Останні твори Горація були випущені ним в 43 р. до н.е. За останні 5 років свого життя він не написав нічого.
Літературна спадщина Горація складається з еподів, двох збірників сатир, чотирьох книг од, ювілейного гімну і двох книг послань.
Знайомство з Горацієм розпочинається з од. І не випадково. Саме вони принесли поетові безсмертя, в них найповніше проявилася сила його таланту, його тонка лірична натура, багатство поетичних форм, милозвучність письма. У чотирьох книгах од знаходимо твори найрізноманітнішої тематики — громадянської, філософської, інтимної, пейзажної (хоч поділ цей досить умовний: всі поезії Горація осяяні високими почуттями гуманіста і глибокими роздумами мислителя).
На відміну від багатьох своїх сучасників, яким за взірець правила александрійська лірика, Горацій спирався не лише на елліністичне мистецтво, а й на творчість старогрецьких поетів, запозичаючи в них передовсім форму. Він поширює, а подекуди і вперше вводить у римське мистецтво властиві грецькій поезії розміри. Подібно до поетів з острова Лесбос — Алкея і Сапфо — Горацій великої ваги надає ритмомелодиці віршів, поетичним фігурам і тропам. Особливо багата на поетичні форми перша книга од: в ній можна знайти майже всі строфи, які застосовував Горацій. Проте форма для нього — не самоціль, вона — лише відповідне вбрання для думок і почуттів. «Мало, щоб вірш був красивий: нехай і солодкий він буде» [3, с.23], — писав поет.
Відтворюючи Горацієві оди, Андрій Содомора перш за все намагається бути максимально точним [2, с.122]. Ні, не в буквальному розумінні. Внутрішня точність, точність думки і настрою, відповідність поетичної манери для перекладача найважливіші. Прикладом можуть служити хоча б перші рядки 11 оди 1 книги («До Левконої»)
Ти не звідуй про те,
де нам межу доля накреслила
Левконоє: того — й знати не слід.
так що й халдеїв ти.
й числа їхні облиш. Краще стократ—брати,
що суджено...[2, с.123]
Тут не лише точно віддано зміст, але й збережено той філософсько-розважливий настрій, з яким поет висловлює своє розуміння суті життя. Досягнуто цього завдяки збереженню розміру — асклепіадового більшого вірша, який своїм ритмом утворює звуковий образ моря. Горацієві поради якнайменше покладатися на майбутнє, сповна використовувати сьогоднішній день читач сприймає мовби на фоні шуму морських хвиль, які уособлюють невблаганний плин часу.
Горацій неодноразово підкреслював спорідненість поезії і живопису. Саме йому належить вислів: «Поезія — це картина» [2, с.125]. Оди поета — найкраще підтвердження тому. У них знаходимо чарівні пейзажні замальовки, що переплітаються з роздумами поета про вічне оновлення природи й минущість людського життя. Яскравим прикладом може бути перлина Горацієвої лірики — 7 ода 4 книги («До Манлія Торквата»), напрочуд вдало віддана А. Содоморою [2, с.127]:
Білі вже збігли сніги.
На луги повертається зелень
Знов кучерявиться гай.
В красній обнові земля, і знову.
спадаючи, води
В'ються в своїх берегах.
Перекладач постійно намагається зберегти образність поетичного стилю Горація, численні фігури і тропи, без яких ця поезія втратила б своє оригінальне звучання. Гранично уважний він і до ідіоматичних висловів, їх він намагається передати якомога точніше та образніше, і це йому здебільшого вдається, що видно хоча б з таких прикладів: «Коли злочинець чує, що меч над ним на нитці висне»; і «гори в пологах важких, а родиться... мишка маленька» («Про поетичне мистецтво») [3, с.95]. Багато думок Горація давно вже стали крилатими фразами. Содомора зберігає їх афористичність: «День цей лови!», «Лягти за край свій — любо і почесно», «Сором не лікар: болячку приховує він — не лікує» [4, с.237].
Чільне місце у творчій спадщині римського поета посідають так звані еподи (по-грецьки — приспіви), що складаються з двовіршів, де другий вірш коротший від першого і нагадує приспів. Здебільшого це інвективи — твори, сповнені сарказму, уїдливої насмішки навіть відвертої лайки. Спрямовані проти конкретних осіб, вони висміюють водночас негативні явища суспільного життя.
І в перекладі більшість еподів зберігають свою динамічність, влучність, напругу змісту і форми. Сприяє цьому вживання запитальних і окличних речень, вигуків, звертань до противника. Відповідну емоційну атмосферу в перекладі створюють негативно забарвлені слова: «гадюча кров», «рука нечестива», «гидь», «вп'ятися», «шкіритися», «недогризок» іт. п [4, с.239].
Відомий Горацій і як автор двох книг сатир і послань. Сам поет вказував на їхню спорідненість, називаючи їх «бесідами». У формі безпосередніх повчань, у притчах, байках, сентенціях поет говорить про шкідливість крайнощів у житті, закликає до поміркованості, до «золотої» середини — цієї серцевини його життєвої філософії. Діалогічну форму сатири Горацій доводить до високої досконалості, віртуозності [5, с.78].
