Працюючи в журналі «Основа», М. Номис зумів згуртувати навколо себе цілу когорту фольклористів, культурних діячів. Серед них відомі письменники О. Кониський, С. Руданський, Ганна Барвінок, фольклористи В. Косовцов, М. Левченко, Д. Стороженко, А. Шиманов, М. Щербак, Коховський, В. Лазаревський, X. Яцимірський та ін.
Багато матеріалів — прислів'їв, приказок, порівнянь, ідіом — М. Номис почерпнув із творів українських письменників, зокрема І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, Є. Гребінки, М. Костомарова, П. Куліша, Марка Вовчка, А. Свидницького та ін. Ряд висловів узято із творів Т. Г. Шевченка, які вже в той час побутували у населення як народні афоризми. М. Номис включив до збірки прислів'я та приказки із «Записок о Южной Руси» П. Куліша, журналу «Основа», «Чернігівських губернських відомостей», з праці «Про здоровкання і інше у Подолян» К. Шейковського, збірки М. Гатцука «Ужинок рідного поля» та ін. У списку скорочень джерел, крім уже згаданих фольклористів, письменників та діячів культури, названо М. Закревського, Г. Кулжинського, П. Єфименка, М. Ісаєнка, краєзнавця М. Арандаренка — автора праці «Записки о Полтавской губернии», ученого Осипа Бодянського (псевдонім Ісько Материнка), давніх українських письменників Кл. Зіновієва та Г. Сковороду, книгу «Грамматика» О. Павловського, альманах «Ластівка» Є. Гребінки та ін.
При підготовці збірки М. Номис спирався на досвід російських пареміографів І. Снєгирьова, В. Даля, Ф. Буслаєва, польських — С. Рисінського, Жеготи Паулі, В. Вуйціцького, чеських — Ф.-Л. Челаковського, сербських — Вука Караджича та ін.
Перед Номисом як укладачем постало складне питання класифікації матеріалу, оскільки одержані друковані і рукописні матеріали мали різні системи класифікації або надсилались невпорядкованими. Панівним в українській пареміографії до того часу був алфавітний принцип систематизації матеріалу. За таким принципом були укладені усі збірки прислів'їв від Климентія Зіновієва до О. Шишацького-Ілліча та М. Закревського. М. Номис уперше в українській пареміографії застосував тематичний принцип.
Збірка М. Номиса має дві частини: більшу — прислів'я та приказки і меншу — загадки. До обох частин додаються покажчики. Власне паремійний матеріал першої частини має двадцять розділів: вірування українського народу; природа, пори року; історичне минуле; сила і воля людини; соціальні відносини, доля, недоля, лихо; різні моральні вади людей; різні сторони людської вдачі і настрою; скупість і щедрість людини; розум, голова, дурощі; правда, брехня, суд; багато — трохи; здоров'я, хвороби, смерть; кохання, одруження, чоловік і жінка, діти; сусіди, куми, приятелі, вороги; своя хата, своє—чуже; господарська діяльність; недбалиці, лінивство; зовнішній вигляд людини, одяг; примовляння, побажання, гостини; спів, музика, танці. У частині «Загадки» вміщено 505 одиниць (з них 30 вилучено цензурою), які охоплюють різні сторони побутового та громадського життя, явищ природи, поведінки людини. Зокрема тут вміщені зразки про небесні світила («За лісом, за пралісом золота діжа горить» — сонце); явища природи («Сивий віл випив води повен двір» — мороз); рослинний і тваринний світ («Сидить дід над водою та й киває бородою» — очерет.
Вимагає окремого розгляду питання про царську цензуру у відношенні до збірки М. Номиса. Як уже згадувалось, частину висловів зі збірки було вилучено цензором. Щоб не перенумеровувати весь збірник і не переробляти покажчики, упорядник зберіг попередню нумерацію, сподіваючись за кращих обставин надрукувати збірник без купюр. Згодом вилучені прислів'я були передані до Львова і аж після смерті Номиса, в 1909 році, опубліковані в «Записках Наукового товариства імені Шевченка».
