Курсова робота на тему:
«Етнографічно – побутове начало в реалізмі повісті І. Нечуя – Левицького «Кайдашева сім’я»»
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. Значення творчості І.Нечуя -Левицького
РОЗДІЛ 2. Етнографічно – побутове начало в реалізмі повісті
РОЗДІЛ 3. Місце і значення теми в шкільному курсі української мови і літератури
ВИСНОВКИ
Список використаної літератури
Додатки
ВСТУП
Тема нашої дослідницької роботи – «Етнографічно – побутове начало в реалізмі повісті І.Нечуя – Левицького «Кайдашева сім’я»»
Мета роботи – дослідити етнографічно – побутовий стильовий струмінь в організації художнього матеріалу повісті І.Нечуя – Левицького «Кайдашева сім’я»
Об’єкт дослідження – повість І. Нечуя – Левицького «Кайдашева сім’я»
Предметом дослідження є етнографічно – побутове начало в повісті «Кайдашева сім’я».
Методи дослідження: філологічний, біографічний, психологічний, структуралістичний.
Філологічний метод передбачає опис художнього твору, біографічний метод включає відомості про письменника, психологічний метод розкриває психологію героїв, структуралістичний – аналіз формальних прийомів і поєднання аналізу змісту і форми композиції.
Актуальність теми. Тема дослідницької роботи вивчається як в школах, так і у вищих навчальних закладах. Але повного, досконалого вивчення вона не набула. І до цього часу ця тема залишається відкритою для нових наукових досліджень.
Теоретична і практична значимість роботи. Матеріал виконаної дослідницької роботи можна використати в школі на уроках української мови та літератури, для роботи в гуртках українознавства, а також для дипломних робіт.
Структура дослідницької роботи.
Робота складається зі змісту, вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків.
РОЗДІЛ 1. Значення творчості І. Нечуя – Левицького
Іван Нечуй – Левицький – «великий артист зору» (Іван Франко) – вписав нові сторінки в розвиток прози, забезпечений його попередниками та сучасниками Григорієм Квіткою - Основ’яненком, Марком Вовчком, Олексом Стороженком, Анатолем Свидницьким, Пантелеймоном Кулішем, Юрієм Федьковичем, Олександром Кониським, Іваном Франком. Козацьке бурхливе минуле й складна українська дійсність XIX - початку XX століття зображені в його творах в образах представників різних суспільних станів, українського й інших народів.[ 5,17]
З ім’ям видатного письменника – реаліста пов’язане значне поширення жанрових меж української прози. Він не тільки блискуче розвинув традиції «малих» епічних жанрів (оповідання, нарис), але створив новаторські зразки соціально – побутової повісті й роману. Крім того, Нечуй – Левицький працює в галузі драматургії, пише комедії та історичні драми, друкує художньо – етнографічні праці, науково – популярні нариси, літературно – критичні статті, театральні рецензії і мовознавчі дослідження.
На новому етапі літературного процесу творцям соціально – психологічного роману та короткої новели надто вже детальними здавались етнографічні й соціально – побутові описи в творах славетного епіка, впадала в очі деяка одноманітність, повторюваність образних засобів. Але й наступні покоління вчились у нього вдумливого спостереження над життям у різноманітних його проявах, вміння створювати пластичні й яскраві людські характери. [10,24]
«Наглядайте над народним життям, - радив Нечуй – Левицький літературній молоді, - примічайте типи селян, розпитуйте про всякі сільські історії, і часом сама повість наскочить на вас, а чого не достачить, то покличте на поміч силу творчества, бо сама жизнь рідко коли дає цілу повість. Треба жизнь перепустити через свою душу…» [289,11]
Ліризм, соковитий гумор, поєднання серйозного й навіть трагічного з комічним складають одну з істотних сторін творчості письменника. Він звертався до мотивів та образних засобів фольклору, іноді, може, надто густо сипав у власних творах перлами усної народної творчості, але завжди майстерно використовував внутрішні можливості фольклорної образності для емоційного відтворення психологічного стану своїх персонажів, для характеристики їх поведінки. Не можна забувати й про чудове знання І.Нечуєм – Левицьким живої народної мови, вміле використання її скарбів.
Колоритні картини побуту й суспільних відносин дореволюційного українського села, багата галерея людських типів, викриття соціального зла й сатиричне змалювання гнобителів народу, гуманістичний демократизм, поетичність та теплота викладу – все це робить близькими й дорогими для нас кращі твори письменника, які назавжди ввійшли до скарбниці української класичної літератури. [10, 24-25]
РОЗДІЛ 2. Етнографічно – побутове начало в реалізмі повісті
Етнографічно – побутове начало – одна із форм реалізму, яка заявляє про себе на початку ХІХ століття у зв’язку з формуванням літератури нового типу і пов’язана з увагою до життя простого народу.
Етнографія – наука про культуру, побут, звичаї того чи іншого народу.[14,600]
Етнографічно – побутове начало пов’язане з художнім відтворенням звичаїв, обрядів, із зображенням побуту селян.
Що ж таке звичаї та обряди ?
