• Уздовж державного кордону України встановлюється прикордонне
• смуга, у межах якої діє особливий режим використання земель.
У сучасній соціально орієнтованій ринковій економіці мають місце обмеження прав власності на землю з двох причин.
По-перше, держава має великий обсяг завдань щодо створення такого економічного і соціального ладу, який дозволить забезпечити людині гідне життя та процвітаючу економіку. Другою причиною обмеження прав власності є принцип соціальної держави.
До сфери впливу соціальних чинників держави передусім належать:
- економічне життя;
- трудова діяльність;
- довкілля.
Для цих трьох сфер повинні бути розроблені правила, згідно з якими власність на землю (особливо приватна) підпорядковується державі. Закріплена в Конституції України гарантія існування приватної власності, а також правові положення про зміст і межі приватної власності на землю нерозривно пов'язані із соціальним призначенням власності.
Власність на землю піддається різнобічним обмеженням внаслідок поширення права захисту довкілля на земельне право.
Право в інтересах суспільства захищає природу і багатство видів, але водночас обмежує права розпорядження й користування приватною власністю на землю.
Необхідність ефективної обробки матеріалів та управління інформацією, підтримки зв'язку між земельним та іншими галузевими кадастрами, інформаційними системами вимагає створення єдиної системи кадастрової нумерації земельних ділянок.
2.2 Кодування зон, районів, ділянок
Стаття 79 Земельного кодексу України дає визначення земельної ділянки як об'єкта права власності. Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Документом, який підтверджує право власності на певну земельну ділянку, є державний акт на право власності на земельну ділянку; право користування земельною ділянкою підтверджується або державним актом на право постійного користування, або договором оренди земельної ділянки (тимчасове користування). Державні акти на право власності і на право постійного користування видаються після виготовлення технічної документації.
Одним з документів в пакеті технічної документації є кадастровий план земельної ділянки. Такий же кадастровий план, як правило, є невід'ємною частиною договору оренди земельної ділянки. Кадастровий план чітко визначає межі земельної ділянки. На підставі цих меж, а також залежно від місця розташування земельної ділянки останньому привласнюється кадастровий номер. Це унікальний номер, який ніколи не повторюється і може бути присвоєний тільки одній земельній ділянці.
Кадастровий номер унікальний ще і тим, що він зберігається впродовж всього терміну, поки земельна ділянка існує. При цьому, зміна власника земельної ділянки не тягне за собою зміну кадастрового номера. Кадастровий номер земельної ділянки може бути змінений у випадках:
1. Розділу земельної ділянки;
2. Об'єднання з іншою земельною ділянкою;
3. Перепідпорядкування земельної ділянки інший адміністративно - територіальній одиниці. На території України для всіх без винятку об'єктів адміністративно-територіального устрою України земельним ділянкам присвоюється кадастровий номер, який має чотири рівні ієрархії:
- код адміністративно територіального поділу України;
- номер кадастрової зони;
- номер кадастрового кварталу;
- номер земельної ділянки.
Система забезпечує унікальність кадастрового номера кожної земельної ділянки протягом всього періоду її існування, підтримує механізм обігу земельних ділянок, вона зручна та гнучка з точки зору процедур комп'ютерної реалізації, а також несе в собі додаткову інформацію щодо географічного місцезнаходження земельної ділянки в межах адміністративно-територіального устрою.
Кадастровий номер земельної ділянки складається з чотирьох частин і має вигляд:
/КОАТУУ/: /НКЗ/ : /НКК/: /НЗД/, де
/КОАТУУ/ - код одиниці адміністративно-територіального устрою України;
/НКЗ/ - номер кадастрової зони;
/НКК/- номер кадастрового кварталу в межах кадастрової зони;
/НЗД/-номер земельної ділянки в межах кадастрового кварталу.
/:/- роздільник між складовими кадастрового номера [1].
Код адміністративно-територіального устрою України (областей, адміністративних районів, міст обласного підпорядкування, сільських (селищних) рад, міст районного підпорядкування, сільських населених пунктів) є першою частиною кадастрового номера земельної ділянки, який складається з десяти чисел (кодів). Він включає:
- двозначний код областей;
- тризначний код адміністративних районів і міст обласного підпорядкування;
- тризначний код сільської ради, міст районного підпорядкування або підпорядкованих міськраді;
- двозначний код сільських населених пунктів.
КОАТУ села Дмитровка Богодухівського району Харківської області – 6320882001.
Друга частина кадастрового номера вказує на номер кадастрової зони у межах території, визначеної КОАТУУ
Кадастрова зона - це сукупність (об'єднання) земельних ділянок, які розташовані за межами населених пунктів на території сільської (селищної) ради, або об'єднання кадастрових кварталів у населених пунктах.
