового поетичного мистецтва. Він писав епіграматичні вірші, в яких можна було зустріти тему, що стосувалася політики, життєвих форм.
З його збіркою „У В’єтнамі” (1966) було розпочато серію політичних віршів в Німеччині. В цій збірці звучав протест проти війни у В’єтнамі. Разом із зміною соціально-політичних подій, змінювалися і погляди самого автора.
Поетика щоденної лірики, яка одночасно є політичною літературою, має свою певну визначену когорту до якої належать такі поети як Арнфрід Астел, Юрген Теобальді, Карен Ківіс, Ніколаус Борн. У своїх поетичних творах вони показували наші щоденні дні: радість, сум, щастя, відчуття, настрій, світ речей і форм. „Я” про що найчастіше говриться в ліричних творах, розширюється до поняття „Ми”.
У 70-тих роках виникає також так звана література 80-х років.
На початку 80-х років письменники Заходу і Сходу обговорбвали питання загрози миру через атомну зброю. Для оьговорення такої дискусії зустрілися в грудні 1981р, на на особисте запрошення НДР-письменників. Стефан Гермлін Та деякі із емігрантів Юрек Бекер та Томас Брош. Ця зустріч була проведена досить-таки офіційно, разом з пресою та телебаченням. Під час цієї зустрічі було обговорено ряд питань. Письменники обмінялися думками і вирішили ще раз зустрітися в травні 1982р.
Література 80-х років позначилася широким спектром написання творів автобіографічних, особливо популярними стали історії із життя, історії жінок. Так Карін Решке написала в 1982р. книжку " Переслідуючи щастя ", за формую розповіді ця книжка схожа на " щоденну книгу " - "Книга пошуку ", оскільки в цій книзі головна героїня шукає саму себе, і читач може також у цій книзі знайти забуту жінку і, таким чином, можливо і частину себе. " Переслідуйте щастя " у цьому успіх нашого життя.
Ще одним представником літератури 80-х є Літер Вайс. Вік у своїх творах Опосав європейський робітничий рух, його надії, сподівання, сумніви. Він розповів цю історію " Естетика повстання " з точки зору фіктивного, вигаданого оповідача. Мова йде тут і про комуністичне життя Німетчини, іспанську, бюргерську війну; про поразку республіканців у Парижі, автор описує оточення Бертольда Бреста. Автор наголошує на тому, що ми повинні читати, вчитися, сперечатися з різними поняттями, з якими ми не погоджуємося, ми мусимо розвивати сраву не лише думаючи про неї, а і роблячи її в дійсності.
Продовжувала свій розвиток і жіноча проза дам. Такі авторки, як Бірджит Пауш, Карін Решке, Анна Дуден реалізовували в своїх творах жіночі ідеї, їхня мета була досить-таки світла, але майже недосяжна: створити новий світ, який можна спланувати з допомогою слів та мови.
80-ті роки знайшли своє вираження і в ліриці. Сара Кірш розпочала свою літературну діяльність з ліричних творів про природу та любов. В Німеччині вийшли такі її збірки: " Зимові вірші "(1978), " Ла Рагері "(1982), які охопили теми природи, ландшафтів, світу тварин та рослин. Вона, як " природний лірик " писла в стилі Оскара Лорке чи Вільгейма Лемана. Хоча переважаючою темою поезії Сари була тема природи, вона всетаки торкалася питань відносин людей, технологічний розвиток, соціальна ерозія.
Також Міхаель Крюгель у своїй ліриці ті пошкодження, які нанесли природі різні соціальні дії людини. Взагалі Крюгель на початку своєї творчої діяльності був видавцем газети " Акцент " і лише згодом дебютував збіркою віршів. У його ліричних творах звучать загублені мрії людини.
(Hans Magnus Enzensbergers) - Ганс Магнус Енценсбергер. Розпочав свою літературну діяльність як видавник газети " Курсбург ". у своїй творчості звернув увагу на питання кубинської револбції. " Загибель Титаніка " - таку назву мав заголовок, виданої в 1978р. розповіді, в якій автор висловив свої думки з приводу з приводу кубинської революції. Титанік - символ технічної революції, не зміг побороти природню силу. Ось основний зміст творчості Енценсбергера.
У 80-х роках з'явилися літературні твори, написані Александром Ключе та Гербертом Ахтернбрушем. Вони показуцвали у своїх віршах соціальний занепад, в якому гине і сам індивід. У своїх творах - " Верблюд - олімпійська переможниця " - постає перед нами висвітлення теми " Я ". так Герберт Ахтернбруш був як класик, захистником поневолених народів, що не відвоювали ще свою незалежність.
В "Історіях сучасності", представниками яких є Александр Ключе, Герберт Ахтернбруш і Пітер Вайс, а таож молоді автори, такв як Людви Фельс, Бодь Кірхоф, критикується все частіше і частіше дійсність, що оточує нас.
Dentnhe literayurgeschichte:
von den Anfangen bis zur
Gegenwart. - Stuttgart: Metzler, 1989-62Is.