الليل ممتدُّ السكونِ إلى المدَى
لا شيءَ يقطعُهُ سوى صوتٍ بليدْ
لحمامةٍ حَيْرى وكلبٍ ينبَحُ النجمَ البعيدْ،
والساعةُ البلهاءُ تلتهمُ الغدا
وهناك في بعضِ الجهاتْ
مر القطار (Додаток)
Теоретичні нариси аль-Малаіки на тему руху вільного вірша в сучасній арабській поезії також обговорювались та аналізувались Монахом Хурі. Він визнає, що аль-Малаіка була першою поетесою, яка виклала у «Вступі» теоретичні підвалини розвитку нової поетичної форми [9].
Роль аль-Малаіки міцно закріпилась як роль поета і критика. З одного боку, вона як поетеса засвоїла арабський поетичний спадок, оволоділа його традиційними формами, експериментувала з новими формами і продовжувала до наших днів свої новаторські спроби в структурі арабського вірша. З іншого боку, як літературного теоретика, її помітили за оригінальне бачення, знання і досвід. Це все кваліфікує її як засновника початкових теоретичних основ вільного вірша, вона відбиває його пізніший розвиток з безпрецедентними критичними деталями в сучасній поезії.
РОЗДІЛ 2
Творчий доробок Назік аль-Малаіки
2.1 Критичні статті
Ті, хто вивчав творчий доробок аль-Малаіки, загалом погодяться з важливістю її ролі в літературній критиці з визначними поглядами і позиціями в різних сферах. Деякі її критичні нариси були перекладені на декілька західних мов. «Соціальне коріння руху вільного вірша» було перекладене на французьку Анваром Абдель-Маліком в 1955. Те ж есе було перекладене на іспанську Педро Маргінесом Монтавісом в 1965. Її стаття «Початок вільного вірша» була перекладена на англійську Елізабет Фернеа в 1977. Ніссім Режван проаналізував і частково переклав її працю «Відхилення європейського культурного впливу: протест іракської поетеси» в 1966 [7].
Серед тем, які розглядала критики, є концепція аль-Малаіки щодо розміру вільного вірша та її наполегливість на дотриманні союзу метричності без порушення просодичних правил. Вона зображує це у своїй роботі про метричні зразки у вільному вірші. Ця концепція є в праці французького орієнталіста Жака Берка «Культурний вислів в арабському суспільстві сьогодні» (1978). Берк показує, що «Проблеми в сучасній поезії» аль-Малаіки здається негнучкою щодо просодичних правил, які вона пропонує. Як Берк, Бадані підкреслює її консервативний підхід, посилаючись на її ставлення до поетів, хто відрізняється з нею в поетичних експериментах. Сальма Жаюсі вирізняє наполегливість авторки на тому, що розмір – це єдиний критерій, що відрізняє віршовану мову від прозової згідно з аль-Малаікою: «Вірш є віршем тільки тоді, коли має розмір, інакше це проза». Жаюсі високо оцінює зацікавленість поетеси у використанні літературної арабської мови, підкреслюючи велику послугу, яку вона зробила арабській літературі, розпізнаючи помилки, яких допускались поети. Жаюсі пояснює ставлення аль-Малаіки до мовного аспекту в двух частинах своєї книги, яка фокусується на лінгвістичній відповідальності поета.
Серед критичних праць аль-Малаіки, які були темами дискусій, є книга про роботу єгипетського поета Алі Махмуда Таха. Вона пише про поширену думку Тахи про «широке різноманіття смаків» дуже компетентно і прозорливо аналізує музику його поезії. Досліджує фактори, що допомагають виробляти ефективну мелодійність поезії Тахи, такі як звуковім прийоми і ритмічні моделі. Вона підкреслює: «Останні збірки Алі Махмуда Тахи зображують очевидний чуттєвий феномен, який відсутній в його першій збірці. Остання була сповнена чуттєвості, високих ідеалів і оспівування чистої краси.» [6] Вона цитувала деякі з віршів Тахи в шостій частині своєї книги і продовжує відкидати думку про повну духовність його поезії. Критик шукала основну причину видимого відхилення в чуттєвих поезіях Тахи, але була не спроможна запропонувати зрозуміле пояснення тому, що бракує інформації про життя, світогляд і думки поета.