Найбільше понівечила цензура перший розділ «Віра. Бог. Гріх. Піст. Говіть. Молитва. Церква. Свято. Чорт. Пекло. Чернець. Піп. Ворожка. Відьма. Забобони». Були вилучені, зокрема, такі вислови: «3. Казав циган: в Бога вір, а Богові не вір, бо Бог порадить, Бог і зрадить» з поясненням, що вислів походить з анекдоту про цигана, який потерпів від холодних дощів, бо вірив, що Бог дасть/добру погоду, і потім повторював слова, що Богові не можна вірити; «67. Надія в Бозі, як є що в возі», «Товар у возі — надія в Бозі», «Є товар у возі — буде надія в Бозі» (поради надіятись на власні сили); «116. Гріх у міх та під лавку та ще й ногами підтоптати», «Коли гріх, то сховай у міх»; «126. Піст задрав хвіст»; у вміщеному під № 128 порівнянні «постимо, як рахмани» вилучено пояснення, що рахмани їдять сито лиш один раз на рік, на Великдень, а весь рік постять; у № 151 викинуто примітку, де розповідається про пастуха, який не вмів молитись і вимовляв тільки, скачучи через колоду, слова: «Оце тобі, Господи!», а назад: «Оце мені!» і був праведним; випущено також прислів'я «169. Де громада церкву ставить, там пан коршму»; у № 302 «Чернеча злоба до гроба» цензор викреслив пояснення, де характеризуються монастирі. У розділі про духовенство вилучено вислови: «219. Як попова жінка вмре, то піп не варт і печеної цибулі»; «220. У попа вовчі очі, а ведмежеє черево»; «227. Всіх святих батько побив божу дудку» (гумористично: маляр побив дяка). Цензура зняла також деякі варіанти прислів'їв із хліборобського календаря: «504. Варвара дня вкрала, ночі приточила»; «515. Сьогодні Головосіка — ганя нечистий дівчат із засіка» та ін.
У прислів'ях про царя вилучено вислів № 647 «За цариці їли паляниці, а за царя нема й сухаря» — натяк на царювання Миколи І. У розділі про панів і мужиків, сильних і слабких, волю й неволю уціліли окремі прислів'я та приказки з гострим соціальним звучанням, такі, як «Пани праздою кепкують — проте ж у світі панують», «Коли б пан за плуга взявся, то б і світу відцурався», «Напився він не раз людської крові», зате були вилучені інші: «1170. В Монастирищі сімдесят сім панів і вісьмий пекельний Марко», «1235. Пан лупить хлопа, як скопа, а дідько пана, як барана».
Якщо переглянути під кутом зору вилучень цензури весь збірник, то легко простежується тенденція знімати зразки, у яких висміюється попівство і панство, причому зразки, що мають гумористичне забарвлення з елементами сатири. Це простежується і в пареміях інших розділів: «2330. Не стою, попоньку, о твою ласку, як ісь мені освятив паску»; «2399. Плакав, плакав, а все Бог однакові як перестав ридати, зачав Бог більш давати»; «2590. Казав циган: нема ні в кому правди, тільки в мені та в Богові трошки». У № 3105 «Убрав у шори» випущено варіант «Убрали, як попа в шори». Вилучила цензура номери: «3132. Збунтуй, Боже, народ, щоб був попові доход», «3606. Гляди лиш, так полетиш, як цариця на лопаті» (на мітлах і лопатах літали за народною уявою відьми, зв'язані з нечистою силою). Послідовно викидалися зі збірки паремії, у яких зіставлялися два антиподи — піп і нечиста сила — чорт: «3953. Бий чорта, нехай буде попом!»; «5002. Не дав піп дари, чорт його бери». Вилучено прислів'я, де говориться про свист попа: «6447. Свищи попоньку, бо вже попадя помандрувала»; «6443. Свищи, попе, церква горить». У паремійному гнізді під № 7910 «І світ настав та ще рак не свистав» цензура не пропустила варіант «...та ще піп не свистав».
