Панівне становище в літературному процесі XVIII ст. посідає поезія. Авторами поетичних творів були церковні ієрархи і рядові священики та ченці, вчителі, студенти, урядовці, мандрівні дяки, письменні селяни. Релігійно-філософська, панегірична, історична, лірична, гумористично сатирична поезія дуже тісно переплетена з народною пісенністю. До половини століття в поезії панує ще силабічний мірні, * середини ж століття розвивається силабо-тонічне віршування. Перехід на нову систему віршування відбувався під впливом народної тонічної поезії, а також російської поезії, яка після поетичних реформ В. Тредіаковського і М. Ломоносова вже у ЗО—40-х роках перейшла на силабо-тоніку.
Виникали вірші і пісні на громадсько-політичні теми, що продовжували традиції епічних пісень середини XVII ст. В цих віршах відображались головні події та історичні процеси того часу. Ампіри ч оцінювали ті чи інші явища, виходячи із загальнонародних позицій.
Окремі вірші останньої чверті XVIII ст. присвячено таким історичним подіям, як зруйнування Запорізької Січі, закріпачення селян, переселення запорожців на Кубань. Автором двох пісень («Ой, боже наш, боже милостивий...», «Ей, годі нам журитися, пора перестати...») був отаман Чорноморського козацького війська Антон Головатий (1744— 1797), який, імітуючи народні пісні, зумів передати типові настрої козацької старшини у зв'язку із створенням Чорноморського війська на Кубані.
Про історію козацтва розповідають «Героїчні вірші о славних воєнних дійствіях войськ запорозьких...» (1784) якогось Іоанна, очевидно, священика з Уманщини. В них змальовано козацькі битви і перемоги, визвольну війну 1648—1654 рр. Автор поетизує постать Богдана Хмельницького, завдяки якому Україна скинула «іго лядське» і «под російським кровом мирно отдохнула».
Світська лірика першої половини XVIII ст. мала переважно елегійний характер, її автори скаржаться на гірку сирітську долю, вбоге життя, на соціальну несправедливість, вимушену розлуку з родиною, життя на чужині, на злих людей тощо («Піснь світова» Іллі Бачин-ського, «Піснь о світі» Олександра Падальського, «Піснь свіцька» Левицького та ін.). Любовна лірика ще повністю перебуває під впливом народнопісенної традиції. Побутує вона переважно анонімно, у рукописних співаниках, в репертуарі кобзарів і лірників. Головні теми ліричних творів — нещасливе кохання, соціальна нерівність, сирітство, зла доля, «фортуна», бистроплинність людського життя. В ліричних творах другої половини XVIII ст. простежується повна відмова від аскетичних ідеалів, виявляються щирі людські почуття, настрої, думки, ігнорується старий погляд на любов як на диявольську спокусу. У цій ліриці утверджувався новий зміст, міцніло нове поетичне світобачення і світовідчування.
Аналіз давньої віршової літератури наочно переконує в безпідставності тверджень про значний вплив на неї західноєвропейської поезії, справжня поезія зростала на на національному ґрунті.
Різножанрова українська поезія 17-18 століття досягла порівняно великого успіху; вона виробила свої поетичні традиції, які стали одним із основних чинників у становленні і розвитку нової української поезії. Таким чином, досягнення віршової літератури 17-18 століття були визнані і творчо засвоєні новою українською літературою.
Історія дослідження латиномовних поетик 17-18 століття
Вивчення латино мовних курсів теорії поетичного та ораторського мистецтва починається з їх видання. Першою поетикою, яка побачила світ, була теоретична праця професора Києво-Могилянської академії Ф.Прокоповича «De arte poetikalibri III» , видана, як уже згадувалось, Г. Кониським у Могильові в 1786 р. Цей курс теорії поезії Ф. Прокоповича, прочитаний ним для спудеїв Києво-Могилянської академії у 1705—1706 рр., зберігся у кількох рукописах, які, очевидно, належать різним вихованцям Академії. Г. Кониський видав цю поетику з додатком, у якому вмістив зразки різних поетичних жанрів, деякі вірші Ф. Прокоповича («Епиникіон» та ін.), зразки епіграм. Слід відзначити, що ця поетика Ф. Прокоповича мала значний вплив на викладання цієї дисципліни не тільки у Києво-Могилянській академії, айв інших навчальних закладах країни. У кінці XVIII ст. невідомий для нас автор зробив компендій поетики Ф. Прокоповича з паралельним перекладом на російську мову, на 33 сторінці цього компендія є автограф Іринея Фальковського.
Першою відомою київською латиномовною поетикою є «LiЬег агtіs роеtісае» 1637 р. А. Старновецького і М. Котозварського, рукопис якої втрачений. Зміст цього курсу подають М. Булгаков , В. Аскоченський . Є. Регушевський у невеличкому повідомленні «Рукописи професора О. С. ,Грузинського» подає коротку характеристику цієї поетики, переписаної О. Грузинським. В. Крекоте нь зробив переклад згаданої поетики, автори курсу виклали цінні, на наш погляд, думки, які стосуються теорії дактилічного гекзаметра .
