З привітом
Василь Стус
Шановний Іване Микитовичу!
Ви маєте рацію: я справді загордився. Аж так, що мало до кого пишу, а ще менше дістаю листів. Блукаю зачарованими колами, не розуміючи, за що на мене гнівається моя сестра Віра В., од якої я не маю жодної чутки, хоч до неї кілька разів писав. Так само геть тяжко листуватися з п. Анною Г. Г., так само – дякувати багатьом землякам по далеких усюдах, що вітали мене з Новим роком.
До Вашої сестри я написав кілька разів, кожного разу дякувавши за надмірні турботи, післав їй здоровлення і для неї, і для Вас – новорічні.
Свої карточки я надсилав до пані Галі – навмисне кілька, аби могла дістати бодай і моя далека сестра Віра. Але карточки не дійшли. Отож, прошу не мати на мене серця за своєрідну "мовчанку".
Ще таке: мені здається, Ваша сусідка з сусідньої країни дещо перебільшує мої окремі труднощі, кажучи популярною стилістикою: не такий страшний, виявляється, чорт, як його малюють. Мені вже минуло сорок. Для 19 ст. це було життя, для цього століття ще сміливо можна цитувати початкові терцини великої поеми Данте. А, як відомо, перша половина шляху життєвого забезпечує певною мірою другу – досвідом, що полегшує верстати шлях. Кажу все до того, що минулі сорок років – гарант наступних.
Виїздова епідемія поки мене ще не захопила. Важить не тільки те, що ця тема існує для мене в ідеальному вимірі: надто не про мене вона – бодай на ці два роки покути; надто не про мене вона й у дальшій перспективі.
Аби аж-аж не зарікатися, додам старовинну приказку: часи міняються – і ми міняємося з ними.
Дістав поздоровлення і від Софії Ковалик (дякую), від Evi Classen і Галі Горбач. Усім красно дякую. Дуже не певне, що цього листа Ви дістанете.
Отож – закінчуватиму на цьому, передаючи уклін краянам, що обробляють з українським хліборобським досвідом канадську землю, пам'ятаючи про рідну, яка їх ніколи не забуває.
Зичу добра.
[Квітень 1978]
Сердечне...
Василь Стус
Лист до невідомого адресата (уривок).
[ Друкується за виданням: "Інформаційні бюлетені Української Громадської Групи
Сприяння Виконанню Гельсінкських Угод". – Торонто-Балтимор, В-во "Смолоскип", 1981, стор. 100. ]
... Наша місія – принаймні заявляти, що в пляні прав людини і прав нашого народу не все в порядку... Честь нації сьогодні формують не Драчі і Коротичі, але кинуті за ґрати українські демократи,... хоч не виключено, що нам загрожує повторення 1972 року... У телеграмі та в листі до Андропова я перелічив усі випадки викрадення листів, обмеження у виборі місця поселення і праці та ін. У відповідь за кілька днів прибув співпрацівник КДБ, який сказав, між іншим, що я політичний труп і понесу відповідальність за написане до Андропова.
[1978]
[Василь Стус]
Лист до Ірини Корсунської.
[ Друкується вперше українською мовою. – Переклад з російської за газ. "Русская мысль", ч. 3590, Париж, 1985, 11 жовтня. ]
Шановна Ірино Володимирівно,
Дякую за листа, який був для мене джерелом цілого ряду новин.
Не знаю, чи писав я Вам, що одночасно з листом до Вас написав я Олені (Сиротенко), дякуючи їй за масу клопотів, спричинених у минулому році (все Паруйр [Айрікян] винуватий, їйбогу!). Написав і дружині Сергія [Солдатова] в Таллін (його я згадую як одного із достойніших людей, яких я зустрічав за п'ять років). Не знаю, чи отримали вони листи.
Велике спасибі Вам і за щасливий квиток, і за вкладиш – від пані Галини [Дідик]. Вона вже написала мені з дому – гарна листівка з гарними побажаннями. Вже написав і їй, і Вірі Вовк, моїй сестрі із Ріо (це українська поетеса, професор університету). Знову таки не знаю, чи отримали вони вістку від мене, бо впродовж останніх років не отримав від них нічого, хоч вони писали мені, а я – їм.
Отримав листа від Сашка [Болонкіна]. Він у своєму стилі рветься в пекло з раю (дивна психологія, але – масова!).
Що стосується грандіозних плянів Паруйра [Айрікяна], то, по-моєму, надто жахатися не треба: на те він і Паруйр, щоб мати грандіозні пляни.
Крім того, атмосфера не тільки дається, але й создається. І слава Богу, що є такі її творці.
Вже написав і Степаниді [Стефі Шабатурі], дякую Вам за адресу, її надіслала мені і Надя [Світлична], яка їздила до Миколи Руденка в мій Донецьк.
Дуже турбує те, що покищо не зможу нікого побачити, навіть дружини, бо для її приїзду сюди потрібно спецдозволу, а це справа затяжна. Шкода й рукописів, яких мені ще й до цього часу не повернули, хоч там велика частина моїх таборових віршів.
Думаю про Паруйра і Разміка [Маркосяна] які опиняються (ось уже швидко майже два місяці) у важкій ситуації (з 12. II.). А Размік же інколи блює кров'ю. Коли йому було зовсім погано – в листопаді 76 року, ми з Азатом рішуче почали вимагати, щоб його відправили в лікарню. Вимагали настільки рішуче, що обидва опинилися в ШІЗО, але Разміка також відправили до лікарні. Взагалі бачу, що я дещо поспішив з тих місць: надійшла особливо гаряча пора, а мене перевели в золотодобувачі!
