В своїй праці «Мислі о еволюції в історії людськості» Франко робив спробу систематично викласти свої погляди на суспільство і його розвиток, спираючись на дарвінізм. Саме в цій статті найповніше виявився його еклектизм. Тут багато плідних його думок покривались товстою корою натуралізму.
Іван Якович зазначив, що, «говорячи про суспільне життя чоловіка, треба вплив його шукати вже не в зміненій організації, не в приноровленні тіла, а в зміні способу життя, в зміні суспільних установ», бо той природний біологічний добір, який існує у всій органічній природі, в людей переходить на поле соціального життя і «конечна річ, що на тім новім полі мусить прийняти і новий вигляд, не змінюючи впрочім своєї істоти». В цій же роботі Франко зазначив, що в суспільстві родинні відносини (сім’я) змінюються під впливом економічного життя, а не під впливом природного закону родового добору, ясно розуміючи, що капіталістична система виробництва зруйнувала патріархальну сім’ю, що родинні зв’язки при капіталізмі грунтуються на майновому інтересі з усіма наслідками, які з цього випливають (проституцією, невільним подружжям, нерівним правом жінки, дітей і т.д.).
Так само Франко відкидав реакційні твердження соціологів-дарвіністів про те, що нібито звіряча індивідуальна боротьба за існування висить і тепер на людях, як первородний гріх. Розглядаючи боротьбу за існування як загальний закон розвитку органічної природи, він підкреслював, що індивідуальна боротьба могла привести тільки до того, що люди почали виділятися з тваринного світу, але їх культурний розвиток є наслідком не індивідуальної, а тільки колективної форми боротьби, і це виявляється не в формі роз’єднання людських індивидів, а в об’єднанні їх у виробничі громади для спільної боротьби за існування. Він зазначив, що людська культура і прогрес можливі тільки в суспільстві, тобто на основі колективної, а не індивідуальної боротьби з природою.
Іван Якович слушно критикував реакційних буржуазних соціологів які намагались опорочити суспільні ідеали соціалістів і комуністів. Він доводив, що соціалізм є ідеал найвищої організації виробництва, якої ще не знала історія розвитку суспільства.
2. Спроби антропологічного пояснення виникнення суспільства і його хиби
Антропологізм Франка в поглядах на суспільство полягав у тому, що він вважав суспілне життя прямим продовженням природного розвитку людського роду. Природа ніби сама визначила людям шлях суспільного життя, з якого вони ніколи вже не звертали. Весь їх історичний розвиток полягав у свідомому вдосконалюванні форми суспільного життя, а разом з тим і своєї власної природної сутності.
Однак під нашаруванням антропологізму в поглядах Франка на історію було багато вірних думок. Прогресивне значення його соціологічних поглядів полягало передусім у тому, що він намагався представити історію людства як закономіринй процес поступального розвитку від первісних примітивних до щораз вищих форм суспільного життя людей, як безупинний висхідний розвиток матеріальної і духовної культури. Другим, не менш важливим було те, що він намагався обгрунтувати головну ідею передової суспільної і наукової думки, що весь попередній розвиток історії людства доконечно йде до соціалізму, що ніякий опір реакційних сил буржуазного суспільства не в силі зупинити цей закономірний рух історії. Недотяглості у вирішенні багатьох питань наукового розуміння суспільного розвитку не заслоняють цієї провідної ідеї мислення революційної демократії, а також його об’єктивно правдивого підходу до розгляду багатьох питань історії людства.
Перісні люди мало відрізнялись від свроїх предків – мавп; жили вони на деревах, у скелях, живились переважно плодами рослин, не виробляли ніяких знарядь праці. Це був довгий період звіриного життя, коли сама природа змінювала людей, групуючи їх у первісні громади. Цей час Франко розглядав як несвідомий період розвитку людського роду, коли люди були зовсім безсилі, прибиті страхом, живучи вроздріб серед оточуючих звірів, не маючи жодних умов для духовного розвитку, а їх свідомість майже нічим не відрізнялась від тваринної. Тому тільки через багато тисяч років жорсткої борьтьби за існування ті первісні звіроподобні предки людей змогли перейти від розрізненого життя до суспільного. Первісні чередові спілки були дуже нетривкі. Тільки пізніше люди почали жити і працювати сталими громадами. До цього спричинилось винайдення вогню і вироблення мови, які обумовили крутий поворот в житті тодішніх людей – вживання вогню змінило характер харчування, а вироблення мови стало засобом розвитку мислення і спілкування. З цього, власне, й почалась культурна історія людства.
Мова, за Франком, теж не з’явилась як дар з неба, не дана людині природою, а виробилась на протязі дуже довгого історичного розвитку під впливом суспільного життя з первісних природних звуків.
