МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ
РІВНЕНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Р Е Ф Е Р А Т
на тему:
„Література ФРН”
ВИКОНАЛА:
здобувач кафедри
іноземних мов
Ковальчук Т.Г.
Рівне — 2003
“ Коли закінчилась війна.”
Безумовна капітуляція Німеччини 8 травня 1945 року призвела всю країну до так званого політико-культурного вакууму . Із завершенням 12-річного панування націонал-соціалістів розпочалася водночас величезна, багатогранна ідеологічна і пропагандистська система, яка несла в собі мрію про третю, тисячолітню імперію, віру у всемогутність “фюрера”, усвідомлення переваги німецької раси над усіма іншими народами і націями. Профашистська демагогія була похована у міліонах воєнних гробниць, засипана під уламками міст, водночас з’явилась надія на новий початок. Вольфганг Борхерт свого часу писав у листі: “Ми були сліпими під час війни (нас змусили такими бути), але тепер, ставши зрячими, ми знаємо, що тільки причал до іншого нового берега може стати для нас порятунком.”
“Причал до нового берега “- це формулювання містить у собі надію цілого покоління на новий початок, який би розірвав усі зв’язки з фашистським терором.
Країни-переможниці ( Радянський Союз, США, Велика Британія і Франція) були готові до революційних переворотів, дій, змін, перебудов у країні, тому існувала потреба в спроможності німецького народу втілити ці дії у життя, незважаючи на шок пережитого, на шляху до радикально зміненого суспільства, нової громадської свідомості, нового способу життя. Така готовність була наявна принаймні серед молодої інтелігенції, яка пережила війну і полон.
Вже в особливих таборах військовополонених, які були споруджені під час війни американцями з метою підготовки німецьких військовополонених для подальшої діяльності на території переможеної Німеччини, існувала згода в тому, щоб створити (Німеччину) країну без фашизму, мілітаризму, вільну від диктаторських впливів. Німеччину, яка повинна розвиватися на основі американських уявлень демократичної державної конституції у мирній співпраці з європейськими державами.
До інтелектуалів, які знаходились у таких таборах, належать автори і публіцисти ,які у повоєнні роки мали великий вплив на німецьку літературу : Альфред Андреш і Ганс Вернер Ріхтер, Вальтер Кольбенгоф, Вальтер Маннцен і Густав Рене Хоке. В багатьох газетах розповсюджувались їхні і американські уявлення в таборах для військовополонених про новий початок, серед них газета “Заклик” ( ‘Der Ruf ‘), яку Альфред Андреш і Ганс Вернер Ріхтер пізніше за межами табору видавали, як власну публікацію.
“Коли закінчилась війна”- так звучить назва театральної вистави, яка вийшла у світ у 1947-48 р.р.( автор- Макс Фріш ). Під таким девізом увійшла в дискусію й німецька публіцистика, в якій поєднувалось бажання подолання минулого (переборення) з пафосом новопочинань.
Отже, історія німецької літератури після 1945 року у своїх початках визначалася як важливий фактор формування громадської свідомості і водночас як вираження емоцій та типу мислення громадськості (загалу).
Літературний розвиток у ФРН важко осягнути, якщо не брати до уваги суспільні фактори, у взаємозв’язку з якими він виникає і проходить. Література ФРН формується трохи по-іншому, ніж література НДР, не під державним і партійним впливом, а відносно самостійно, навіть протиставляється політико-економічному суспільному процесу. Хоча, коли йдеться про оцінювання західно-німецької літератури, постійно виникають нові проблеми у питаннях відношення сучасної літератури до дійсності ФРН, її значення для федеративного суспільства.
Важливими для літературного розвитку 1945-48р.р. були політичні уявлення країн-переможниць в тогочасних окупованих частинах. Після перемоги союзників на перший план вийшли відмінності у тогочасних суспільних устроях. В той час як політика Радянського Союзу була націлена на вирішальні зміни у соціальній та економічній структурі, західні союзники, а серед них економічно найсильніші США, цікавились, в першу чергу, торгівельними відносинами, відновленням у сфері економіки.
“Редукація”- на відміну від “демократизації”, яка спрямовувалась на інституційні реформи – означала спробу змінити політико-культурну систему цінностей і свідомість, а також ідеологічні уявлення німецького народу і навіть індивідуальні демократичні уявлення прав і свобод громадян за американським зразком. Ця “редукація” була замінена “процесом” у книзі Ернста фон Заломона “ Fragebogen” (1951) і представлена у саркастичному вигляді.
Американська літературна політика могла служити тільки як взірець.
Справжніми альтернативами німецькому фашизму виступили: “християнство і демократія, соціалізм, пацифізм та інтернаціоналізм” (Осип К. Флехтхайм).
