Смекни!
smekni.com

Тема мистецтва в романі Ліона Фейхтвангера "Гойя, або тяжкий шлях пізнання" (стр. 1 из 4)

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Горлівський державний педагогічний інститут іноземних мов

Кафедра зарубіжної літератури

ТЕМА МИСТЕЦТВА В РОМАНІ ЛІОНА ФЕЙХТВАНГЕРА «ГОЙЯ, АБО ТЯЖКИЙ ШЛЯХ ПІЗНАННЯ»

Курсова робота

студентки 424 групи

факультету французької мови

Черненко Юлії Олександрівни

Науковий керівник:

доцент

Сафронова Наталія Вікторівна

Горлівка – 2009р.


ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Ліон Фейхтвангер та Франсіско Гойя – шлях пізнання один на двох

1.1 Ліон Фейхтвангер – шлях від естетизму до критичного реалізму

1.2 Франсіско Гойя – шлях від рококо до перших передвісників зрілого романтизму

1.3 Франсіско Гойя та Ліон Фейхтвангер – шлях пізнання один на двох Розділ

2 Тема мистецтва в романі

2.1 Мистецтво як засіб самовираження автора і героя

2.2 Мистецтво та політика в романі

2.3 Мистецтво та кохання в романі


ВСТУП

Не все те, що в наше століття великих змін створено думкою художника, входить як щось необхідне і значне в духовне життя людини. Час перегортає сторінки книг, перевіряючи вимогливо і строго їх дійсну цінність, і зберігає в пам'яті людський лише ті з них, які служать прогресу і володіють великою виразною силою.

Цими ознаками справжнього мистецтва володіють кращі твори Ліона Фейхтвангера. Зігріті чистою любов'ю до людини, забарвлені мудрою іронією, повні відкритої ненависті до варварства буржуазної цивілізації, вони пересилили владу часу і збагатили літературу критичного реалізму.

З моменту становлення духовної зрілості і до самої смерті Фейхтвангера хвилювало і займало одне-єдине питання – про шляхи, перспективи і рушійні сили соціальних змін.

Для Фейхтвангера мистецтво є спосіб передачі гуманістичних ідей. Письменник вбачає в мистецтві могутню зброю для боротьби з антигуманними правителями світу. Він має на меті донести через своїх героїв правду життя, часто навіть викликає на відверту боротьбу. Саме тому його книжки часто вилучалися з печаті, заборонялися, а також навіть спалювалися гітлерівською владою.

З усіх післявоєнних творів Фейхтвангера самим цілісним, ясним і реалістичним виявився роман про Гойю – великого іспанського художника кінця XVIII і початка XIX століття, чия особа і творчість відвіку хвилювали уяву письменника. Книга про Гойю мала багатозначний підзаголовок – «Тяжкий шлях пізнання", що розкриває її філософський зміст.

Не лише опису історії боротьби великого художника за правду і соціальну значущість мистецтва був присвячений роман: у нім розповідалося про важке сходження людини до пізнання життя і його сенсу. Гойя прислухався до революційних ідей. Грізна музика свободи народжувала відлуння в його серці, і він, людина, близька до іспанських просвітителей, що намагалися реформами відновити життя, віддає сили свого розуму і таланту служінню прогресу. Його портрети іспанської знаті, фантасмагоричні офорти «Капрічос» несли в життя ненависть до вмираючого старого світу. Мистецтво було для нього зброєю у боротьбі за твердження справедливості в житті.

Франсіско Гойя вбачав у мистецтві велику рушійну силу прогресу. Ось слова молодого поета Кінтани: «…Вот он – всеобщий язык. Ваши картины,дон Франсиско, поймет всякий – от погонщика мулов до самого последнего премьер-министра…». На своєму прикладі художник показує, що цілком можливо здолати свої страхи, глянути їм у вічі, та приручити їх.


Розділ1. Ліон Фейхтвангер та Франсіско Гойя – шлях пізнання один на двох

1.1 Ліон Фейхтвангер – шлях від естетизму до критичного реалізму

Ліон Фейхтвангер народився у 1884 році у баварській столиці Мюнхені місті, яке щиро кохав і зробив центральним місцем подій своїх романів «Успіх» та «Родина Опперман». Але Мюнхену, такому багатому на визначні культурні традиції, довелося стати колискою германського фашизму. Всі симптоми та закономірності цього перетворення Фейхтвангеру довелось спостерігати на власні очі. Але життя майбутнього письменника починалося вельми не погано. Ліон був вихідцем з родини забезпеченого мюнхенського фабриканта. Завдяки батькам майбутній письменник зміг отримати досить солідну та різнобічну освіту, яка мала відображення у його багаточисельних захопленнях (германістика, філософія, антропологія). Фейхтвангер здійснив декілька подорожей закордон, у 1908 році навіть спробував видавати літературний журнал, але дуже скоро серед усіх його захоплень на першому місці опинився театр.

Однак сплили десятиліття, і зараз ми бачимо, що як діяч театру та драматург Фейхтвангер не залишив помітного сліду в мистецтві.

Життя Фейхтвангера не можна назвати безхмарним. У своєму незакінченому дослідженні «Дім Дездемони, або Величність та кордони історичної вигадки», яке було опубліковане лише після його смерті, у 1961 році, він так казав про себе: «Я пізнав … багато горя і радості, значні успіхи та тяжкі провали, пережив переслідування гітлеровськіх років, вигнання, спалення та бойкот моїх книжок в деяких країнах, другу війну, концентраційний табір та авантюрну втечу… ».

