Відомий письменник Сковорода написав вірш «De libertate», яка є зразком високої патріотичної лірики і виявом громадянської мужності. Ця поезія створена в період посилення кріпацтва, у ній автор «пов'язує волю з боротьбою за національне і соціальне визволення трудящих: ідея свободи цілком співзвучна з вільнолюбними думками О.Радищева і декабристів. Вірш «De libertate» написаний наче одним подихом – (порівняно з піснею «Всякому городу нрав и права»), гарним, рівним стилем. Мабуть, поета тоді охопило особливе натхнення: «О, якби в дурні мені не пошитись, Щоб без свободи не міг я лишитись. Слава навіки буде з тобою, Вольності отче, Богдане-герою!» – це не просто набір слів, а реальне відображення тієї конкретної історично-суспільної ситуації, яку глибоко розумів, а можливо, й багато в чому передбачав Сковорода. Славити «вольності отця» Богдана Хмельницького в часи, коли всіляко принижувались права українського народу, було неабиякою мужністю. Відомо, Григорій Сковорода з презирством ставився до «вінценосних осіб», бо добре знав їхню лицемірну суть: сам на власні очі, перебуваючи в Петербурзі, бачив пустопорожнє життя Єлизавети, мабуть, знав, що розбещена Катерина II, прагнучи слави «освіченого монарха», листувалася з Вольтером, допомагала Руссо, а над своїм і підлеглими народами чинила страшні розправи, свідченням яких є указ про скасування Запорізької Січі. Ставлення філософа ло владик промовисто відображено на малюнку «Філософ та імператриця» В. Лопати, а його малюнок до вірша «De libertate» мовби своєрідно поглиблює тезу Л. Махновця про те, що в Сковороди «взагалі немає жодного слова, написаного «просто так», як літературна вправа. Кожне слово в нього значуще, добре продумане». Отож два останні рядки теж не випадкові, більше того – пророчі, і в трагічний для українського народу час покріпачення, ліквідації «козацької республіки» вони набували нового змісту – більш закличного і значущого. Темою «вольності», свободи пройняті також пісні Г. Сковороди (пісня 9-та, 12-та й 20-та).