Номер кадастрової зони складається з двох чисел. Отже, максимальна кількість кадастрових зон в межах земель населених пунктів чи земель сільської (селищної) ради становить 99.
Третя частина кадастрового номера - номер кадастрового кварталу у межах кадастрової зони складається з трьох чисел.
Кадастровий квартал - це компактне об'єднання земельних ділянок у населеному пункті, яке обмежене інженерними спорудами або природними межами. Найбільший номер кадастрового кварталу становить 999.
При встановленні меж кадастрових кварталів у населених пунктах може бути використана структуризація території населеного пункту на оціночні райони, яка здійснюється в процесі грошової оцінки земель [1].
За межами населеного пункту таке територіальне об'єднання як кадастровий квартал не виділяється.
Виділення кадастрових кварталів необхідне для забезпечення можливості створення резерву потенційно достатньої кількості кадастрових номерів в умовах виникнення значної кількості (кадастрових номерів) земельних ділянок в результаті виділення земельних часток (паїв) у натурі у вигляді окремих земельних ділянок, які в перспективі можуть бути включені в земельний обіг. Кадастровий квартал - це компактне знімання у часі сукупності земельних ділянок на території кадастрової зони.
Четверта частина кадастрового номера складається з чотирьох чисел і вказує на номер земельної ділянки у межах кадастрового кварталу (зони). Максимальна кількість земельних ділянок у межах кадастрового кварталу (зони) може становити 9999.
Максимальна кількість земельних ділянок, яким може бути присвоєний кадастровий номер за запропонованою структурою у межах коду об'єктів адміністративно-територіального устрою України, становить 99 : 999 : 9999.
Для міст Києва, Севастополя та інших міст обласного підпорядкування звичайно виділяються кадастрові зони, кадастрові квартали, для міст районного підпорядкування - лише кадастрові квартали.
На території сільських та селищних рад населені пункти звичайно не поділяються на зони чи квартали, а за межами населених пунктів можуть виділятись кадастрові зони.
Якщо земельна ділянка розташована за межами населеного пункту, то в її кадастровому номері код населеного пункту позначається двома нулями.
Кадастрові номери земельних ділянок відображаються на спеціальних індексних кадастрових картах (ІКК) або планах, які складаються для всіх районів адміністративно-територіальних утворень.
Індексні кадастрові карти створюються для різних рівнів адміністративно-територіальних одиниць: для областей, адміністративних районів, сільських (селищних) рад та населених пунктів.
На індексній кадастровій карті області наносять межі адміністративних районів та міст обласного підпорядкування.
На індексній кадастровій карті адміністративного району наносять межі сільських (селищних) рад, населених пунктів районного підпорядкування.
Роботи щодо впровадження єдиної системи кадастрової нумерації земельних ділянок виконуються державними та землевпорядними організаціями.
2.3 Проведення природно-сільськогосподарського районування території
Відповідно до статті 26 Закону України "Про охорону земель" ( 962-15) та постанови Кабінету Міністрів України від 26.05.04 N 681 ( 681-2004-п ) "Про затвердження Порядку здійснення природно-сільськогосподарського, еколого-економічного, протиерозійного та інших видів районування (зонування) земель" Були затверджені методичні рекомендації щодо здійснення природно-сільськогосподарського районування (зонування) земель.Відповідно до статті 179 Земельного кодексу України ( 2768-14 ) природно-сільськогосподарське районування є основою для оцінки земель і розробки землевпорядної документації щодо використання та охорони земель.Згідно зі статтею 26 Закону України "Про охорону земель" ( 962-15 ) природно-сільськогосподарське районування земель є основою для поділу земель за цільовим призначенням з урахуванням природних умов, агробіологічних вимог сільськогосподарських культур, розвитку господарської діяльності та пріоритету вимог екологічної безпеки, встановлення вимог щодо раціонального використання земель відповідно до району (зони), визначення територій, що потребують особливого захисту від антропогенного впливу, встановлення в межах окремих зон необхідних видів екологічних обмежень у використанні земель з урахуванням їхніх геоморфологічних, природно-кліматичних, ґрунтових, протиерозійних та інших особливостей територій.Природно-сільськогосподарське районування є також інформаційною базою державного земельного кадастру й основою для розробки схем землеустрою і техніко-економічного обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, систем ведення сільського господарства і проектів землеустрою. Необхідність природно-сільськогосподарського районування земель викликана великим розмаїттям природних умов України, що зумовлюють обов'язкову науково обґрунтовану диференціацію земель сільськогосподарського використання, їх охорони та впровадження заходів щодо підвищення їхньої продуктивності [3].Природно-сільськогосподарське районування будується за системою, яка являє собою ієрархічні взаємопідпорядковані таксономічні виділи - від природно-сільськогосподарської зони до природно-сільськогосподарського району в межах рівнинної частини України і від гірської природно-сільськогосподарської області до природно-сільськогосподарського району в межах гірських систем України.