В історії українського культурного процесу остання декада ХIХ і перші 14 років XX століття були періодом важливих досягнень, що стали основними елементами у формуванні проекту нової української людини. Зокрема, на західноукраїнських землях даний процес мав певну специфіку в культурному аспекті і відбувався досить динамічно. Цей період у Галичині характеризувався надзвичайно плідним розвитком науки, літератури, драматургії, преси і публіцистики. В літературі даного періоду основні художні зміни були пов`язані з зародженням українського модернізму. На відміну від європейського, ранній український модернізм був явищем не лише естетичним, але й культурно-історичним.
Леся Українка та Ольга Кобилянська кинули виклик домінуючій чоловічій традиції, бо відчували себе спадкоємницями зрілої традиції "жіночої літератури", маючи своїми попередницями Марка Вовчка і Ганну Барвінок, Олену Пчілку та Наталю Кобринську. "Літературний образ жінки ХIХ століття - "покритки", "бурлачки", "повії", що були квінтесенцією горя, нещастя й немочі, відступив перед "царівною" і "одержимою духом". В українській літературі вперше прозвучав інтелігентний жіночий голос, а разом з ним і феміністична ідея", - писала Соломія Павличко.
Ольга Кобилянська мала певний досвід співпраці з "Товариством Руських жінок на Буковині". 1894 року вона виступила однією з ініціаторок створення цієї феміністичної організації, а в літературі дебютувала навіть як послідовна феміністка. Її "Людина" писалася під безперечним впливом "Духу часу" Наталії Кобринської і була їй присвячена. Чоловічі характери у більш пізніх повістях О. Кобилянської, написаних у 1910-х роках, саме так втілюють цю слабкість натури. Але тут з`являється ще один аспект - ця слабкість пов`язується з традиційною українською старосвітністю, патріархальщиною і консерватизмом. Українська інтелектуальна традиція асимілювала західноєвропейський фемінізм, сприйнявши в ньому не тільки ідею боротьби статей за рівноправність, але й соціально-культурні механізми, що сприяли гуманізації суспільства. Водночас самобутність прояву фемінізму на західноукраїнських землях підтверджена історичними традиціями українського народу та загальними процесами національного відродження.
Українська феміністична ідея кінця XIX – початку ХХ століть зросла на національній основі. Піднесення духовної та суспільної активності жіноцтва підготувало майбутній державотворчий потенціал, який повною мірою реалізувався в добу національно-визвольної боротьби українського народу за свою державність. Поява в контексті української літератури зламу віків фемінного та феміністичного аспектів сприяла модернізації української культури, її руху до європейських культурних широт. Ольга Кобилянська як представник нової генерації, зробила спробу зруйнувати панівну ідеологію в сфері культури. Завдячуючи її діяльності, в українську літературу проникали такі форми й структури європейського творчого досвіду, як інтелектуальна, індивідуальна і культурна рефлексії, міфологічні форми неофольклоризму, символізм та елементи психоаналізу, - ті елементи, які згодом дозволять молодшим письменникам модернізувати, осучаснити українську літературу у 10-20-х роках ХХ століття.
3 Творча спадщина
Вона увійшла в історію української літератури як проникливий художник слова, глибокий знавець дум і прагнень трудового селянства, тонкий майстер пейзажу. Виступивши в середині 90-х рр. як українська письменниця з оповіданнями й повістями з життя інтелігенції, Кобилянська протягом майже півстоліття створила десятки оповідань, нарисів, новел, повістей, критичних і публіцистичних статей, перекладів, лишила значне за обсягом листування. Велика частина її творів написана німецькою мовою. З них лише деякі були надруковані в періодичних виданнях; у 1901р. вони вийшли окремою книжкою під назвою “Kleinrussische Novellen”. Окрему ідейно-тематичну групу становлять мемуарні та публіцистичні твори Кобилянської, написані в радянський період її діяльності.
Обставинами життя і творчістю Кобилянська глибоко вросла в буковинський грунт. Разом з тим вона ніколи не замикалася у вузьких етнографічних рамках і охоплювала зором усю Україну. Активна учасниця загальноукраїнського літературного процесу, Кобилянська постійно спілкувалася з культурами інших народів, зокрема тих, які жили в Австро-Угорській імперії. Завдяки новаторству, співзвучності прогресивним тенденціям світової літератури проза Кобилянської в її вершинних виявах викликала і викликає значний інтерес не лише в нашій країні, а й за її межами. Кращі твори письменниці вийшли у перекладах багатьма мовами, зокрема слов'янськими, відіграли й відіграють важливу роль у міжслов'янських літературних контактах, піднімаючи міжнародний престиж українського художнього слова.