Не тільки думки соціалістичної Німеччини, але й навіть соціалістичної Європи знаходили широке поширення серед німецької інтелігенції, на сторінках газет : “Merkur”, “ Frankfurter Hefte” і “Der Kuf”. З точки зору всіх великих партій, соціалізм служив інтересам німецького новопочинання, але не інтересам західного капіталу і торгівлі
1948 рік можна розглядати, власне, як початок ФРН: в цьому році встановлені ті політичні та економічні орієнтири, які визначають нашу дійсність ще й до сьогодні. Література у наступні роки не стояла у такій чіткій залежності від суспільних передумов як у перші повоєнні роки, але все-таки вона неоднознчно реагувала на ці передумови: з протестом і критикою, резигнацією, меланхолією на “економічне диво”, а також на політичну реставрацію. Напруженість у відношенні сили і духу, політики і інтелігенції чітко і грунтовно охарактеризована в історії німецької літератури 20 ст. Інтелігенція представлена літераторами: Г. Бьоль, Гюнтер Грасс, Мартін Вальдер; філософський напрям мислення - школою Макса Горкхаймера і Теодора Адорно – “Франкфуртська школа”.
-Літературне підприємництво-
Німецька сучасна література є незалежною від політичного життя і впливу, але в той же час залежить від економічних передумов суспільного життя, які стосуються також галузі культури: від приватних організацій – видавництв, громадсько-правових структур радіо, телебачення, комерційних інтересів.Усі ці фактори літературного життя беруться до уваги,коли потрібно спрямувати продукт (реалізувати): окремий літературний твір.
“Літературне підприємство” – це поняття, зміст якого об’єднує в собі видавництво, поширення та сприйняття літератури. Літературна діяльність, що розуміється як сума всіх форм прояву літературного життя у ФРН, іншими словами,- це ринок, на якому головними дійовими особами виступають автор і сам твір. Авторсіка діяльність визначалась як вільна професія. Але письменники, які отримували прибутки тільки зі своїх власних творів, були винятками на цьому “літературному підприємстві”,тому що виробництво (продукція) літературних творів „белетристика” - це така галузь діяльності, що обов’язково повинна поєднуватись з якимось іншим видом діяльності, і ні в якому разі не бути найважливішою (основною).
Генріх Бьоль оголосив про “Кінець скромності” на головних зборах спілки письменників Німеччини. Німецькі письменники дізналися, що вони свої інтереси будуть підпорядковувати спілкам, - як приклад комерційної необхідності, коли умови ринку не будуть диктуватися економічно сильними партнерами (наприклад, редакціями). Створення спілки означало намагання письменників переступити через різноманітні політичні позиції; з другої сторони – це означало поставити на передній план своєї діяльності рішучу, дієву спілку письменників, за допомогою якої можна було вплинути на різні інші організації.
Питання створення спілок стало дуже важливим і ще не достатньо вирішеним для письменників Німеччини. Уже в 1800 р. письменник і критик Фрідріх Шлегель закликав: “Як купці в середні віки, так і ми, митці, мусимо тепер об’єднуватися в Танзи, щоб однаковою мірою бути захищеним”. Перший крок у цьому напрямку було зрроблено в 1842 році з заснуванням у Ляйпцігу літературної спілки. Слідом за цим було створено:
- 1878р.- Загальну Німецьку Спілку письменників;
- 1885р.- Німецьке Об’єднання Письменників;
- 1887р.- об’єднання цих обох спілок в Німецьку Спілку Письменників.
Вимоги спілок посилилися з заснуванням в 1909р. Спілки захисту німецьких письменників, яка проіснувала до 1933р. Письменники відділилися таким чином від спілок робітників, службовців.
Після 1945р. авторські спілки намагалися спільно вирішувати інтереси своїх членів. Ці спілки функціонували в Східній і Західній Німеччині, тому, все-таки деякі розбіжності в поглядах тут існували. З поділом Німеччини ця спілка поділилася на Німецьку Спілку Письменників (НДР) та Об’єднання Спілок Німецьких Письменників (ФРН). Письменники, а саме їх спілки, перебували у постійній небезпеці бути знищеними різними способами іншими спілками та підприємницькими організаціями, оскільки ці спілки не мали постійної організаційної форми, яка слідкувала б за втіленням інтересів спілки.
При дослідженні економічної ситуації “духовної професії” в 50-х роках було виявлено, що молоді доценти, вчені, лікарі працювали майже без оплати; письменники жили на убогі гонорари, а безробітні музиканти та актори ледь живіли.
До основних поставлених цілей на перших спілках, а саме їх зборах, що висловив Дітер Латман, належали: втілення соціальної реформи щодо ситуації з письменниками того часу в Німеччині; соціальне страхування письменників. Щоб все це втілити в життя, необхідно було надати спілкам політичних прав, які б дали їм змогу впливати на різні організації та інститути. У 1973р. Німецька Спілка Письменників почала представляти політичні інтереси письменників.