Ірино Володимирівно, на превеликий жаль, я не можу писати тепер до С. В. Каллістратової (вона, як мені казали, вже не має відношення до справ). Прошу – при нагоді – передайте їй великий привіт і масу подяк – за минулі консультації в листах. Потреби в юридичній консультації у мене все ще великі. Кому б з добрих юристів я міг би написати, щоб порадитися? Якщо нікого не знайдеться, мені доведеться звернутися або до Петра Григоровича [Григоренка] або до А. Д. [Сахарова], хоч мені і не зовсім зручно турбувати їх своїми клопотами, знаючи що у них своїх по горло.
Дуже радий за Людаса [Сімутіса] (мені написали з Києва, що він ще в лютому покинув Зону). Радий був би особисто привітати хоч листівкою, та як?
Покищо приводжу в божественний вигляд свої рукописи, які так багато натерпілися (у вересні мене офіційно повідомили, що всі п'ятдесят зошитів, які взяли на перевірку, "знищені шляхом спалення"). Праці з ними дуже багато, нема тільки досить часу.
Чомусь повернувся мій лист до Ірини Калинець на 3-4, так ніби її там немає. Довідався про Петра Рубана та інших призивників. Це добавляє до лаврів Альсан Альсанича [правдоподібно, А.А. Петрова-Аґатова], колишнього мешканця 19-ї, ще дещо. Мені, як поет, більше подобається Робер Данкен: "Маяки полицейских машин полыхают в душах людей ореолом священного ужаса"...4
За моїм вікном – колимська весна, вічна мерзлота хоч і ледь-ледь, але розмерзає, біжать – нехай і брудні – струмки, а це вже – щось!
Спасибі Вам
4 квітня 1979 р.
Селище Матросова
Василь Стус
Листи до Христини.
[ Друкується вперше. – Переклад з німецької. Архів "Смолоскипа". Машинопис, передрук восьми рукописних листів до Христини в Західній Німеччині. На бажання адресатки, її прізвища не подається. ]
Шановна Христинко!
Я дуже зворушений тим, що вислали мені: картку з привітаннями та гарний лист з віршами поетів, яких я дуже поважаю, хоч не маю можливости їх читати.
Маю надію, що мої рідні пришлють книжку Інґеборґ Бахманн. Г. Гессе, якого вона цитує, дуже дорогий мені автор. Я колись був дуже захоплений його твором "Гра в бісер". Шкода, що не можу висловитися про його поезії, бо його твори я мало читав.
Учора я мав велику радість: говорив телефоном із Славком і чув його голос.
Дозвольте сказати Вам з нагоди Великодня: "Христос Воскрес!". Я бажаю Вашій родині й друзям радісних свят. Мені ведеться до певної міри добре, бо чотирнадцять місяців теперішнього буття вже більше не повернуться. Якщо Господь Бог дасть, наступні півтора року будуть менш болісні. Сказав же колись великий Ґете: "Дякуй Богові, коли Він тебе тисне, і дякуй Йому, коли помалу попускає". Прикро й неохоче пишуться вірші, які йдуть на чуже конто. Це все псує настрій людині, яка втратила волю до опору.
На жаль, я не зовсім певний, але сподіваюся, що ця поштівка з видом на село Константиново вночі, нагадує краєвид рідного села дорогого Вам Єсеніна.
Його рядки дуже близькі моєму серцю:
Зверни своє лице до неба срібного
і подумай в сяйві місяця про долю.
Угамуйся, смертний,
і не вимагай непотрібної тобі правди (Дослівно й невдало).
Хай Вас щастя не минає
Березень, 1978
Щиро
Василь Стус
Дорога Христинко!
З великою приємністю отримав Ваші листи. Тепер знаю Ваше лице. Воно дуже елегантне, добра пані. Дуже дякую.
Нещодавно я був на Україні. Мій батько тяжко хворів і 7 липня упокоївся у вічності. Я мав десять днів відпустки. Прошу вибачити – я не хочу турбувати Вас згадками про моє горе.
Місяць перед тим я мав у себе книжки, поезії Г. Гессе (дві книжки), а також два томи про "Періоди німецької лірики", прозу Інґеборґ Бахманн (цієї книжки я, на жаль, не бачив, але моя дружина отримала цей подарунок). Я також отримав від пані Г. Г. поштівку. Вона надіслала Вячеславові, моєму доброму братові, два листи, останній з яких щойно прийшов.
На моєму столі лежить також "Лірика Заходу". Проте я нічого не отримав від пана Г., з країн Оребана та Янніса Різоса.
Мій дух сильний, але тіло немічне. Через це воно має свою власну історію. Але умови життя дуже складні, і я з цієї причини мушу суворо підходити до себе.
Я дуже вдячний за Ваші поштові марки та всякі поштівки. Мій син буде дуже тішитися. Він мамин син, дещо схожий на мене. Він уболівальник футболу, мій майбутній таксист, мій збиточник.
Мої найкращі побажання Вашому синові. Родині пані Г. я також вельми вдячний.
Читайте ще прозу Платонова. Вона мені дуже подобається. Автор має щедре серце.
Це – останній вірш С. Єсеніна (Цитую його з пам'яті приблизно так...). А ще кажу:
Бувайте здорові, люба Христинко!
4 липня 78
Щиро відданий Вам
Василь Стус
Моя дорога сестро!
Дуже дякую. Я отримав Ваші листи ч. 23 і 24. Давніше я отримав томи Гайдеґґера, Бахманн, Гайне й Керкеґора. Завдяки пані Галі читаю твори Герберта Кунгера. Декілька посилок було також від неї.
Даруйте мені, що я так довго мовчу: я перебуваю в цікавих обставинах. І сьогодні, після тривалого періоду вагань і відкладань, я пишу про те, що мої можливості для обміну листами дуже важкі.