Роботу аль-Малаіки «Літературне і культурне вторгнення» (1965) коментували два критика: Ніссім Режван та Еліад Морех. В цій праці вона порівнює культурне і військове вторгнення, розглядає пасивне ставлення арабів, втрату моральної ідеї в арабській літературі, поширення песимістичного духу, недбале ставлення нового покоління до Корану та їхні моральні цінності, переклади із західної літератури як ознаку слабкості арабської мови. Пише про авторів, хто використовує палестинську трагедію, щоб виправдати сум, нігілізм і загальні почуття порожнечі, поширених в арабській літературі. Аль-Малаіка стверджує: «Трагедія 1948 запалила всю арабську батьківщину вогнем боротьби, що веде до великих революцій в Каїрі, Алжирі, Бейруті і Йемені». Зображує аспекти арабської реакції по відношенню до проникнення західного стилю життя та ідеології в арабські автентичні традиції і культурну ідентичність. Ця робота показує, що прихильниками західних змін є арабські мислителі і письменники, на яких вплинув Захід.
Вона концентрує свою увагу на тому, що араби імітують Захід, критикуючи літературний журнал «Аль-Адаб» за публікацію непристойних статей, які виходили з неетичних поглядів на життя. Він опублікував роботи молодих письменників, які надмірно імітують сучасних західних письменників і показують песимізм, атеїзм, декадентство і неспокій. Вона суворо засуджує історію сирійського письменника Закарію Таміра, який, на її думку, спотворив образ арабського міста [17].
вірш іракська поетеса
2.2 Переклади західної поезії та її вплив на творчість Назік аль-Малаіки
Безперечно, західна література була важливим джерелом освіти Аль-Малаіки. Вона залишила сліди в деяких її працях, таких як: явне запозичення образів і символів, посилання на Джона Кітса та інших західних поетів, її переклади поезії Байрона, Томаса Грея, Руперта Брука та інших. Вона запозичила строфу Кітса, посилалась на грецькі міфи і використовувала образ Газавати з «Пісні про Газавату», що належить американському поету 19 століття Генрі Лонгфелу. Критики зазначають, що англійські поети-романтики надихнули до творчості поетесу, особливо, якщо згадати її використання «голуба», як ремінісценцію «Слова» Кітса. Була помічена схожість між віршем Аль-Малаіки «П’ять пісень до болю» і поезією Габріели Містрал.
Розглядаючи десять перекладів «Елегії країни Цвинтаря» Томаса Грея арабською мовою, важається, що саме переклад Аль-Малаіки найдосконаліший. Вона творчо підходить до перекладу, переробивши на новий арабський романтичний вірш, використавши не присутні у вірші епітети « змучений, стомлений, сумний і меланхолічний», вона підкреслила настрій елегії. В її збірці «Коханий ночі» є 190 прикладів таких епітетів, 20 з яких вона використовує в перекладі «Елегії» [6].
2.3 Переклади поезії Назік на західні мови
Стосовно перекладів творів поетеси на західні мови, то це : «Холера», «Верхівка сходів», «Гадюка», «Хто я є», «Плач нікчемної жінки», «Відвідувач, який не пришов», «Змивання ганьби», «П’ять пісень болю», «Джаміля», «Крига і вогонь», «Вітання Республіці Ірак».
Треба зазначити, що перекладені вірші здебільшого зображують меланхолію і песимізм, що поширені в творчому доробку аль-Малаіки. Але її політичні, оптимістичні вірші, містичні суфійські вірші, які представлені в двох збірках : «Для тих, хто молиться і революції» (1978) і «Море змінюється в кольорі» (1977) не перекладені на інші мови [15].
Це коротке досліджування творів Назік аль-Малаіки і західної критики чітко вказує на її видатну позицію в сучасній арабській літературі. Це визначається її літературною арабською і західною освітою, вплив західних авторів, переклади і критичні статті.
РОЗДІЛ 3
Аналіз вільного вірша Назік аль-Малаіки
3.1 Художні особливості вірша Назік аль-Малаїки в світлі традиції арабської поезії
Поезія вважається «мовою з розміром і римою». Але існує безліч видів як розмірів, так і рим, що і їх використання відрізняє сучасну поезію від класичної. Порівняймо класичне віршування і його зміни у «вільному вірші».
Система арабського віршування (аруд) була кодифікована в 8 столітті аль-Халілем. Він проаналізував розміри і побудував систему з 16 розмірів. Кожний рядок (бейт) складається з 2 окремих половин (місра), а місра має в собі 2 стопи. Крім цього, бейт може існувати самостійно, а його суворі рамки змушують висловлювати думки небагатослівно. Рима – головна ознака поезії. За аль-Халілем існує 2 види рими: зв’язана –مقيدة– «мукайада» і вільна –مطلقة– «мутлака». Правила дозволяють замінність голосних і-у в римованих словах, також поет повинен дотримуватись однієї рими протягом всього твору [5, c.15-23].
Як бачимо, рамки досить суворі для польоту думки, тому нова поезія відмовилась від графічної симетрії і об’єднаної рими. Поети зробили строфи дуже довгими (10 і більше рядків) або дуже короткими. Для аль-Малаїки характерні правильні строфічні форми. Це можна побачити на прикладі вірша «Мрії і дійсність»: