„Зовнішнє” виявляється через відтворення поведінки персонажа, форма якої, „це не просто набір зовнішніх подробиць здійснення вчинків, але певна єдність, сукупність, цілісність. Так автор продовжує розповідь чому не народилася сестра Дарці. «Про те, що в тебе була сестра, ти довідалася аж геть пізніше, на дванадцятому чи тринадцятому році, — тобі розповіла мама, й батьки тоді посварилися, бо тато вважав, що не слід розказувати дитині про такі речі…»[6].
Суто екзистенційна проблема — проблема сенсу буття в прозі О.Забужко прямо пов’язана з філософськими категоріями життя і смерті, свободи і несвободи.
Можливо автор так само як і філософи-екзистенціалісти вважає, що основним каталізатором людської дієвості виступають людські відчуття, бо саме відчуття неспокою, відчаю, загрози смерті приводить до самоаналізу, який може завершитися висновком про потребу самореалізації.
Форми поведінки надають внутрішній сутності людини (настановам, світовідношенню, переживанням) чіткості, визначеності, завершеності” [[26], с.261]. На важливості поведінки, дії для розкриття характеру персонажа, спрямування його волі наголошували Арістотель, Г.В.Ф.Гегель. Саме зображення поведінки дає змогу письменникові відтворити особистість героя „більш цілісно: духовна сутність виступає в певній зовнішній подобі” [12, с.263]. Зображення поведінки „концентроване” у формі вчинку, якому літературознавці відводять значну характеротворчу роль.
Нові умови життя вимагають від героїв по-новому осмислити своє місце у цьому суспільстві. Закинуті у міжчассі, покинуті, самотні, чужі у новому для них світі, морально чи фізично приречені.
За природою свого мислення людина завжди повертається назад і через порівняння ототожнює нове з чимось давно відомим. Зміна тисячоліть супроводжується посиленням відчуттям вини «…вже знаючи, що Антось має рацію, що дитина в неї, такої, не може вродитися нормальною, — а щойно згодом, коли, обмивши обличчя крижаною водою і відчуваючи, як помалу заполоняє її, ще живу, мармуровий холод обкапаного вільгістю надгробка, всім морозом у тілі сказала до нажаханої гарячої грудочки, котра одчайно вглибала в неї, прагнучи закопатися якнайглибше: «Прости». Прости, моє маленьке, моє золотко, моя доцю чи синоцю, — мама не сміє вигодовувати тебе своїм страхом…». Виокремлення людини з потоку історії, показ її психодуховного світосприймання саме в певний момент, передача кожної миті життя — основа оповідання.
Сучасні оповідання - сповіді мають відчутно філософське спрямування. Мова в них ведеться переважно про духовні пошуки головного героя, його ставлення до зовнішнього світу. І, як наслідок, набуває все більшого поширення й поглиблення психологізм життєписної прози. Вихід на новий виток літератури символізують становлення особистості Дарці.
«…вони з Дарусею — вийшла з‑під загрози: саме таке значення мав звіданий нею уві сні, невідь‑відколи не знаний їй — спокій.
І Наталя заплакала.
Ти тоді обняла її за плечі, бо руки мала вільні — розв'язані батьковою смертю. Два життя склалося на те, щоби повністю відкупити твоє власне. Цілих два.
Але ти — ти проскочила, Дарцю.»[6].
В Україні, починаючи з 90-х років ХХ століття, з’являється низка оповідань нового змісту. Така новизна пов’язана з етапом розбудови Української незалежної держави, зростання національної самосвідомості народу. Виникає нагальна потреба у творах, що несуть у собі відомості про історичне минуле нашої країни, видатних діячів її політики, науки й культури, у тому числі призабутих або зовсім невідомих сучасному читачеві.
Процес дослідження жанрових зразків триває, в історію літератури повернено викреслені чи забуті імена та твори, знищено так звані „білі плями”, „прогалини”, досягнуто певної повноти накопичення літературних фактів, але досі немає системного й об’єктивного осмислення та аналізу жанрової специфіки історичного оповідання. Виникає необхідність вивчення самобутності та суверенності пошуків письменників або періоду історії літератури, конкретних творів, їх коментарів і характеристик на основі найновіших критеріїв дослідження мистецтва слова.
Сучасна культурна ситуація позначена і кризою ідентичності людини, що спонукає особистість до її болісних пошуків. Тому в сучасній культурі відчутні не лише тенденції глобалізації, але й “фрагментаризації”, особливої уваги до відмінностей між людьми – регіональних, етнічних, культурних та інших. Постмодерністська відмова від універсалізму приводить до розуміння культури як «гармонійної єдності нетотожного».
Сучаснi письменники урізноманітнюють коло виражальних засобів i форм реалізації художнього матеріалу. У зв’язку з геополітичними змінами в суспільстві розширюються тематичні обрії оповідання.
Оповідання О. Забужко «Сестро, сестро» — це психологічний натюрморт, заснований на автобіографії свідомості та біографії соціумних реалій, який (натюрморт) своєю провідною тональністю цілком характерний для української літератури порубіжжя 80 — 90-х років ХХ століття з її наснаженою критикою вітчизняної тоталітарної історії.
У цьому оповіданні що, може бути охарактеризоване і як новела, і як психоаналітичний етюд, написаному у вигляді асоціативних відчуттів, рефлексій, спогадів, відтінюються контури недавнього тоталітарного минулого .
Різноманітність жанрової реалізації різноманітного матеріалу свідчить про те, що сучасне художнє оповідання перебуває в процесі постійного пошуку та відбору нових форм і засобів зображення, воно тісно взаємодіє на відповідних рівнях із суміжними, особливо історичними, жанрами.
Нерідко в центрі уваги прози стають ненароджені герої, або ті що покидають реальний світ.
У зв’язку з невеликим обсягом оповідання, новела, нарис висвітлюють один чи кілька епізодів з життя відомої або невідомої в історії особистості, акцентують увагу на певному конфлікті чи проблемі, вирішують їх, а також характеризуються лаконічністю, поглибленою психологізацією, зручністю в показі подій розповідної структури.
Загальна комунікативна спрямованість жанрів малих форм прозової літератури обумовлена прагненням донести до реципієнтів конкретний проблемний аспект, певну ситуацію, що потребують етичної оцінки.
Таким чином, оповідання як універсальний жанр переломних епох має всі підстави для подальшого розвитку.
Саме цьому жанру, який характеризується полілінійністю сюжету, властива можливість якнайяскравіше відобразити життя героїв в вирішальні етапи їх біографії, втручання у життя людини «кагебістів» та руйнування життя - сестри.
Домінуючи є хронікальний тип сюжету, в якому простежується органічна цілісність, та чітка підпорядкованість усіх елементів твору основній ідеї. У оповіданні «Сестро, сестро» автором проведена акцентуація на глибокому аналізі кількох проблем особистісного плану – «очікування народження сестри», «втручання у життя родини кагебстів», «втрата батька », «втрата сестри».
Схвильована манера оповіді свідчать про доцільність застосування й можливі модифікації жанру оповідання-есе в галузі художньої літератури кінця ХХ століття.
Аналіз оповідання О.Забужко «Сестро, сестро» кінця ХХ століття, свідчить про еклектичність жанрів, частиною яких є художня біографія, використання фольклорних взірців (казок), есеїстичність. Усе це засвідчує збагачення оповідання доби постмодерну її новими жанровими формами: оповідання-сповідь, оповідання-есе, оповідання-подорож, біографічне оповідання тощо.
1. Демська Л. Сестро, сестро / О. Забужко. Жінка-автор у колоніальній культурі, або Знадоби до української гендерної міфології //Незнайома : антол. укр. "жіночої" прози та есеїстики другої пол. XX - поч. XXI ст.: видав. проект сучас. л-ри "Приватна колекція" / авт. проект, упоряд., вступ. сл. бібліограф. відомості, прим. В. Габора. - Л. : Піраміда, 2005. - 600 с. :
2. Агеєва Віра. Жінка-авторка як інопланетянка : [Про Оксану Забужко] / В. Агеєва // Жінка як текст: Емма Андієвська, Соломія Павличко, Оксана Забужко: Фрагменти творчості і контексти : научное издание. - Київ : Факт, 2002. - С. 199-205
3. Голобородько, Я. Психологічні натюрморти Оксани Забужко [Текст] : про збірку "Сестро, сестро" / Я. Голобородько // газ. Українська мова та література. - 2005. - №15. - С. 19-20.
4. Завьялова М. Это и есть гендерное литературоведение. Современная женская литература: поиски традиций и новых языков // Ex libris НГ. – 2000. – 21 сентября. – С.8-9.
5. Ключковская Г. Творчество, рынок, бестселлеры (выступления Оксаны Забужко и Юрия Андруховича) // Зеркало недели. – 1999. – №8. – С.15.
6. Оксана Забужко. Сестро, сестро. Повісті та оповідання. Київ Факт., 2003. 240 с.
7. Стельмах. Х. Специфіка жіночої психології у романі Ясміни Тешанович “Сирени” // Молода нація / Гол. ред. О. Проценко. – К.: СМОЛОСКИП, 1999. – С.314-322.
8. Усманова А. Беззащитная Венера. Размышления о феминистской критике истории и теории искусства // Arche. – 1999. – №3. – С.45-48.
9. Сандомирская И., Кузьминский Б. Пауза и слово, или Есть ли имя у боли: Беседа в редакции // Иностранная литература. – 1993. – №3. – С.236-244.
10. Больнов О.Ф. Філософська антропологія та її методичні принципи // Сучасна зарубіжна філософія. Течії і напрями. Хрестоматія: Навч. посібник / Упоряд. В.В., Лях, В.С.Пазенок. – К.: Ваклер, 1996. – С.96-116
11. Фромм Э. Психоанализ и этика. – М.: ООО „Изд-во АСТ-ЛТД”, 1998.– 568 с.
12. Маритен Ж. Краткий очерк о существовании и существующем // Проблема человека в западной философии: Переводы / Сост. и послесл. П.С.Гуревича; Общ. ред. Ю.Н.Попова. – М.: Прогресс, 1988. – С.229-260.
13. Бердяев Н.А. О назначении человека. – М.: Республика, 1993. – 383 с.