У тематичній групі про людину та її працю вилучено номери: «8307. Пішов до Аврама кіз пасти» (помер); «10728. Гурт і в бога краде»; «10743. Люди і бога переможуть»; «11322. Удрав спаса» (заснув); «І2294. Дай, Боже, здоров'я, чорт знає поки»;, «12746. О крий, Боже! Не вкриє, як соломи не стане»; «12965. Говори, чорте, з попом, твій День настав»; «13485. Бога піймав за ноги». У паремійному гнізді під № 13967 вилучено варіант «Свою жінку у царя з-під поли можна забрать». Зняті прислів'я: «14169. Згодиться Богу молиться і горшки накривать»; «14312. Дурний піп, дурна його молитва»; «14333. І царя за очі лають» та ін. Вилучено понад ЗО загадок.
Безперечно, викинуті цензурою прислів'я органічно поєднуються з усім текстом, і не тільки за нумерацією, а й за внутрішньою логікою є невід'ємною частиною видання. Тому вони, як і у виданні 1985 року, даються після основного тексту.
Видання збірки «Українські приказки, прислів'я і таке інше» М. Номиса не єдина його заслуга перед українською культурою. Він зробив помітний внесок у фольклористику, етнографію, літературу, видавничу справу: написав цінні спогади про діячів української культури. Залишилась поза увагою дослідників його активна праця на ниві народної освіти як педагога, громадська діяльність та ін.
Збірка М. Номиса дала могутній поштовх дальшому розвитку української пареміографії. Після її виходу, незважаючи на несприятливі умови суспільного життя, пожвавилася збирацька діяльність на Україні. Невтомна діяльність М. Номиса та його однодумців значною мірою сприяла появі Південно-Західного відділу Російського географічного товариства. У другій книзі першого тому «Праць етнографічно-статистичної експедиції до Західно-Руського краю» поміщені упорядковані П. Чубинським прислів'я, які не були зафіксовані М. Номисом та його збіркою. З'явилися книги прислів'їв М. Комарова «Нова збірка народних малоруських приказок, прислів'їв, помовок» (1890), В. С. Вислоцького «Прислів'я та приказки Галицької і Угорської Русі» (1869), колекції паремій в «Етнографічних матеріалах» Б. Грінченка, добірки прислів'їв І. Манжури і фундаментальна праця в шести книгах І. Я. Франка «Галицько-руські народні приповідки» (1901—1910).
Збірка «Українські приказки, прислів'я і таке інше» М. Номиса займає визначне місце в історії української культури. Автор «Бібліографічної замітки» в «Санкт-Петербургских ведомостях», підписаний криптонімом «Т», назвав книгу «дорогоцінним, єдиним у своєму роді зібранням, за яке буде вдячна не сама лише Україна, а ввесь слов'янський світ, для слов'янського народознавства — це справжня скарбниця». Високу оцінку книзі дали «Чернігівські губернські відомості» (1864, № 34), «Книжковий вісник» за 1864 рік та ін. У 90-х роках О. Пипін писав, що збірник паремій Номиса й «дотепер залишається одним із найкапітальніших творів української етнографії». М. Сумцов характеризував книгу Номиса як «чудове видання, як одну з найкращих пам'яток живої й плідної любові до рідного слова» К У некролозі головного редактора «Київської старовини» В. Науменка на смерть Номиса зазначено, що якби він більш нічого не видав, крім збірника прислів'їв, то і в такому разі його ім'я збереглося б для нащадків, тому що ця праця «становить внесок в українську етнографію не тільки багатством матеріалу, але й способом обробки й систематизації». 1901 року Михайло Грушевський так писав про працю Номиса: «Це було перше науково зроблене видання в українській етнографії, і воно перевищило всі інші слов'янські видання приказок. Воно й досі зісталося головним виданням українських приказок, хоч далеко не обняло всього приготованого матеріалу (маса приказок не могла увійти в цей корпус з цензурних причин)». 1924 року Сергій Єфремов так само високо оцінив збірку приказок Номиса. «Але найбільшої між ними ваги,— зазначав він,— це видання М. Номиса... багата й цілком наукова, хоч і вельми пошарпана цензурою збірка народних приказок і загадок, в основу якої положено матеріал Опанаса Марковича». Поява збірника Номиса-Симонова,— писав відомий фольклорист П. М. Попов,— «була в свій час значним явищем не тільки в українській, а й взагалі в слов'янській науці про народну творчість».