Звичай – повсякденний усталений спосіб (правило) поведінки, складений історично, на основі людських стосунків, у результаті багаторазового здійснення одних і тих же дій та усвідомлення їх суспільної значущості.[14,601] Обряд – узвичаєне, обов’язкове символічне дійство, приурочене до відзначення найбільш важливих подій у житті людського колективу, родини чи навіть окремої особи. [14,603]
Етнографічно – побутове начало виразно виявляється в реалізмі повісті «Кайдашева сім’я» І.Нечуя – Левицького. Повість вийшла з друку у 1879 році. ЇЇ можна назвати цілою епопеєю життя українського села в перші десятиріччя після реформи 1861 року.
У творі змальовувався побут селянської сім’ї після скасування кріпацтва. З комічних сцен життя сім’ї Кайдашів виростає реалістична і трагічна за своєю суттю картина життя селянства, темного, забитого віками панщини,роз’єднаного новими капіталістичними порядками. [13,39]
Повість скомпонована зі сцен, ситуацій селянського побуту, в яких розкриваються темнота, обмеженість, егоїзм, породжені законами тогочасної діяльності. Соціальний конфлікт у повісті посилюється психологічним, що виникає з тих потворених рис і звичок у характерах героїв, які сформувалися в умовах кріпосницького та капіталістичного ладу. Крізь усю «Кайдашеву сім’ю» проходить контракт між світом природи і світом жалюгідних людських взаємин.[13,39]
Внаслідок сутичок і боротьби за власність люди стають жорстокими, дріб’язковими, жалюгідними. Крім сміху, побутові картини повісті викликають ще й почуття суму за людину, за її самоприниження і моральний занепад. Ці люди нічого не бачать у житті, крім своїх родинних суперечок. Коло інтересів цих людей замикається на клаптику землі, на тинові, на груші… У «Кайдашевій сім’ї» багато яскравих виразних діалогів, у яких виявляються з одного боку – ліризм і природний гумор українських селян, а з іншого – обмеженість їх світогляду,забобонність і примітивізм понять, що зростають на ґрунті дрібновласницької психології. [1,46-48]
«Недалеко од Богуслава, коло Росі, в довгому покрученому яру розкинулось село Семигори» - так починається повість І.Нечуя – Левицького «Кайдашева сім’я». В цьому творі на фоні надзвичайних пейзажів українських містечок автор зображує життя типової родини: її звички, звичаї, та малює велику панораму тогочасного суспільства.
Автор подає в портретах героїв не просто опис зовнішності, а загальну психологічну характеристику, показує своє ставлення до персонажа. Ось, наприклад, три жіночі портрети, що стоять у повісті поряд: «Мотря стояла коло тину висока та здорова, така заввишки, як Карпо, з широким лобом, з загостреним лицем, з блискучими, як жар, чорними маленькими очима. Вона була в одній сорочці і в вузькій запасці. Хазяйновита, але скупа, вона втинала одежу, як тільки можна було обтяти. Вузька запаска влипла кругом її стану. В великій, як макітра, хустці на голові Мотря була схожа на довгу швайку з здоровою булавою.»[10,505]
«По другий бік тину стояла баба Кайдашиха, висока та суха, неначе циганська голка, в запасці, в рясній білій , як сніг, сорочці, в здоровій хустці на голові. Сліпе око біліло ніби наскрізь, як вушко в голці, хоч туди нитку затягай…Чорна здорова хустка чорніла на бабі Кайдашисі, неначе горщик, надітий на високий кілок.» [10,505]
«…За бабою стояла Мелашка, в білій сорочці, в червоній новій хустці з зеленими та синіми квітками, в зеленій ситцевій рясній спідниці…Мелашка розцвіла й стала повніша на виду. Її очі, її тонкі брови блищали на сонці, а лице горіло рум’янцем од висків до самого підборіддя…Мелашка сяяла, як кущ калини, посаджений серед двору.»[10, 505]
З цих портретів – описів видно, що Мотря, наприклад, скупувата й гоноровита, як швайка, баба Кайдашиха, як завжди, чепуриста і також в’їдлива та колюча, ніби циганська голка. Читач, безперечно, помітить і те, що автор найбільше симпатизує Мелашці.
І.С. Нечуй – Левицький виявив себе майстром і інших видів описів, зокрема інтер’єру, в якому одні речі ніби підтримували людську сварку, а інші виступали до неї контрастом: «В хаті стало тихо, тільки борщ бризкав вряди-годи здоровими бульками, неначе старий дід гарчав, а густа каша ніби стогнала в горшку, підіймаючи затужавілий вершок угору. А зимнє сонце глянуло весело в вікно й заграло рожевим світом на білому комині, на білій грубі й намалювало долі чотири шибки з чорними рамами, з чудними малюнками простого прищуватого скла.»
Письменник з великою майстерністю описав убогу хату Балаша і в протилежність – хату Довбиша. Це свідчить про те як жили селяни на той час, з іншого боку письменник характеризує героїв, які знаходяться в цьому інтер’єрі. [6,54]