Завдяки фрактальній природі sacrum'yзастосування різних стратегій літературознавчих досліджень дає можливість проведення аналізу та інтерпретації на різних типологічних рівнях, окреслення й дескриптивного подання різнопланового функціонування сакрального в літературі, різноманітних аспектів взаємодії тут sacrumта profanum. Взаємодія сакрального та профанного - це система з нестійкою динамічною рівновагою.
Згідно з теорією будови художнього твору Р.Інґардена, наймаркантніша особливість твору полягає в тому, що твір складається з кількох різнорідних шарів. Як узагальнює сам Р.Інґарден, твір мистецтва - "утворення багатополанове. Твір містить а) план звучання слів, а також утворень і типів звучання вищого порядку; б) план значущих одиниць - речень і груп речень; в) схематичних образів, через які виявляються різні предмети, представлені у творі і г) план предметів, що представлені через чисто інтенційні стани речей, які визначають значеннями речень, що входять до складу твору"; до того ж кожен із цих шарів відрізняється від інших, по-перше, "характеристичним для кожного з них матеріялом, з властивостей якого випливають окремі особливості кожного з шарів"; по-друге, тією роллю, яку він відіграє як щодо інших шарів, так і щодо тексту в цілому. Водночас, попри різнорідність матеріалу окремих шарів літературного твору, твір "не є чимось розрізненим, в'язкою випадково поєднаних між собою складників, а певною органічною цілістю, цілісність якої випливає саме з особливих властивостей окремих шарів".
Саме такий підхід до будови художнього твору - з одного боку, і фрактальна будова категорії sacrum- з другого, дають можливість досліджувати вияви цієї категорії на різних рівнях (шарах) художнього тексту й робити певні узагальнення: окремі інгредієнти сакрального як фрактальної структури, виявляючись на різних рівнях твору мистецтва, в якому "з матерії і форми окремих планів випливає суттєвий внутрішній зв'язок між усіма планами, а через це - власне формальна цілісність самого твору", можуть становити достатньо повну картину особливостей виявів категорії sacrumяк цілісності у творі.
Р.Інґарден наголошує на тому, що "виключно інтенціональні відповідники пов'язаних між собою висловлювань можуть вступати в різноманітні взаємні стосунки і зв'язки. Оскільки поміж відповідниками висловлювань з'являються як стани речей, що відбуваються всередині якогось єдиного об'єкта, так і стани, в яких існують дії та зв'язки між різними предметами, тому відповідні подані об'єкти не виступають навзаєм як ізольовані і взаємно чужі, тільки імплікуються текстом і присутнім у перспективі розуміння дослідника), лишень з'являється конфронтаційне порівняння досвіду віри, відчитаного в тексті, з "систематизованим" досвідом MagistehumЦеркви, посередником і речником якого є дослідник";
3) критику екуменічну, яка підходить до терміна sacrumу найширшому значенні, як до феномена, "спільного для різних релігій і [притаманного] різним формам метафізичного прагнення, який виражається в нескінченній кількості різноманітних і багатозначних ієрофаній". Саме такий підхід - порівняно з двома попередніми - "відкриває найширші можливості діалогу релігієзнавства з літературознавством; він націлений на відкрите, апробаційне дослідження необмеженого багатства проявів сакрального в літературі".
Заремб'янка вирізняє широке й вузьке значення sacrumу літературі. У найширшому сенсі - це "збірне поняття, яке обіймає широкий нурт питань, що об'єднуються навколо релігійно-теологічних та духових проблем. Sacrumу красному письменстві мав би розумітися як група різноманітних якостей, пов'язаних із сферою релігійних смислів, які містяться в тексті й дають відкрити себе на різних рівнях". Sacrumу такому широкому розумінні виступає як іманентна якість тексту. У вужчому значенні, дуже наближеному до його релігієзнавчих окреслень, - це синонім до того, що святе і (або) таке, що відсилає до Абсолюту, вказуючи на нього. Отже, дослідження сакрального в літературі ґрунтується на багаторівневості змісту терміна sacrum - від дуже широкого, в якому це поняття "приймається як знак інтуїтивно дешифрованих значень з ним зв'язаних", аж до вузького - зі стислим семантичним змістом.
В.Ґутовський зауважує, що літературознавчна інтерпретація категорії sacrumв історико-текстуальній перспективі уможливлює діалог двох інтерпретацій релігійних традицій: 1) тієї, що іманентна текстові та 2) присутньої в герменевтичній перспективі дослідника, а звідси - можливість різних підходів, різних стилів інтерпретації цієї традиції: від стилю підтвердження (ідентифікації з релігійною традицією, поданою в тексті) до стилю розриву (з цією традицією) чи стилю альтернативності та стилю полеміки.
Виокремлення категорії sacrumяк об'єкта досліджень у художній літературі вимагає визначення методологічних стратегій. Складена й надзвичайно складна структура, багатопланова морфологія категорії sacrum, її раціональні та ірраціональні інгредієнти вимагають різних методологічних підходів навіть до одного й того ж її компонента. Лише такі - синтетичні та синкретичні - методологічні стратегії, як видається, дають можливість якнайповніше виявити різнопланові аспекти цих компонентів, подати кожен із них в об'ємній багатовимірній перспективі й задекларувати місце цього компонента в загальній архітектоніці художнього твору. 3.Заремб'янка наголошує на "мерехтливості значень, які несе і відкриває термін sacrumу художній літературі, переконання про змінне - і таке, що вимагає щоразу поновного усталення семантичних межпоняття і неявної природи його присутности у тексті". Іншими словами - знаки, сліди, сигнали, які вказують на sacrumу тексті, бувають різною мірою приховані, закамуфльовані, розчинені в густій сітці різноманітних рівнів значень, які конституюють текст.
