(Д. Павличко.)
Таким чином, образ матері є символічним, бо – це і рідна земля, і любов до отчого порога, до України. Обидві поезії побудовані на символах: у Малишка символ життя, долі втілюється в конкретному материному рушникові, а в Павличка – той же символ знаходить вираження в семантиці кольорів – червоного і чорного, якими вишита сорочка. Перші строфи віршів перегукуються з символами весни й зорі: «Ти мене на зорі проводжала» (А. Малишко), «Як я малим збирався навесні» (Д. Павличко). Такий перегук помітний і в інших авторських образах, наприклад, у А. Малишка: «Я візьму той рушник, простелю, наче долю», у Д. Павличка: «І вишите моє життя на ньому» [на полотні] .
Зазвичай помічаємо, що здавна в усіх техніках українських вишиванок переважає червоний колір у поєднанні з чорним. На життєвих обріях чекають людину й радість, і сум, тобто червоне і чорне. Так, символ кольору вплітається в мотив дороги. Поетичний образ дороги в пісні А. Малишка розкривається через формули побажання. Характерні й слова-синоніми дорога, доріжка з епітетами: росяниста доріжка, далека дорога. Напр.: «Хай на ньому цвіте росяниста доріжка». Тоді як для Павличка дорога, як доля життя, сповнена невідомого і поет ніби застерігає: незнаними шляхами йтиме у світ людина, і на тих шляхах зустрінуться: червоне – то любов, а чорне – то журба. Поет А. Малишко використовує типову конструкцію народнопісенного характеру на щастя, на долю, яка разом із його улюбленими образами-символами (зелені луги, солов'їні гаї, шелест трав, щебетання дібров) створює особливий інтимно-ліричний струмінь поетової мови. Поетичне бачення Д. Павличка вирізняється динамізмом і драматичністю. Він віддає перевагу дієслівній ознаці: піти у світ, водило в безвісті життя, вертався на свої пороги, переплелись, як мамине життя, війнула в очі сивина, вишите моє життя на ньому. Отже, тут динамізм створюють дієслова:
Мені війнула в очі сивина,
Та я нічого не беру в дорогу,
Лиш згорточок старого полотна
І вишите моє життя на ньому.
Таким чином, мовно-виражальні форми: сивина, старе полотно відтворюють асоціації з прожитими роками, пройденими шляхами, минулим. Семантично вагоме протиставлення:
Два кольори мої, два кольори,
Оба на полотні, в душі моїй оба,
Два кольори мої, два кольори:
Червоне – то любов, а чорне – то журба.
Рушник – доля, життя. Символ полотна, як дорога. Звідси традиційні символи-образи та індивідуальні метафори набувають нової якості, сповнюють скарбницю народнопісенної мови.