Широко й розмаїте поема Байрона відгукнулася в музиці. Насамперед тут слід згадати симфонічну поему Ференца Ліста, де великий угорський композитор, йдучи від Байрона, романтизує образ Мазепи, надаючи йому патетичного звучання. У свій час була популярною кантата “Мазепа” французького композитора П. Пуже. У середині XIXст. в Італії з'явилися дві опери, Ф. Кампани й К. Педротті, за мотивами байронівської поеми. За підрахунками французького вченого Ж.А. Муйессо, в Європі за період від 1837 по 1925 рік з'явилося більше двадцяти музичних творів на мазепинські мотиви, в значній частині надихнутих поемою Байрона. Це ще одне свідчення того незвичайного резонансу, що його викликав уславлений твір англійського поета-романтика в європейській художній культурі, посівши в ній визначне місце.
Висновки
Ліричне забарвлення поезії Байрона, переважання в ній суб’єктивного начала – це наслідок нерозривної єдності особистості і творчості поета. Вона виникла, можна сказати, всупереч волі автора, який в своїх творах марно намагався втекти від самого себе. Він бажав єдності всього свого реального життя з ідеєю, яку він втілив у поезії – ідеєю опору, стоїзму, захисту знедолених.
Іншими словами, Байрон не думав про те, щоб творчість виражала його особистість – це було неминуче (і навіть не завжди зручно). Він хотів, щоб саме життя його було втіленням кращих шляхетніших сторін його творчості.
Він хотів бути всім тим, про що писав “витией, воином, государственным деятелем – Леонидом, Вашингтоном, Боливаром”.
Байрон завжди був максималістом, завжди ставив великі вимоги до себе і оточуючих, до власної поезії. Він завжди був невдоволений і завжди осуджував себе з точки зору немислимо високих критеріїв.
Самим же високим критерієм була відповідність життя та ідеї. Звідси брало початок і його презирство до тих, хто жив тільки в світі абстракції, займався тільки однією поезією. Це презирство було не тільки наслідком аристократичної пози (хоча Байрон довго вважав професійні літературні заняття неприйнятними для пера Англії).
Йому завжди подобались письменники, які були також людьми справи та практично здійснювали свої принципи Данте, Мільтон, Руссо, Поп захоплювали Байрона участю в політичній і літературній боротьбі свого часу, і возвеличує він, перш за все, саме їх суспільний темперамент, що не дозволяв задовольнятися тільки поезією. Однієї творчості, на думку Байрона, для людини мало. Все життя він рвався до діяльності, яка була б гідна його сил, перетворювала б ідеї його творів, надавала б єдності його життєвій і естетичній позиції. Таку діяльність він знайшов у Греції. В розпал плідної самозреченої праці, в якій він виявив не другорядний, а справді державний розум, Байрон після короткої хвороби помер 19 квітня 1824 р.
Поет помирав мужньо і спокійно. Він зробив все, що міг, і віддав життя за Грецію, про яку так багато з юності мріяв і писав. В смерті він отримав той духовний абсолют, пошукам якого було присвячене його життя. Бажана єдність була здобута самою дорогою ціною.
Навіть сьогодні не можна не захоплюватись байронівськими пристрасними героями: революціонерами, скептиками, насмішниками, людьми “резкого, охлаждённого ума” і почуттів, живих, страждаючих, незважаючи на втрату ілюзій, гордих, непокірних, відважних, що здатні відстоювати свою правоту і чесність як і сам автор.
Особисто мене вразив, приголомшив образ Мазепи з однойменної поеми. Той епізод, де любовна пригода 50-літньої давності оживає в розповіді самого Мазепи в найдрібніших деталях, з усіма атрибутами романтичної поетики: таємничого пейзажу – бурхливого, зловісного; баладного сюжету, високої патетики:
…Я мав гарячу кров дідів,
Що від образи хвилювалась
І враз на ворога пускалась,
Мов люта гадина-змія, -
Не диво, що на хвильку тіло
Під гнітом тих страждань зомліло…
Шалено закрутився обрій –
Та ба! Прив’язаний був добре!
Завмерло серце, тьма в мізку,
Щось хвильку стукнуло в виску
І стало… Небо і простір
Великим колесом кружляли,
Дерева п’яно танцювали,
Щось блиском осліпило зір…[2. c. 457]
Для того, щоб читач повірив у щирість ліричного спогаду Мазепи, Байрон вдається до змалювання дисонансів, риторичних висловлювань, діалогів, емоційно-забарвленої лексики, містких несподіваних метафор, сповнених контрастів, порівнянь і запитань.
Для мене герої Байрона ототожнюються з його особистістю. Такі ж великодушні, щедрі, чуйні, неодмінно готові допомогти страждаючим, слабким, здатні до самопожертви заради інших. І в той же час вони непізнані й недосяжні, як всесвіт.
1. Byron, George Gordon (Lord) Poetical Works. - London: Oxford University Press, 1975, - 345 с.
2. Байрон Дж. Г. Вибпрані твори. Під ред. Ю.М. Кондратова. – К., 1979. – 566 с.
3. Байрон Дж. Г. Избранное - М: Рипол Классик, 1999 г., - 832 с.
4. Веселовский А. Джордж Гордон Байрон. – М., 1987, - 388 с.
5. Вяземский А. Избранное. – М., 1991., - 258
6. Григорьев А.А. О правде и искренности в искустве. – М., 1964, - 258с.
7. Дьяконова Л.Я. Лирическая поэзия Байрона. – М.: Наука, 1975. – 278 с.
8. Елистратова А.А. Джордж Гордон Байрон. – М., 1972. – 230 с.
9. Жирмунський В. Байрон і Пушкін. – Л., 1978, - 298 с.
10. Жуковський В. Листи. – М., 1969, - 346 с.
11. Клименко Е.И. Байрон. Язык и стиль. – М., 1960, - 242 с.
12. Пушкин А.С. Полное собрание сочинений, т. Х – M., 1976, - 648 с.
13. Розанов М. Джордж Байрон. – М., 1988, - 258 с.
14. Рилeeв К. Собрание сочинений. – М., 1978, - 768 с.
15. Шеллі Передмова до драми «Еллада», - М., 1964, - 179 с.