М. Булгаков у праці «История Киевской академии» згадує такі курси теорії поезії, прочитані у Києво-Могилянській академії: «Fоns Саstаliys» 1685 р., поетику «Amnis» 1720 р., поетику разом з риторикою В. Старжицького «ТаЬuІае ргаесерtогиum роеsеоs еt гhetогісes» 1730 р., курс поезії В. Новицького «Уіа Іасtеа» 1730 р., поетику Т. Олександровича «Ргасeсeрtа de агtе роetіса» 1743 р. та ін. Із згаданих курсів найпопулярнішим був риторичний курс Ф. Прокоповича. Його риторика читалась навіть у Московській слов'яно-греко-латинській академії у 1749 р. . Усі збережені рукописи риторичного курсу Ф. Прокоповича детально описує В. Вомперський, вказуючи місце, де вони зберігаються. Принагідне згадаємо, що В. Зубов [73, с. 299—300] знайшов російський переклад риторики Ф. Прокоповича. Цей переклад знаходиться у рукописному зібранні В. Дружиніна в Бібліотеці АН СРСР (№ 155), а другий екземпляр — у Державній публічній бібліотеці ім. М. Є. Салтикова-Щедріна у Ленінграді .
Аналогічні замітки про деякі поетики і риторики бачимо у відомій праці дослідника історії Києво-Могилянської академії В. Аскоченського «Киев с древнейшим его училищем Академиею» . Зокрема, він говорить про про риторики Й. Кроковського, І. Волинського, І. Томиловича, дає високу оцінку риториці Ф. Прокоповича, підкреслюючи її оригінальність у композиції і викладі матеріалу .
Перше наукове дослідження київських шкільних поетик і риторик належить, як слушно відмічає польський учений Р. Лужни , М. Петрову. Завдяки його працям [146, 147, 148, 149, 152, 153] у нас сьогодні є досить повне уявлення про Києво-Могилянську академію, про її значення і роль у розвитку літератури, освіти і науки в XVII— XVIII ст. Свої дослідження М. Петров ґрунтує на поетиках кінця XVII ст. і, головним чином, на курсі поезії «Fоns Саstаlіus» 1685 р. і поетиці «lуга» 1696 р., а також на кращих курсах теорії поезії першої половини XVIII ст., як згадана вже поетика Ф. Прокоповича, а також на риторичних курсах, прочитаних у Києво-Могилянській академії Ф. Прокоповича. Тут доречно зауважити, що М. Петрову були відомі лише два рукописи поетики Л. Горки , які зберігаються у Києві. У 1969 р. третій екземпляр цього курсу виявила польська дослідниця поетики П. Лєвін у Центральному державному архіві древніх актів (ЦДАДА) у Москві (шифр 381, № 1772).
В Києво-Могилянській академії офіційно рекомендувалося викладати науку поезії Ф. Прокоповича і його вірші або вірші М. Ломоносова. Не втратила вона свого значення і сьогодні. У 1961 р. була вдруге опублікована з російським перекладом Г. Стратаноізського і коментарем 1. Єрьоміна . Це видання тексту і передусім російський переклад дали поштовх подальшому дослідженню літературно-естетичних поглядів Ф. Прокоповича, дослідженню історії розвитку естетичної думки на Україні і в Росії.
Дещо раніше «Dе агtе роеtіса» Ф. Прокоповича, як повідомляє Г. Сивокінь , готували до видання В. Рєзанов і Г. Костенецький, але їх праця залишилась незавершеною, і цей рукопис зберігається у Ніжинському філіалі державного архіву Чернігівської області (справа 252) під заголовком «Старовинні українські поетики. Випуск 1. «Про мистецтво поетичне» Теофана Прокоповича.
Значним вкладом у дослідження київських поетик і риторик є монографія В. Крекотня «Байки в українській літературі XVII—XVIII ст.». Вченого цікавила лише теорія і практика жанру байки у шкільних поетиках і риториках, і треба сказати, що його змістовне та цікаве дослідження вносить щось нове у вивчення теорії цього літературного жанру. Воно цінне не лише тим, що його автор, вивчивши майже всі поетики і риторики Києво-Могилянської академії, вибрав з них усі байки, а ще й тим, що він дав, крім оригіналу, переклад цих байок на українську мову.
Теоретичну працю Ф. Прокоповича «Dе агtе роеtіса» використовують історики російської і української літератур , учені, які займаються вивченням польсько-українських літературних зв'язків та ін. Цьому курсу присвячена стаття О. Соколова «О поэтике Феофана Прокоповича» , в якій „De arte poetica” Ф. Прокоповича характеризується як цінна пам'ятка ранньої російської літературно-естетичної думки, як «струнка система літературно-естетичних понять, які склалися внаслідок самостійного засвоєння традиційного матеріалу і його продуманого синтезу» .
До курсів теорії поезії звертаються сходні вчені, яких цікавлять питання теорії літератури, літературні напрями і стилі. Однак найбільше привертає увагу опублікована» De arte poetica» Ф. Прокоповича, інші ж курси, не опубліковані, залишаються поки що недоступними для широкого кола літературознавців.
Види поетик
При ознайомленні з поетиками 17-18 століть впадає в око те, що ці теоретичні праці самі здебільшого оформлюються як художні та мистецькі твори, згідно з вимогами тогочасного стилю. Поезія у них порівнюється з джерелом, з садом тощо. А поряд з цим мала місце і тенденція до стриманішого способу викладу правил поезії, яка характеризує „Поетику” Ф. Прокоповича та його послідовників.
Здебільшого курси поетик складалися з двох частин: загальної поетики і часткової ( прикладної),присвяченої висвітленню родів і видів поезії. Поділ літератури на роди у вітчизняних поетиках 17-18 століття різний. Київська поетика ” Fond Castaliys ” 1965р. вказує на шість родів поезії: героїчна, елегійна, сатирична, комічна, буколічна і землеробська.