Поняття сакральне у художній літературі
Категорія sacrum, сакральне - одна з найзагальніших понять. Вона є виявом людського буття, людської присутності. Саме синтетичні та синкретичні методологічні стратегії дають можливість достатньо повно виявити й окреслити різнопланові фрактальні аспекти різних генерацій цієї фрактальної системи, означити їх роль і місце в архітектоніці художнього твору. Запропонована концептуальна модель категорії sacrumдає можливість системно досліджувати, аналізувати й інтерпретувати її ірраціональні та раціональні вияви в художній літературі. Подібна динамічна фрактальна модель-матриця може бути застосована й для ширших культурологічних досліджень.
Сучасні студії художньої літератури неможливі без досліджень сакральних елементів, вияву релігійних понять, sacrum'yв письменстві. Категорію sacrumможна досліджувати, асимптотично підступаючи до різних рівнів її структури - через дескриптивне наближення до тих чи тих ірраціональних досвідів її переживання, містичних просторів сакрального у світі психічних відчуттів чи аналізу та інтерпретації інституційних елементів релігії, зраціоналізованих релігійно маркованих концептів (як певних ментальних сутностей), образів та символів (як своєрідних "сутностей об'єкта").
Одним із першозавдань стає створення певної моделі-матриці категорії sacrum, яка, з одного боку, давала б уявлення про її структурні особливості, а з другого, дозволяла б застосовувати її для дослідження виявів сакрального в художніх текстах.
Поняття sacrum (сакральне, святе, святість) як одна з центральних категорій релігії, один із найяскравіших елементів її ідентифікації застосовується в науці вже понад століття. Sacrumє однією з найважливіших субстанцій людського існування, квінтесенцією релігійного світовідчування й буття homoreligiosus - людини релігійної. А також об'єднувальним, структуротворчим досвідом релігій, універсальним компонентом, що містить спільні видові їх властивості та їх невід'ємні (indifferens) елементи. Індиферентизм сакрального разом із особливими (differens) інгредієнтами, притаманними саме тій чи тій релігії (оскільки релігійні "практики й вірування мають імпліцитні значення, обумовлені певною культурою" [1, 55], становить наріжний камінь будови Універсуму homoreligiosus. Важливо те, що категорія сакрального містить у собі певні раціональні й ірраціональні моменти. Саме ірраціональна складова категорії святості надає їй релігійного забарвлення.
Під раціональними елементами в окресленні поняття Бога та категорії сакрального Р.Отто розуміє ті поняття й атрибути, які є "ясними й виразними концептами, надаються до осмислення, аналізу й навіть для дефініювання. Якщо якийсь предмет, який вдається обмислити у спосіб суто поняттєвий, назвемо раціональним, то істоту божества, яку означають цими атрибутами, будемо змушені окреслити як щось раціональне і вважати релігію, яка її (істоту божества) визнає й підтримує, за релігію раціональну. Тільки завдяки релігії можливою є віра - як переконання, виражене в ясних поняттях - у протиставленні до чистого почуття" [14, 5].
Р.Отто, розглядаючи релігію співвідносно з категорією святості, сакрального, першим визначив її ірраціональні аспекти. "Пізнати щось як святе, - пише він, - і визнати за святе означає передусім здійснити особливе оцінювання, що як таке виступає тільки на фоні релігії". Категорія sacrumне виникає з нічого іншого й як така містить у собі "особливий елемент, який виривається з під того, що є раціональне" і є "arretonineffabile(чимось невисловленим), оскільки є цілком недоступним поняттєвому окресленню" [4, 9]. Ірраціональні елементи не надаються до точного й бездоганного окреслення, раціонального аналізу й концептуальної обробки. Завдання полягає по можливості в "наближеному ідеографічному означенні якнайдетальніше усталити ці елементи - наскільки це можливо, й у такий спосіб зафіксувати у стійких "знаках" те, що мерехтить у змінному явищі чистого почуття" .
Морально-етична складова з'явилася в релігійному світовідчуванні досить пізно. Виеліміновуючи раціональні елементи, зокрема елемент моральний, для 1) утримування окремішности цього "виразного надлишку", а також 2) уможливлення охоплення й дефініювання припустимих його відмінностей чи міри розвитку, Р.Отто вводить термін numinosum(від питеп - бог): "Нумінозне виокремлюється як зовсім інше, тобто щось радикальне і цілком відмінне: воно не схоже на щось людське і космічне; перед його лицем людина відчуває власну нікчемність, що вона - "не більше, ніж створіння". Серед найголовніших ірраціональних елементів нумінозного Р.Отто вирізняє почуття залежності творіння (Kreaturgefuhl) - "почуття творіння, яке занурене у власній малості й минущості відносно того, що є над усякими створіннями"; почуття mysteriumtremendum- усвідомлення грізної таємниці; ще один інгредієнт цього почуття - відчуття божественної всесильности (majestas). Елементи tremendumі majestasмістять у собі невіддільний інгредієнт numinosum - почуття сили. Н.Зедерблом, акцентуючи на близькості понять "сакральне" і "сила", зауважує, що сакральними вважаються "таємнича сила або істота, які ідентифікувалися з певними формами буття, предметами, подіями або діями"; почуття таємниці (mysterium) - невід'ємна частина mysteriumtremendum. Істотою всякої релігії є таємниця; почутття fascinans. Якісний зміст нумінозного полягає в тому, що поряд із інгредієнтами відштовхування tremendumі majestasвоно стає притягальним, таким, що зачаровує. Це амбівалентне ставлення до сакрального Августин Блаженний висловив свого часу словами "Etinhorrescoetinardesco" ("Як здригатися (від жаху), так і запалюватися"); почуття augustum(здається, раціональним терміном можна це дуже приблизно передати як харизму). Е.Дюркгайм акцентує на тому, що "все сакральне стає об'єктом шани, будь-яке почуття пошани в того, хто її відчуває, виявляється через стримування" [4, 297].