У цьому плані продуктивними стають як інтерпретаційно-герменевтичні підходи, так і аналітично-наукові стратегії. Перші (такі як феноменологія, герменевтика, культурологічні студії (culturalcriticism) чи порівняльно-історичний і соціально-історичний, архетипно-міфологічний, рецептивно-естетичний, екзистенційний підходи, меншою мірою - психоаналіз, постколоніальна критика, реконструкція та деконструктивізм, навіть біографічний аналіз тощо) дають можливість поглибленого розуміння іманентних виявів сакрального в художньому тексті та його контекстуальних параметрів, допомагають у пошуку латентного смислу семантичних площин мистецького твору, їх теологічної глибини та І віднаходження семантичних компонентів та параметрів сакрального слова, що пульсують і живуть повнокровним життям або ледь-ледь тліють у художніх текстах. Другий вид стратегій (як, наприклад, семіотика та структуралізм чи американський формалізм (зокрема closereading) тощо) дає можливості створення певних інтерпретаційних моделей, надає шанс побудувати своєрідні абстрактні конструкти, тобто дозволяє представити дескриптивні системи - динамічні матриці, які можна виокремити із синхронних та діахронічних координатних параметрів у просторі тієї чи тієї національної художньої літератури чи, як ширше явище, - із компаративістичних зіставлень кількох літератур (акцентуючи чи то певний період їх розвитку, чи, наприклад, стильові напрямки або літературно-мистецькі течії, або певних чином розглядаючи ці параметри в комплексі). Різнорівневі, різнопланові підходи до досліджень художнього тексту - за допомогою різних методологічних елементів і складових описаної вище методологічної матриці-моделі - дають можливість уникнути редукції надзвичайно складних і складених, багатоплощинних і багаторівневих явищ проявлення сакрального, взаємовідносин дихотомічної пари sacrum/ profanum. Важливе (у окресленій методологічній перспективі) і використання та поєднання інтерпретаційних можливостей, здавалося б, достатньо відмінних концепцій герменевтичного кола Ф.Шлеєрмахера та М.Гайдеггера. За першою - неможливо зрозуміти частини тексту без розуміння цілісності, і навпаки, цілісність буде затемнена, якщо не звертатись до його окремих частин. За І другою - розуміння можливе через перед розуміння, через певний досвід, необхідний для інтерпретації. Тобто й у першому, й у другому випадку така фігура герменевтичного кола передбачає, що розуміння починається не з рівня tabularasa. Висунута ідея фрактальної природи sacrum'yгармонійно поєднує в собі і шлеєрмахерівське, і гайдеггерівське бачення герменевтичного кола, робить їх своєрідними двома взаємозв'язаними осями координат інтерпретації й розуміння виявів сакрального в художньому творі.
Застосування в літературознавчому дослідженні sacrum'yодного або навіть кількох різних методологічних підходів до його структурних компонентів дає можливість створити одно- або двомірну проекцію певного виду поверхневої структури. Лише комбінаторне застосування методологічних підходів до елементів поданої вище моделі-матриці може подати трьохмірну або й n-мірну модель більш глибинної структури. Водночас такий комбінаторний підхід стає заборолом перед редукуванням повнозначних вихідних сакральних елементів, що їх дослідник намагається виявити в художньому тексті, перед їх спрощеним трактуванням. Але найголовніше - такий підхід стає верифікаційним ситом, яке відсіює можливі надінтерпретації, невластиві підходи, даючи на виході одну з моделей глибинної структури, яка своєю чергою дозволяє рухатися в напрямку більш глибинної структури, останньої на теперішньому етапі дослідження. Перехід від досліджень окремих релігійних феноменів (тем, образної системи, мотивів Нового Заповіту, Тори, Корану тощо) до пошуку ширших виявів sacrum'yв художньому тексті дає можливість переходу до нових моделей глибинних структур. Залучення нових сакральних феноменів художнього тексту - це та складова наукового пошуку, яка при застосуванні гетерогенних методологічних підходів перетворює окреслену й уконституйовану глибинну структуру на одну з кількох поверхневих структур і стає лише проміжною ланкою в напрямку побудови чергової глибинної структури, переходом від попереднього коду до метакоду. У цьому й полягає процес наукового літературознавчого пошуку, у цьому насолода від наукового пізнання, захоплення від наближення до осягнення людського та божественного, профанного та сакрального.
Література
1.Вілсон Б. Соціологія релігії. - Харків, 2002.
2.Дотенко О. Фрактальність психіки і суб'єктність// Людина. Суб'єкт. Вчинок: Філософсько-психологічні студії. - К., 2006.
3.Дюркгайм Е. Первісні форми релігійного життя. Тотемна система в Австралії/ Пер. з фр. Г. Філіпчука та 3. Борисюк. - К., 2002.
4. Еліаде М. Священне і мирське // Мефістофель і андрогін / Пер. з нім., фр., англ. Г. Кьорян, В. Сахно. - К., 2001.
5.КунцлерМ. Літургія Церкви. - Львів, 2001.
6. Степанов Ю. Протей. Очерки хаотической революции. - М., 2004.