Природно-сільськогосподарська зона – найвища таксономічна одиниця районування території України, яка характеризується відповідним балансом тепла й вологи, що визначає головні особливості ґрунтоутворення, формує зональні типи та підтипи ґрунтів, яким притаманні зональні типи сільськогосподарського виробництва, визначені співвідношенням земельних угідь, у тому числі сільськогосподарських, а також певні системи агротехнічних і меліоративних заходів.Природно-сільськогосподарський район - територіальний комплекс у межах адміністративної області, який є частиною природно-сільськогосподарського округу і характеризується відносно однорідними ґрунтово-кліматичними умовами, подібністю розчленованості й дренованості та інших показників, що впливають на продуктивність земель.Природно-сільськогосподарське районування виконують у три стадії:- підготовчі роботи;- складання схеми природно-сільськогосподарського районування;- еколого-господарська характеристика одиниць районування.На стадії підготовчих робіт проводять:а) збір і аналіз необхідної інформації, в тому числі стосовно:- принципів, підходів та конкретних результатів існуючих видів природного районування - фізико-географічного, агрокліматичного, агроґрунтового, геоморфологічного, гідрогеологічного, ландшафтного;- регіональних особливостей господарського використання земель, у тому числі систем землеробства, структури посівних площ, продуктивності земель (родючості ґрунтів);б) підготовку картографічної основи для схеми природно-сільськогосподарського районування.На стадії складання схеми природно-сільськогосподарського районування межі природно-сільськогосподарських зон, провінцій та округів встановлюють у два етапи; - на першому - виходячи з вимог до змісту відповідного таксона; - на другому - уточнюють із таким розрахунком, і щоб вони збігалися з межами природно-сільськогосподарських районів.Схему природно-сільськогосподарських зон районування розробляють послідовно - від найвищих таксономічних одиниць (природно-сільськогосподарських зон та гірських областей) до нижчих таксонів (провінцій, округів, районів). Для кожної таксономічної одиниці враховують притаманні їй поєднання природних умов і пов'язані з ними особливості використання земельного фонду, насамперед сільськогосподарського [2].Найважливішим етапом природно-сільськогосподарського районування є виділення районів, що відповідають його основному таксономічному рівню. Природно-сільськогосподарський район являє собою частину округу, якому притаманна спільність чинників, що визначають продуктивність земель, рівень їх використання та ефективність сільськогосподарського виробництва. Це, насамперед, кліматичні, геоморфологічні, гідрологічні умови, специфічна структура ґрунтового покриву, властивість ґрунтів, певні співвідношення земельних (у тому числі сільськогосподарських) угідь і питома вага зрошуваних та осушених земель.При визначенні меж природно-сільськогосподарських районів необхідно дотримувати таких вимог і правил:- природно-сільськогосподарські райони виділяють у межах адміністративних областей, чим, з одного боку, підкреслюють господарську пріоритетність областей, а з другого – досягають зручності складання переліку сільськогосподарських районів, їх позначення й відповідно користування матеріалами районування;- межі природно-сільськогосподарських районів встановлюють в ув'язці з матеріалами (схемами) інших районувань.Для кожної зони враховують основні показники, що кардинально впливають на продуктивність земель і, таким чином, є критеріями виокремлення природно-сільськогосподарських районів. Зокрема, для зони полісся значну увагу при виділенні меж природно-сільськогосподарських районів приділяють гідроморфності та гранулометричному складу ґрунтів і ґрунтоутворювальних порід.Для лісостепової й степової зон поряд з ґрунтовим фактором в обов'язковому порядку враховують провідний показник районування цих зон - рівень еродованості, а також беруть до уваги дренованість території, з якою пов'язаний гідроморфізм ґрунтів.Серед найважливіших показників, які враховують при районуванні, є агрокліматичні. Це пов'язано з необхідністю розподілу природно-сільськогосподарських провінцій та округів на території, однорідні в кліматичному відношенні, що досягається регламентацією допустимих коливань кліматичних показників у межах природно-сільськогосподарських районів. Згадана регламентація стосується, передусім, гідротермічних коефіцієнтів і суми ефективних температур. З метою обґрунтування меж природно-сільськогосподарських районів, у разі необхідності складають спеціальні картосхеми, на яких фіксують питому вагу змитих, дефльованих, засолених і перезволожених ґрунтів.Межі природно-сільськогосподарських районів повинні збігатися з межами сільських рад, що забезпечуватиме ув'язку з показниками кількісного обліку земель.Оскільки зміна різних природних елементів на місцевості відбувається переважно поступово, встановлення (й зображення на схемі) меж природно-сільськогосподарських районів в узгодженні з межами сільрад дасть змогу наблизити до природних рубежів також межі округів, провінцій і зон.2.4 Проведення оціночного зонування та виділення структурних одиниць