Смекни!
smekni.com

Спільне та відмінне у творчості Т. Шевченка і П. Куліша (стр. 3 из 4)

Ідеалізуючи спокійне хліборобське життя, Куліш у ліричних звертаннях висловлює свої переконання про вільні козацькі громади:

Нема застав, нема мита!

Везіть, люде, жито;

Сипте розмір не на шляхту -

На свою громаду.

Понастромлюйте на щогли

Голови рандарські,

Нехай з вітром розмовляють

Про порядки панські!

Поему “Настуся” написано переважно коломийковим розміром з виразним хореїчним ритмом. Коломийковий вірш Куліша відрізняється від коломийкового вірша Шевченка. У Шевченка динамічніше звучить коломийковий вірш, а Куліш передає цим розміром спокійну, поважну розповідь, що відповідає загальному урочистому стилю поеми, в якій з належною шанобливістю зображені портрети козацьких родин. Вони свідомі свого становища й мають право пишатися не тільки згадкою про збройну боротьбу за долю рідного краю, а й тим, що бережуть козацькі звичаї дружби й побратимства.

Поет докоряє народ за неуцтво, за темряву, рабську приниженість і месницьку злобу. У віршах, присвячених Шевченкові (“До Шевченка”, “На незабудь року 1847-го”) поет висловлює зневірливі роздуми про силу і дійовість традицій Кобзаря. В “Епілозі” цієї збірки він закликає забути “давні чвари”, відмовитися від того, щоб “мечем нам воювати”, і лише засобами освіти досягати мети:

Ні, світла, більш нічого!

Сим визволим сліпого брата…

Вірші “Хуторної поезії” мають полемічний характер. Поет виступає з своєрідними посланнями у віршовій формі, вістря яких спрямовані не тільки проти Шевченкової революційної музи, а й проти тих, хто її успадковує. Тому демократичні письменники засудили цю збірку.І. Франко присвятив спеціальну статтю, в якій, зіставляючи її з Шевченковим посланням “І мертвим, і живим, і ненародженим землякам…”, указав, що автор заплямував себе “невірою у власний народ, котра в “Хуторній поезії” повела його до прямої безпідставної наруги над тим народом”. Ці хиби “затемнили собою добрі і сильні місця його поезії” (Франко, Т.17, С. 194).

Так творчість Куліша стала предметом полеміки, що характеризує боротьбу ідейних напрямків у літературі на початку 80-х років та історичну складність культурного процесу з усіма внутрішніми суперечностями.

Віддаючи перевагу “чистій" поезії в особистій, інтимній, а часом і в громадській ліриці збірки “Дзвін”, Куліш не обходить й імені Шевченка, розглядаючи його революційно-демократичну ідейність, як потурання темноті.

Критика спадщини Шевченка в збірці “Дзвін” наскрізь пов’язана з концепцією “чистого мистецтва”. Саме в такому аспекті згадується ім’я Шевченка в поезіях “Молитва Боянові”, “Письмакам гайдамакам”, “З того світу”, “До тарасівців”.

Куліш, як і інші поети доби, здається, просто не помітив рис Шевченкового вірша. Зате він дуже захоплювався наслідуванням пісенного стилю, і тут багато вдалого. Але те, що у Шевченка було в серці, у Куліша було б голові: він не є вільний творець пісень, а лише старанний наслідувач йому добре відомої пісенної поезії. Тому знайдемо в нього численні народні, Шевченківські, а іноді і власні епітети: віще серце, чисте поле, жовті піски, дрібні сльози, молодик срібророгий, лани неорані, високії думи і т.д.; але іноді ці епітети “вчені”, вигадані: безхатнеє птаство, в’яне серце і т.п. Куліш вживає і подвійні слова: плакати - ридати, бреду - перехожу, вовки - сіроманці, очами - зорями, широке - глибоке - та часто просто цитує пісні:

“Тихо Дунай, тихо

несе чисту воду…”

“Не по однім козаченьку

заплакала мати…”

“Чом, Дунаю, став ти мутен,

став ти мутен, каламутен…”

“Ой не встиг же козак голка

на коника сісти, -

стали його панцерників

на капусту сукти…”

“Хожу берегами,

та й не нахожуся…”

Поетика народних пісень у Куліша використана навіть більше, ніж у Шевченка. І все ж його вірші від пісень значно фальші, ніж Шевченкові. Крім пісень, він використовує і своє улюблене “Слово о полку Ігоревім”, звідки часто “струни живії" або рядки:

“Никли трави жалощами,

гнулось древо з туги…”

“Списами орати,

трупом засівати…

ой які то будем жнива

з того сіву мати? ”

2.3 Наслідування Шевченка Кулішем

Протягом багаторічної діяльності не залишали Куліша новаторські поетичні шукання. До певної міри в цих шуканнях відбувалося змагання з Шевченком. Різне своїм змістом новаторство Шевченка й новаторство Куліша. Зіткнення двох течій в історичному процесі порушувало одноманітність літературного життя, поширювало русло естетичних уявлень. Якщо підходити до цього процесу без догматичних вимірювань, а з прагненням збагнути всю повноту явищ у їх постійних суперечностях, то визначиться своє, історично обумовлене місце для поезії Куліша. Без визначення цього місця не можна уявити всю різноманітність розвитку літератури минулого століття. Увесь час Куліш змагався за розвиток мови, за збагачення поетичного словника. З великим пієтетом він прославляв Шевченка за мовні надбання, відсуваючи на другий план своє суперництво з ним. “Слава тобі, Тарасе, - писав Куліш, - поки на Вкраїні хоч одне дівча співатиме, поки хоч одна мати по-своєму дитину голубитиме, поки хоч один батько не чужим словом про давні могили говоритиме”. (Сахно, С.132) У кількох віршах збірки "Досвітки" Куліш відгукнувся на смерть Шевченка. Чи вшановували народного співця його сучасники? Таке ставить питання поет у вірші “З того світу Варфоломеєві Шевченкові”. Пробує віизначити поет своє ставлення до Тарасової музи, намагаючись продовжувати його співи. Але він свідомий того, що його шлях відмінний від Шевченкового, а тому в поезії “Брату Тарасові на той світ” (замість епілогу до поеми “Настуся”) проголошує:

Разійшлись ми різно

Дітьми молодими,

Зустрілися пізно

Між людьми чужими.

Вкупі працювати

Брат із братом брався;

Що одна в нас мати,

Ти не догадався.

Куліш закидає Шевченкові в тому, що він не завжди сприймав його поради, поступаючи своїм шляхом:

Братався з чужими,

Радився з чужими,

Гордував словами

Щирими моїми.

Як завжди, Куліш і тут намагається показати свою зверхність над народним поетом. Не відкидаючи його талановитості, він хоче продовжити кобзарський спів, перейняти його славу:

Чи мені по тобі

Сумом сумувати,

Чи твою роботу

Взяти докінчати?

В цій поезії Куліш повторив ті ж думки що висловлював він про Шевченка в критичних статтях, прагнучи взяти під свою зверхність діяльність поета.

У кращих ліричних віршах збірки “Досвітки" відбито настрої патріотичної туги за рідним краєм, повитим темрявою. Лірика “Досвіток" відзначається постановкою естетичних питань у дусі романтизму. Найзначніші мотиви цієї збірки - відношення співця до народу та його історії. На поставлені питання в ліричних поезіях “Досвіток" Куліш намагається дати відповідь також у вміщених поряд історичних ліро-епічних поемах. В них розповідається про боротьбу українського народу проти польсько-шляхетського гноблення, згадуються окремі епізоди визвольної війни та життя козацтва в повоєнні часи. Поеми ці відзначаються драматизмом, гострими конфліктами історичного і особистого та побутового характеру.

В наслідуванні Шевченка і сила, і слабкість “Досвіток”. Куліш віршує здебільшого Шевченковими розмірами. Але це є лише самоомана! Наслідування пісенних ритмів, він заміняє майже завжди (винятки - кілька пісень та окремих місць) звичайним тонічним віршем російського типу з цілком рівномірним чергуванням наголосів! Вже це робить його вірш проти вірша Шевченка одноманітним, незважаючи на те, що Куліш часто змінює розміри. Немає в нього і своєрідності Шевченківських рим, лише зрідка рими неповні (марне - безталанне, поховали - мало, чудо - луда, його - срібророгий, прозиваю - святая і т.д.), нерідко це лише хибні рими (панство - птаство, вареним - померлих). Бракує і незрівняної музичності Шевченкової мови, хоч вірне наслідування Шевченка часто веде Куліша і до досить вдалих співзвуч в окремих рядках:

Діди сиві говорливі, ді-ди-го-ві-ли-ві

Голубоньки буркотливі… го-бо-бу-ко-ли-ві

і т.д., або принаймні в окремих виразах: у темній темноті, або (повторення р-р-р): “блиснула грімниця із чорної хмари" та “ревнули гармати”.

Утвердження жанру поеми в кожній національній літературі супроводилось боротьбою різних стилів та ідейних напрямків. Поети романтичного напрямку наблизили поему до героїчного народного епосу. Найвизначніші досягнення в цьому жанрі пов’язані з іменем Шевченка. Він в поемі розкривав історичну долю українського народу, відтворив його національний характер.

Новаторство Шевченка в даному жанрі дало поштовх для творчих пошуків інших поетів. У цих шуканнях Куліш багато експериментував, пишучи історичні, історично-побутові, філософсько-біографічні поеми. Від епічної поеми він еволюціонував до ліро-епічної поеми, чимраз гостріше ставлячи проблему особистості та посилюючи суб’єктивні елементи в зображенні героїв. Все це мало свої закономірності, пов’язані з процесом не тільки української, а й світової літератури.

Збіркою “Досвітки" Куліш мав намір позмагатися з Шевченком у поетичнім слові. Це змагання не виявилося художньою повнотою і досконалістю.

Про збірку “Досвітки" Франко писав: “Все тут було лірика й епіка, слов’янофільство й демократизм, хмельниччина й козаччина перед Хмельницьким, тон народної пісні і манери Шевченка і початки спеціальної Кулішевої філософії, хоч іще невиробленої; були громи на “гайдамацтво” в особі Кривоноса, та й на панство в особі князя Яреми. Не було тільки одного - Шевченкового генія, Шевченкового гарячого чуття”. (Франко, Т.17, С.306).

Кожна збірка поезії Куліша за своїм ідейним змістом і поетичною формою становить певний етап творчих шукань, естетичних уподобань поета.

Найгострішої критики зазнала збірка “Хуторна поезія”, яку видано через двадцятиліття після “Досвіток”. За цей час Куліш ще різкіше почав виступати проти гайдамацьких традицій, проти революційного духу спадщини Шевченка. До багатьох поезій цієї збірки автор бере епіграфом Шевченкові слова, а змістом своїх віршів не раз спростовує їх.