Херсонський державний педагогічний університет
РЕФЕРАТ
на тему:
“Філософський зміст повісті-притчі Е.Хемінгуея “Старий і море”
1. Історія створення та принципи написання повісті “Старий і море” Е.Хемінгуейем.
2. Варіативність концепцій щодо різних сприймань змісту твору.
3. Символічність образів твору.
Ернеста Хемінгуея з повним правом можна назвати ровесником ХХ сторіччя. І не тільки тому, що він народився на самій межі століття – в 1899 році. І навіть не тому, що все своє життя, яке охоплює більш ніж півстоліття (він покінчив із собою 2 липня 1961 року), Хемінгуей жив життям свого сторіччя, був активним учасником багатьох великих подій історичного масштабу – він добровільно брав участь у трьох війнах, дві з яких були світовими. Він виявився справжнім ровесником ХХ століття тому, що з винятковою чесністю великого митця намагався відповісти на найгостріші, найболючіші питання сучасності. Сам автор про свою роботу висловлювався так: “Я шукаю те, що не лежить на поверхні подій і не приходить із плином часу. Але моя мета – показати людське життя таким, яким воно є, не згущуючи фарб і нічого, не прикрашаючи. Я не відношу себе до великих мислителів і не повідомляю людству нічого сенсаційного. Одначе я на рідкість добре знаю світ і показую його з тисячі різних позицій.” В кожному зі своїх творів Ернест Хемінгуей пише лише про те, що пережив сам.
Звертаючись до твору “Старий і море”, не важко побачити, що повість написана з великим, до тонкощів знанням небезпечної й важкої професії рибалки. Це пояснюється тим, що автор довгі роки живши на Кубі, став визнаним чемпіоном у полюванні на велику рибу.
Повість “Старий і море”, яка була опублікована у 1952 році, а в 1954 за неї авторові дали нобелівську премію, на перший погляд може здатися дуже простою, однак, незважаючи на невеликий об’єм, дуже містка, її визначають як філософську притчу.
Один із прототипів повісті – рибалка Григоріо Фуентес, котрий жив у присілку Кохімара, на Кубі. Одного разу, коли рибалка і письменник пливли на шхуні, вони зустріли старого й хлопчика, які боролися з великим марліном. Ця зустріч і стала поштовхом до створення повісті “Старий і море”.
“Мені ніколи не доводилось вибирати героїв, скоріше герої вибирали мене. Як і багато моїх попередників, я захоплювався людьми сильними, які підкоряють собі обставини,” – писав Е.Хемінгуей.
Письменник говорив, що ця повість могла б мати і більше тисячі сторінок, в ній би міг знайти своє місце кожен мешканець кубинського селища, їх життя, всі подробиці їхнього побуту. Але від цього всього він відмовився. “Я пишу з великим трудом, скорочуючи й переробляючи. Мені дуже дорогий добробут моїх творів. З нескінченною турботою я шліфую їх, поки вони не стають діамантами. Те, що багато авторів спокійно зберегли б у більшому об’ємі, я перетворюю в крихітну коштовність”.
У повісті “Старий і море” автор виражає свої морально-філософські роздуми. Для нього головним є не змалювання, а вираження смислу. Подібні ознаки є характерними для притчі. Іншими ознаками є алегоричність, символічність сюжету, глибина поставлених проблем, пристрасність їх, висвітлення. Все це в сукупності і створює “ефект айсбергу”, який є улюбленим прийомом Е.Хемінгуея. Автор розраховує на домисел читача, на його глибинне розуміння твору. “Я завжди намагався писати за принципом айсберга. Сім восьмих із того, що видно, знаходиться під водою. Багато з того, що знаєш, можна проігнорувати, і це лише зміцнює твій айсберг... Що стосується “Старий і море”, я намагався випустити все непотрібне. Я бачив самку марліна і знав про неї. Тому я це випустив. Одного разу я впіймав рибину завдовжки шістдесят футів, але втратив її. Тому я це випустив. Всі оповідки, які я знав із рибацького селища, я випустив. Але обізнаність у цьому і створює підводну частину айсберга”.
Принцип айсбергу збережений не лише на семантичному, але й на лінгвістичному рівні. За скупими, простими словами й конструкціями стоїть великий зміст. Як і в усіх інших своїх творах, Ернест Хемінгуей віддає перевагу найстарішим і найкоротшим з англійських слів, однак надає їм нової цінності: “Стиль письменника повинен бути безпосереднім і особистим, його образи багатими і повнокровними, слова простими й енергійними. Великі письменники наділені даром блискучої стислості...”
Повість “Старий і море” торкається декількох тем, кожній з яких Е.Хемінгуей відвів певне місце у своєму творі.