Тема інтелігенції проходить через усю творчість Кобилянськоі — від її ранніх оповідань та повістей до “Апостола черні”. Зображення життя села, його соціально-психологічних і морально-етичних проблем стало другою провідною лінією творчості Кобилянської. “Щоденники” письменниці переконливо свідчать, що в другій половині 80-х рр. вона вже замислюється над долею народу, пов'язуючи проникнення в його життя з опануванням соціалістичних ідей. В новелі “Жебрачка” (1895) письменниця вперше показує людину з народу, яка опинилася без засобів до існування, живе з милостині. У середині 90-х рр. письменниця поглиблює знання життя селянства, чому сприяють її тісні контакти з мешканцями буковинських сіл, зокрема Димки, що згодом увійде в її творчість страшною трагедією-братовбивством. Глибоко правдиві картини з життя села Кобилянська дала в новелах “Банк рустикальний”, “На полях”, “У св. Івана”, “Час”, “Некультурна”.
Одним з видатних творів письменниці є повість «У неділю рано зілля копала...» (1908 р.), в основу якої покладено мотив романтичної пісні-балади «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці». На початку твору письменниця стисло подає передісторію основних подій. В одному буковинському селі зупинився циганський табір. Молода дружина Раду - ватажка табору - народила білу дитину. За зраду чоловік вирішив убити її. Але вночі Андронаті, батько Маври, разом з товаришем крадькома виносять беззахисну матір і її сина з табору. Непритомну Мавру залишають у лісі, а сина, пізніше названого Грицем, підкидають багатому селянинові Михайлові Дончаку. У повісті органічно поєдналися два начала - реалістичне й романтичне. Сюжет твору розгортається двома взаємозв’язаними лініями. Одна - трагічна доля циганки Маври, яка карається за подружню зраду, поневіряння її батька, друга (романтична) - кохання Гриця, сина Маври, до двох дівчат - Тетяни та Настки. Повість О.Кобилянської «В неділю рано зілля копала...» стала найпоетичнішим прозовим твором в українській літературі.
У 20—30-і рр. письменниця далі розробляє соціальні та морально-етичні теми з життя буковинського селянства. Одним з кращих творів цього періоду є велике оповідання, що тяжіє до жанру повісті,— «Вовчиха». В ньому авторка проникливо показала, як приватна власність в умовах капіталістичного ладу згубно впливає на людину. Центрі твору образ «твердої як камінь» Зої Вергер, яка в гонитві за наживою втрачає здоровий глузд, стає вовчихою для власних дітей. Зої Вергер протистоїть у творі її дочка Санда — поетична натура, у якої приватновласницька мораль не змогла заглушити людських почуттів. Оповідання «Вовчиха», засуджуючи темні сторони селянського життя, зумовлені соціальною дійсністю, викриваючи згубну владу землі, вияскравлювало кращі риси народного характеру. Оповідання свідчило про те, що, незважаючи на матеріальну й моральну скруту, на переслідування румунської політичної поліції сигуранци, письменниця і в цей час працювала плідно, створювала життєво правдиві образи.
Проте, крім безперечних здобутків, у доробку письменниці з'являються і деякі твори, що свідчать про посилення суперечностей у її світогляді, певний спад у творчості. Це, зокрема, стосується роману «Апостол черні», позначеного певною ідеалізацією представників духовного стану. Не змогла цілком впоратись письменниця і з романною формою свого твору, позначеною композиційною розтягнутістю. Незважаючи на те, що Кобилянській вдалося колоритно й правдиво змалювати окремі картини життя й побуту різних верств населення Буковини, показати народження в цьому краї української інтелігенції, роман у цілому свідчив про певні кризисні моменти в творчості письменниці цього періоду, що виявилися і в таких оповіданнях, як «Василка», «Пресвятаябогородице, помилуй нас».
Життєствердним пафосом, ідеями дружби народів-братів, вірою в їхнє світле майбутнє пройняті статті О. Кобилянської в радянській пресі, що ними вона ввійшла у свідомість наших читачів вже як радянська письменниця. Творчість О. Кобилянської радянського періоду наповнена новими ідеями й образами, що несуть у собі красу і правду радянського життя.