Помітною у прозі тих літ виявилася трилогія Б. Лепкого «Мазепа», яку він почав писати ще у 20-х рр. Монументальний твір про героїчну спробу українства визволитися з-під московського ярма характеризувався перевагою романтичної манери зображення над аналітичним осягненням подій початку XVIII ст., спричиняючи ліризацію оповіді, посилення в ній ефекту авторської присутності.
Унікальним явищем в українській історичній прозі 30-х рр. був доробок Наталени Королевої, в жилах якої текла іспанська та українська (сіверська) кров. Захопившись археологічними студіями, письменниця цілком свідомо обирала коло своїх літературних мотивів, переосмислювала або євангельські сюжети про Ісуса Христа («Водні они», 1935; «Ошй езі уегііаз?», тобто «Що є істина?», 1939), або гостродраматичні події пізнього середньовіччя, коли було винайдено порох — «диявольський вогонь» (повість «1313», 1935), або ж фатальні сторінки з періоду панування римського імператора Публія Енія Адріана із II ст. н. є. («Сон тіні», 1938), або ж родова хроніка іспанського пращура письменниці з XVI ст.— Карлоса Лачерди, який завдяки Адамові Дуніну-Борковському оселився на благодатній Волині («Предок», 1937).
Період другої світової війни. «Празька школа» існувала за інерцією під час другої світової війни, розв'язаної фашистською Німеччиною та більшовицьким СРСР, які змовилися переділити світ (горезвісний пакт Ріббентропа — Молотова). Із закінченням війни «празька школа» відійшла в історію. В ці трагічні роки окрему сторінку в українській літературі складає поезія та пісенність Української повстанської армії, що друкувалась у виданнях ОУН—УПА («На чатах», «Ідея і чин», «Чорний ліс» та ін.). Серед авторів (Марко Боєслав, Марта Гай, П. Гетьманець та ін., що загинули в боях з німецькими чи радянськими окупантами), вирізняється постать надзвичайно талановитого Мирослава Кушніра, який збагатив українську поезію романтизованим світом, великою волею до життя. Оточений більшовицькими карателями біля села Дібча, він підірвався гранатою восени 1944 р., як напророчив собі в одному з віршів. Чимало авторських пісень УПА поширилися серед народу як баладні, ліричні, маршові та сатиричні пісні.
Під час другої світової війни на території, окупованій німецькими фашистами, виходила українська періодика [газети «Українське слово» (Київ), «Нова Україна» (Харків), «Волинь» (Рівне), журнал «Літаври» (Київ)], де друкувалися твори тогочасних письменників, як і на сторінках журналів «Пробоєм» (Прага), «Український вісник» (Берлін) тощо.