Нелегко А. Содоморі досягти такої ж довершеності у своїх перекладах, але в більшості випадків це йому вдається. Ось приклад [4, с.240]:
Що ж тут робити. Требатію? —
«Спокоєм пробуй втішатись». —
Як це? Покинути вірші? — «Авжеж».
— Непогана порада.
Тільки ж не спиться мені. —
«Хто сну потребує міцного,
Тричі, змастившись олією,
Тібр нехай вплав подолає...»
Особливе місце у творчості Горація посідає послання до Пізонів — художній трактат «Про поетичне мистецтво». Тут, по суті, сформульовано основні положення поетики римського класицизму, яка вимагає поєднання гармонійності, стрункості, логічної послідовності всіх частин художнього твору з його ідейною насиченістю і силою емоційного впливу.
Попри очевидну дидактичність твору йому властива легкість і невимушеність, майстерно збережені в перекладі. А. Содомора намагається достовірно відтворити не тільки плин думок автора, а й їх так сказати аромат. Вже в перших рядках послання відчувається характерна для всього твору атмосфера довірливості, дружелюбності [4, с.245]:
Що, якби шию коня з головою людини
надумав
Пензлем з'єднати маляр.
ще й пір'ям барвистим одіти
Ті звідусіль позбирані кусники:
зверху обличчя
Гарної жінки, внизу ж — подоба лускатої
риби.
Хто, на цей витвір поглянувши,
сміхом не пирснув би, друзі?
Перечитуючи книгу можно помітити що деякі твори нагадують засушені квіти, які втратили свій аромат, хоч і зберегли подобизну. І хоча їх у книжці, на щастя, небагато, доводиться з жалем констатувати, що до них належать деякі з кращих поезій Горація. Як, приміром, славнозвісна ода «До Мельпомени» [4, с.249]:
Звів я пам'ятник свій.
Довше, ніж мідь дзвінка.
Вищий од пірамід царських, простоїть він.
Дощ його не роз'їсть, не сколихне взимі.
Впавши в лють. Аквілон...
Хоч загалом ці рядки і відповідають за змістом оригіналові, та не викликають у читача високої емоційності, вкладеної в оду Горацієм. Причина ж — в ускладненій синтаксичній конструкції речень і збідненому лексичному матеріалі.
Наприкінці 20 р. з'явилася перша книга «Послань» Горація, а друга — між 19 і 14 р. до н.е. Хоча поетичні листи до нього і були у творчості Луцілія і Катулла, але тільки Горацій дав закінчене художнє оформлення епістолярного жанру в поезії.
Перша книга послань написана на різноманітні теми філософського характеру, близькі до сатир. Вони, так само як і сатири, написані гекзаметром. Не всі вони є дійсними листами — у деяких випадках автор користається такою формою для передачі своїх настроїв [6, с.387]. Найбільша близькість до сатир полягає в посланні 7 книги І. У ньому Горацій повертається до улюбленої теми — прославленню сільського життя, підкріплюючи свої думки, як і в сатирах, прикладами.
Тон послань відрізняється більшою серйозністю. Це поет пояснює своїм віком і, отже, іншими потребами. У творах нового жанру більше філософських міркувань про сенс життя, вільної від усяких пристрастей і надмірностей. Зберігаючи в основному схильність до епікуреїзму [6, с.388], поет у багатьох випадках виправдує свої положення стоїчними принципами. Він заявляє, що не дотримує ніякої визначеної філософської школи: «Усюди я гостем примчуся, куди б не загнала погода» [3, с.101].
В посланнях Горацій в більшій мірі, ніж в інших творах, уникає питань релігії, політики і вводить читача у свій внутрішній світ. В заключному посланні книги I і в 20-м він навіть повідомляє про себе біографічні відомості і дає читачу представлення про свою зовнішність.
Спокій, воля духу, подолання нерозумних бажань — основні думки послань книги I. Свою задачу Горацій бачить в тому, щоб передати цю істину людям свого кола і навчити їх жити правильно, згідно з обстановкою його часу.
Великий інтерес в історико-літературному відношенні представляє друга книга «Послань», що складається з трьох листів «До Августа», «До Флора» і «Послання до Пізонів», відоме літературі за назвою «Про мистецтво поезії».
В посланні «До Флора» Горацій не зупиняється ретельно на естетичних проблемах, він скаржиться на мінливість смаків читачів, на хвалькуватих поетів, що визнають тільки свій талант.
Свої погляди на поезію Горацій докладно викладає в двох посланнях: до Августа і до Пізонів. Послання до Августа, за свідченням біографа Горація Светонія, було викликано бажанням імператора одержати твір, присвячений йому талановитим поетом. У цьому посланні Горацій підкреслює культурне і моральне значення поезії, що формує і наставляє людину, утішає, приносить зцілення. Головне ж у цьому посланні — полеміка з архаїстами, сильним і численним супротивником. Горацій знаходить їх стиль твердим. Але якщо Луцілій винний у недостатньо ретельній обробці творів, то провина Плавта глибша: він, крім цього, не піклується про витриманість персонажів. У нього немає тонкого окреслення характеру, а є буфонада, карикатура, що нагадує ателлану. Горацій виступає проти грубого комізму, до якого виявляють інтерес навіть досвідчені глядачі.