Весь твір наскрізно пронизаний темою єдності. При чому різних за своєю природою. Наприклад, єдність природи й людини. Е.Хемінгуей багато часу відводить на змалювання поєднання між головним героєм повісті старим Сантьяго та навколишнім середовищем: риби, птахи, зорі – усі вони його брати або ж друзі. Елементи, які очевидно суперечать одне одному, показані як аспекти єдиного цілого: море і лагідне, і жорстоке; жіночого і чоловічого роду; акула і благородна і хижа. Передумова єдності в повісті допомагає Сантьяго в його великій трагедії. Для старого успіх і поразка – два рівнозначні аспекти одного і того ж існування. Це тимчасові форми, які в залежності від примх долі з’являються або зникають, не впливаючи на його єдність із природою. Оскільки він сконцентровує увагу на цій єдності і бачить себе скоріш частиною природи, а не зовнішнім антагоністом, який з нею змагається, він не може бути переможений будь-якими неприємностями, які його спіткають.
Традиційно “Старий і море” сприймається як гімн мужності людини, її волі й силі. Отже, тема героїзму також присутня в цьому творі. Тріумф над знищуючими негараздами є суттю героїзму. Е.Хемінгуей бачить героїзм на зразок сізіфової праці: вимагається безупинна робота для досягнення ефемерної кінцівки. Герой з честю та достоїнством представ перед негараздами, таким чином, Е.Хемінгуей робить неостоїчний наголос на самовладанні людини. Сантьяго говорить: “Людина не для того створена, щоб терпіти поразки. Людина може бути знищена, але перемогти її неможливо”.
Підтвердження цьому можна спостерегти й у роздумах старого над черепахами. “Більшість людей безсердечно ставляться до черепах, адже черепашаче серце б’ється ще довго після того, як тварину вбили й розрізали на шматки. “Але і мене – думав старий, - таке ж серце...” Ототожнення свого серця з черепашачим звучить як ідея непереможності.
Тема смерті, або ж знищення, у творі виражена вічним законом: треба або вбивати, або бути вбитим. За Хемінгуейем – смерть неминуча, однак як люди, так і тварини відмовляються віддатися у її владу. Е.Хемінгуей і сам жив за принципом: “Кожному призначено бути воїном, і кожному призначено померти, але лише боягузи помирають дарма. Я завжди вірив, що найперший обов’язок чоловіка – подолання страху.”
Героїзм невід’ємно пов’язаний з темою мужності в даному творі. Бути людиною – це значить поводити себе з честю та достоїнством: не поступатися стражданням, приймати все без нарікань і, що найважливіше, виявляти максимум самовладання. Представлення жіночого начала в образі моря, яке протиставляється чоловічому, характеризується примхами, непостійністю і повною відсутністю самовладання: “Старий думав про море як про жінку, яка дарує великі милості, або ж відмовляє в них, а якщо і дозволить собі необдумані або недобрі вчинки, - що поробиш, така вже в неї природа.” Але люди ставлять до моря і в чоловічому роді, коли вони вбачають у ньому ворога або ж суперника. “Часом ті, хто його [море] любить, говорять про нього погано, але завжди як про жінку, в жіночому роді. Рибалки, які дещо молодші,... називають море elmar, тобто в чоловічому роді. Вони говорять про нього, як про простір, як про суперника, а іноді навіть як про ворога.”
Фактично, інші жіночі образи, крім згадування про фотографію дружини Сантьяго і жінки-туриста, яка з’являється наприкінці повісті, відсутні. Можливо, це пояснюється тим, що жіночий розум не здатен збагнути всю велич героїзму старого рибалки. Свідчення цьому є повне непорозуміння між офіціантом та жінкою.
Однак, ті риси, які автор приписує морю, як наймогутнішому жіночому образу твору, створюють ще одну альтернативну концепцію єдності. Єдності жіночого й чоловічого начала.
Крім великої кількості тем, наявних у творі, критики знаходить символічне значення багатьох образів, певних сцен повісті. (Деякі з них були розглянуті вище). Їх читають по-різному: як християнську алегорію, ніцшеанську притчу про подолання, фрейдиську мрію про здійснення бажання Едипа, гуманістичну сагу тріумфу перед лицем безглуздостей. Хоча сам автор висловлюється так: “Немає ніякого символізму. Море – це море. Старий – це старий. Хлопчик – хлопчик, і риба – це риба. Акули – це акули, не краще і не гірше. Весь символізм, про який говорять люди – це безглуздя. За цим стоїть те, що ти бачиш за цим, коли маєш певні знання.”
Узагальнені теми повісті вже перераховувалися і частково аналізувалися вище. Однак, спробуємо детальніше придивитися до кожного з епізодів твору Е.Хемінгуея.
Перші слова повісті “Старий рибачив в своєму човні в Гольфстрімі і ось уже вісімдесят чотири дні він ходив у море і не піймав жодної рибини.” Одразу настроюють на лаконічний тип висловлювання автора. Це більше схоже на поезію, ніж на прозу, що надає реальності більш загального, символічного характеру. Уживання в наступному реченні числівника “сорок” – перша з багатьох релігійних алюзій повісті. В даному контексті проголошується одна з тем повісті – героїчна боротьба проти незмінної долі. Адже за Біблією, саме 40 днів знадобилося Христу, щоб підкорити Сатану в пустелі. І справді, весь абзац підкреслює тимчасову невдачу Сантьяго. Найсильніше це висловлено в цьому реченні: “Парус був весь в заплатах із мішковини і звернутий нагадував прапор розбитого війська”.