Зразок використання українських народних мелодій Н.В.Лисенко продемонстрував при створенні шедевра української оперної класики «Наталки Полтавки» по відомому твору І.П. Котляревського, а також музичної драми «Тарас Бульба» по М.В.Гоголю. Остання особливо зацікавила П.І.Чайковського і Н.А.Римського-Корсакова під час їхньої зустрічі з Н.В.Лисенко в Києві. Російські композитори високо оцінили «Тараса Бульбу», але при цараті так і не удалося поставити це видатне музичний твір на театральній сцені. З «Кобзаря» Т.Г. Шевченко композитор перевів на мову музики безліч віршів
Н.В. Лисенко був невтомним пропагандистом українського музичного фольклору, який композитор аранжував, популяризував як музикант-виконавець у концертних програмах і як учений музикознавець у науково-теоретичних роботах. У 1873 році в Києві на засіданні Південно-Західного відділу Російського географічного товариства відбулася зустріч Н.В. Лисенка з талановитим українським народним співаком – кобзарем Остапом Вересаєм. Про виконавчу майстерність останнього київська періодична преса того часу писала: «Це – дійсний чарівник, що захоче, те з тобою і зробить. Велить плакати – будеш ридати не перестаючи, велить сміятися – будеш реготати без удержу, до болю в животі». 7 Лисенко в спеціальному науковому рефераті проаналізував музичні особливості українських народних дум і пісень, що виконувалися Вересаєм. Цей реферат ввійшов у книгу «Кобзар Остап Вересай, його музика і народні пісні, які ним виконуються», видану в Києві в 1874 році.
Видатною подією в музично-театральному і літературному житті Києва стали організовані з ініціативи Н.В. Лисенко і Н.П. Старицького торжества на честь сторіччя з дня першого видання поеми «Енеїда» І.П.Котляревського. Організаторам, які з великими зусиллями домоглися від губернської влади дозволу на проведення ювілейного вечора, не вдалося одержати для нього жодного з трьох найбільших тоді в Києві театрально-концертних приміщень. Торжества відбулися в переповненому залі літературно-артистичного суспільства і вилилися в дійсне свято української культури. Виступали корифеї українського театру, хор під керівництвом Н.В. Лисенко і знаменитий оперний співак А.Ф. Мішуга, який, спеціально перервавши свої гастролі за кордоном, приїхав на ці торжества, щоб виконати перед його учасниками кілька вокальних творів Н.В. Лисенко на слова Т.Г. Шевченко.
Нелегкою була доля митців української сцени, їм доводилося страждати та жертвувати собою заради розвитку національного театру. Тяжкі умови праці, боротьба за існування, тривалі судові процеси підірвали здоров’я М.Старицького та призвели його до повного банкрутства. М.Садовська-Барілотті, виснажена голодом і хворобою, померла просто на сцені. І.Карпенко-Карий, відбувши три роки заслання, увесь час перебував під наглядом поліції. М.Кропивницький після струсу мозку від навмисно скинутої на нього на київській сцені завіси почав глухнути, а під старість зовсім втратив слух. Проте саме наполеглива сподвижницька праця видатних режисерів і акторів дала змогу не лише вистояти та утвердитися українському театрові, а й вивести його на світовий рівень.
У другій половині ХІХ століття українська драматургія досягла найвищого піднесення, проте не являла собою чогось однорідного: були два напрями – демократичний і ліберально-буржуазний.
Діячі демократичного напряму високо піднесли прапор справді народного високоідейного реалістичного мистецтва.
Представники ліберально-буржуазного відгалуження діяли в інтересах української буржуазії і поміщиків.
За демократичний шлях розвитку театру боролися такі видатні майстри сценічного мистецтва, як М.Заньковецька, М.Кропивницький, М.Старицький, брати Тобілевичі.
Народний український театр був дійовим засобом у боротьбі за визволення трудящих з-під соціального і національного гніту.
Список цитованої літератури
1 Киев в восьмидесятых годах. Воспоминания старожила. Киев, 1910, с.195.
2 Білінський Микола. З минулого пережитого. 1870-1888. – Україна, 1928, №2, с.130.
3 Труды первого съезда сценических деятелей. М., 1900, с.263.
4 Український драматичний театр. К., 1967, т. 1.
5 Киевская старина, 1899, №8, с. 65.
6 Цит. по кн.: Кузьмін М. Забуті сторінки музичного життя Києва. К, 1972. с.174.
7 Цит. по кн.: Лавров Ф. Кобзарі. Нариси з історії кобзарства України. К., 1980, с. 80.
Список використаної літератури.
1.АН УССР. История Киева, т.2: Киев периода позднего феодализма и капитализма. – К.: Наукова думка, 1984;
2.Новий довідник: українська мова та українська література. – К.: ТОВ “КАЗКА”, 2005;
3.Усі творчі роботи 6 –11 кл. – К.: Майстер-Клас, 2006.