Як прозаїку Фейхтвангеру пощастило більше, ніж театральному діячу. Але слід зазначити, що перший його роман «Глиняний бог»(1910рік) був цілковитим провалом. Тому що в ці роки Фейхтвангер був зачарований фальшивим блиском естетського мистецтва, яке випромінювало мерехтливе світло, схоже на фосфоричне світло болотних вогників, які завжди з’являються там, де процеси розпаду проходять найбільш енергійно.

Ліону Фейхтвангеру випало жити в особливу епоху. Цю епоху можна вважати такою з багатьох причин. Ідуть останні пережитки старого життя. Змінюється людина, вона вже не вірить у те, у що вірила раніше. Картина миру, яку вона могла спостерігати, поступово зникає. І людина розчиняється разом із нею. Змінюється саме життя. Його плавний рух руйнує величезна, страшна, нетерпима сила металу й механізму.

XX століття стало свідком революцій – у суспільному житті, науці, культурі… Жодне сторіччя не знало таких трагічних соціальних потрясінь, таких страшних світових воїн, такого приголомшуючого науково-технічного прогресу. Здається, сам час прискорив свій плин.

У цій ситуації люди залишаються віч на віч з технократичною цивілізацією, яка намагається пристосувати мистетцтво до своїх прагматичних цілей. Однак у цій ситуації мистецтво не тільки не вмерло, але й дало життя безлічі різних художніх напрямків, часом прямо протилежних.

На початку ХХ століття ми бачимо у світовому мистецтві велику кількість течій та напрямів. Одним з найбільш популярних був естетизм, тобто захоплення ефектними зовнішніми формами у збиток ідейній стороні твору. Для мистецтва естетизму характерні витонченість і іронія, пристрасть до манірності і стилізації. У художній творчості і літературі естетизм намагався втілити ідею «чистого мистецтва» (або мистецтва задля мистецтва).

Фейхтвангер на початку свого творчого шляху був прибічником естетизму. Для його ранніх творів були властиві хвороблива витонченість форми та бідність життєвого змісту, восславлення краси та нехтування моральними цінностями життя, поклоніння перед сильною особистістю та холодне ставлення до рядових людей. Пізніше письменник з іронією ставився до своєї ранньої творчості, розглядав її лише як не дуже вдалий етап свого власного духовного розвитку. Кінцевим пунктом у цьому шляху став критичний реалізм, художній метод в мистецтві літератури. Історія реалізму в світовій літературі надзвичайно багата. Уявлення про нього мінялося на різних етапах художнього розвитку, відображаючи наполегливе прагнення художників до правдивого зображення дійсності. Новий тип реалізму складається в XIX столітті. Це критичний реалізм. Він істотно відрізняється від ренесансного і від просвітницького.

Критичний реалізм по-новому змальовує відношення людини і довкілля. Людський характер розкривається в органічному зв'язку з соціальними обставинами. Предметом глибокого соціального аналізу став внутрішній світ людини, саме тому критичний реалізм одночасно стає психологічним. У підготовці цієї якості реалізму велику роль зіграв романтизм, що прагнув проникнути в таємниці людського «Я».

Але шлях до критичного реалізму був для письменника дуже важким. Не можна сказати, що Фейхтвангер дуже довго йшов до розуміння поверхневості та пустоти естетизму. Саме епоха фашизму дала письменнику зрозуміти, що краса форми не може підняти людей на боротьбу, вона не може змусити людей замислитися. В епоху масових страт, заслань письменник без остраху висловлює свої антифашистські думки, за що гітлерівська влада висилає письменника за кордон. Слід також зазначити, що не зважаючи на неймовірну жорстокість Гітлера у відношенні до людей з революційними поглядами, глава фашистської армії все ж не насмілився стратити Фейхтвангера.

Фейхтвангер ніколи не припиняв своєї творчої діяльності. Його твори, зігріті чистою любов’ю до людини, підсилені мудрою іронією, повні відкритої ненависті до варварської буржуазної цивілізації несли до народу істинні людські цінності.


1.2 Франсіско Гойя – шлях від рококо до перших передвісників зрілого романтизму

Франсиско Хосе де Гойя-і-Лусиентес народився в селищі Фуендетодос поблизу міста Сарагоса (на північному сході Іспанії) в сім'ї ремісника — позолотника вівтарів. З чотирнадцяти до двадцяти років він навчався живопису в майстерні сарагосського художника Хосе Лусан-і-Мартінеса (1710 — 1785), а потім переїхав до Мадриду. У 1765 — 1774 рр. молодий художник жив в Італії, після чого повернувся у Сарагосу, де робив розписи в місцевих церквах і палацах.

На початку свого творчого шляху Франсіско Гойя обрав для себе рококо (фр. rococo, від фр. rocaille — декоративна мушля, рокайль), — стиль в мистецтві, що виник у Франції у першій половині XVIII століття (під час регентства Філіппа Орлеанського) як розвиток стилю бароко. Характерними рисами рококо є вишуканість, велика декоративна навантаженість композицій, граціозний орнаментальний ритм, велика увага до міфології, еротичних ситуацій, особистого комфорту.