Діккенс інтуїтивно робить художнє відкриття, що згодом набуло розвитку у літературі критичного реалізму XX століття. Автор “Домбі і сина”, можливо, вперше в історії англійської літератури, винайшов спосіб динамічної взаємоперехідності суб’єктивного й об’єктивного часу в межах єдиної сюжетної колізії та закономірностей розвитку характеру в системі художніх образів. Діккенс у своєму романі застосував прийом “зміщення часу", тобто перенесення “суб’єктивного часу” героя на передній план у його співвідношенні з об’єктивним часом, оскільки саме внаслідок цього він одержав можливість значно глибше зазирнути у внутрішній світ свого персонажу в процесі його духовної кризи. Тобто йому вдалося найповніше і водночас художньо заощадливо показати внутрішнє життя свого “героя” у його співвідношенні з об’єктивним світом.
Поштова станція, до якої мчить у кебі Турбот, розташований зовсім близько, не більше години їзди від готелю. "Коні щодуху мчали по вкатаній дорозі, ніби їх, а не його переслідували гарячкові примари: нескінченний рух, одноманітний дзвін бубонців, стукіт копит. Міста й села, коні, кучері, пагорби й долини, ліси й луки, божевільний коловорот днів та ночей, гаї й болота..." [13, c.773].
Так, Турбот мчав усе далі й далі, катуючись тривожними спогадами, не помічаючи ні часу ні дороги, й відчуваючи, як немилосердні хвилі божевілля ось-ось захоплять, потягнуть його за собою у безодню…
Так само присутній і образ невтомних хвиль, на які так любив дивитись маленький Поль і які переслідують потім Флоренс. Навіть при смерті, лежачи на ліжку, хлопчик бачить на стінах своєї кімнати хвилі, які так його манять: "Скільки днів танцювали на стіні золоті хвилі, скільки ночей, на зло йому, котила до моря свої темні води чорна річка…" [13, c.234]. Куди несе Поля ріка? Що вона символізує? Ріка несе човен до моря. Поль ніби хоче вирватися на волю і берег попереду. „А там стоїть мама, якої так не вистачало в житті дитині. Вона має його забрати. І цей час настав. Сітара, стара знайома - Смерть!" [13, c.237].
Індивідуальна своєрідність художника великою мірою виникає як органічний сплав рис і якостей, багато з яких не обов’язково притаманні лише йому. Однак нерідко індивідуальна неповторність виступає настільки яскраво і чітко, що може бути розпізнана в якій-небудь особливості стилю.
Реалізм Діккенса - навіть в порівнянні з реалізмом його сучасників в Англії (наприклад Деккерея або Гескелл) - надзвичайно своєрідний. Епічно широка, об’єктивна картина навколишнього світу, яким він виникає в романах Діккенса, настільки сильно прикрашена авторським ставленням, так багато в ній суб’єктивного початку, що в очах деяких його сучасників Ч. Діккенс представлявся скоріше продовжувачем романтиків, ніж істинним реалістом.