Р.Отто доходить висновку, що саме "відчуття сакральності" (sensusпитіnus) - джерело релігійності в людській психіці, нерозривно пов'язане як із захопленням сакральним (mysteriumfascinans), так і з особливим страхом перед ним (mysteriumtremendum). Він намагається раціонально окреслити цей ірраціональний термін як об'єктивну вартість, притаманну тільки нумінотичним об'єктам (можливо, володарям - як таким, що походять від богів і споріднені з ними), яка викликає шанобу.
Розвиток раціональних елементів у понятті Бога (зокрема й етичних) на основі ірраціональних (в юдаїзмі, християнстві, мусульманстві й у інших релігіях) потребує переходу до якісно вищої категорії - до поняття святого, оащального, sac/vmДля хрмоімянотва сеяло)слоь, наголошує Р. Отто, "яіхолм не є тільки numinosum, навіть на найвищому його щаблі, воно є чимось, що завжди досконалим способом перенасичене раціональними елементами, доцільними, індивідуальними та етичними".
Для української мови (як і для інших слов'янських мов) існує необхідність розрізнення терміна sacrum(як найточнішого відповідника до українського сакральне) і термінів святе, священне (спроба вживання цих лексем як тотожних до sacrumвикликає певні семантичні, теологічні, аксіологічні та методологічні сумніви та проблеми). Етимологічні характеристики лексем sacrum, сакральне та святе вказують на існування в діахронічному розрізі певних елементів розбіжності (послуговуючись теорією множин), які свідчать про їх досить різні семантичні, аксіологічні прикмети та ознаки. Семантичне, аксіологічне, історико-культурологічне, теологічне наповнення терміна sacrum, сакральне значно ширше від святе, священне. Можна твердити, що останнє - зі своїм вужчим семантичним та аксіологічним полем - це певна найважливіша підмножина терміна sacrum. Тому в літературознавчих дослідженнях слід звернути особливу увагу на ці особливості й відмінності у співвіднесеності лексем sacrumта святе й відповідно до цього обирати різні методологічні підходи і стратегії аналізу та інтерпретації їх подання й функціонування.
Загалом sacrumмає амбівалентний характер не тільки з психологічного погляду - притягує та відштовхує, а й з аксіологічного - є святим та нечистим. Слід уточнити, що, якщо термін sacrum(як і гебрейське kadoch) стосується не тільки осіб, а й предметів, то у греко-візантійській та латинській традиціях терміни з позитивною конотацією sanctusі hierosстосуються лише осіб, asacerі hagios - предметів і знарядь.
Будь-яка релігійна концепція світу передбачає розподіл світу на сфери sacrum(як сферу надприродних вірувань і обрядів) та profanum(профанного, світського). Р.Каюа зазначає, що homoreligiosus - це людина, для якої існує дві взаємодоповнювальні сфери: перша, де вона може діяти без остраху і тремтіння, але де її діяльність зачіпає лише зовнішній бік особистості, і друга, де почуття внутрішньої залежності вгамовує, стримує і скеровує кожне з її поривань. Варто визначити основні риси сакрального, зокрема те, що сакральне як усталена чи тимчасова ознака може належати деяким речам, певним особам, деяким часовим відрізкам та місцям. Кожна така річ чи істота не мусять змінювати свого зовнішнього вигляду, трансформуватися, лише "починаючи від даного моменту, відповідній зміні підлягає спосіб, у який поводяться з нею ... Вона викликає почуття віри й поваги, подає себе як "заборонена". Контакт із нею стає небезпечним". "Сакральність" якогось предмета або особи (у первісному значенні) не означає, твердить Ж. ван дер Леу, що вона морально досконала: "Навпаки, святість може ототожнюватися з нечистістю. Предмет чи особа, обдаровані силою, в будь-якому випадку, небезпечні". Тому дуже слушне протиставлення між тим, що святе, та тим, що світське, з розрізнення між тим, що небезпечне, та тим, що безпечне". Протилежність між тим, що святе, та тим, що світське, є первісним і засадничим протиставленням у всіх релігіях.