Розвитку мови Іван Якович надавав особливо великого значення, хоч розглядав її, головним чином, як засіб духовного розвитку людей. Мова, писав він, «звільна причинилася до розвитку мислення, пам’яті і взагалі найвищих духовних спосібностей чоловіка, котрі й надали йому остаточну перевагу над природою в боротьбі за існування».
Розглядаючи цей первісний період життя людей, Франко підкреслював велике значення переходу до спільної праці і саме тому, що спільна праця полегшувала боротьбу людей за існування, а цим самим спричинила прискорення їх розвитку.
З переходом до спільної праці і суспільного життя стались зміни у відносинах між чоловіками і жінками і в характері розмноження людей – первісну полігамію заступила ексогамія. З подальшим розвитком економічного життя з’явилась общинно-племінна власність на землю, а з нею й патріархальна сім’я.
Але головну силу, яка скріплювала суспільне життя в цій первісній добі людської історії, Франко бачив у звичках і церемоніях. Силу звичок і церемоній він пояснював діянням закону природного добору, а це значить – природною властивістю добирати й зберігати все краще й корисне для життя. Велика сила звичаїв і додержання церемоній, на думку Франка, була першою причиною виникнення рілігії, моралі, права і політичної влади. Як бачимо, Франко натуралістично пояснював виникнення не тільки первісних форм матеріальних суспільних відносин, а й їх відображення в людській свідомості.
Первісне суспільство Франко розглядав як стан економічної і політичної рівності між людьми. «В першій порі суспільного життя людського не було того, що називаємо властю, т.є. панування людей над людьми. Коли первісні стрільці, рибаки сходилися в часову або постійну спілку, то сходилися для взаємної помочі, оборони і пр., сходилися як рівні з рівними. Кожний у тій спілці займав однакове місце, а коли навіть у спільних походах, ловахі др. Ставав один попереду, провадив і правив усіма, то був се найсильніший, найдосвідченіший, найсміліший; він по вдачнім влові міг дістати трохи більшу часть добичі, але над своїми товаришами він по скінченні того діла не мав ніякої власті». І так само було пізніше, «коли поєдинчі купи» первісних дикарів зжилися в племена і почали воювати поміж собою.
Характерно, що Франко, як і пізніше Енгельс, пояснював причину загибелі того маловідомого суспільства низьким рівнем суспільної організації а продуктивності праці. Низький рівень продуктивності праці, який на початку зміцнював зв’язки первісної общини, з часом став головною причиною розмежування людей і занепаду общинного ладу. Це Франко пояснював тим, що сама «природа чоловіка пре до чимраз ліпшого забезпечення життя і розпліду». Але тут вступають у дію економічні чинники. Невигідність спільної праці через низьку її організацію була економічною причиною того, що первісна община поділялась на окремі родини. Франко доходив до пояснення економічної основи суспільного життя.
Наступну добу після розпаду первісної общини Франко характеризував як «роздруження» і «роз’єднаність» праці. Перехід до нової форми суспільних відносин був викликаний заміною старої організації праці новою, яка була продуктивнішою і приносила більше користі для життя, а це потягло за собою появу приватної власності, поділ на касти, виникнення держави і релігії. Всі зміни в суспільній організації праці, які викликали докорінну зміну суспільного життя, Франко розглядав як наслідок боротьби людей за краще забезпечення їх природних потреб життя й розмноження. Це та головна причина, якій він надавав вирішального значення в суспільному розвитку, та доконечна сила природи, яка жене людей до щораз нових винаходів і вдосконалення організації праці.
На думку Івана Яковича, релігія і держава мусили з’явитись внаслідок поділу між людьми деяких функцій суспільної діяльності, що взяли на себе спочатку добровільно, а пізніше почали удержувати за собою насильно окремі особи, з яких утворились касти, чого не знало до того первісне суспільство.
Така потреба суворого дотримання церемоній викликала появу «віщунів» і «ворожбитів», з яких потім утворилась окрема каста жерців. Так само постіні війни потребували вояків, які теж утворили окрему касту воїнів. Воєноначальники за допомогою зброї грабували і збільшували свої багатства, поневолювали і примушували поневолених бранців працбвати на себе. Обидві ці касти з’явились одночасно і з часом утворили політичну владу. Пояснюючи процес утворення політичної влади він робив такий висновок: «Таким способом при помочі релігії та обрядів слуги народу зробились панами народу! Таким способом первісні самоуправні і народоправні общини сами з себе витворяли абсолютних владців: королів, царів, князів. Вояцтво, збагачене війнами, розсілося круг верховного владця, поробилося лицарями, боярами, панами. Значиться, і первісній громадській і племінній спільності настав кінець».