Наполеглива праця зрештою дала свої наслідки: на початку 40-х років поодинокі оповідання Бредбері почали з'являтися друком, спершу в невеликих місцевих журналах, а згодом у «престижних» виданнях, і в 1947 р. вийшла перша збірка «Темний карнавал», яка, проте, не принесла авторові ні успіху, ні статків. Справжній успіх приходить до Бредбері через три роки, коли з'являються «Марсіанські хроніки», цей, за його висловом, «негаданий роман», скомпонований з окремих оповідань про Марс і марсіан за порадою видавничого редактора, авторового однофамільця Волтера Бредбері (це йому письменник згодом присвятив «Кульбабове вино»). Звісно, назвати «Марсіанські хроніки» романом чи повістю можна лише умовно — строго кажучи, це все-таки розлогий цикл оповідань.
«Марсіанські хроніки» були першим виданням Рея Бредбері на теренах СРСР. Він і досі користується попитом і свого часу був високо оцінений у впливовому огляді знаменитого Крістофера Ішервуда.
Саме цей роман створив Бредбері репутацію наукового фантаста, водночас долучивши його до товариства високоталановитих Роберта Гайнлайна, Айзека Азімова і Артура Кларка, котрі намагалися впровадити в цей жанр фантазію і респектабельність.
Ім'я Бредбері стало відомим, і ось уже одна за одною виходять його нові книжки оповідань: «Ілюстрована людина» (1951), «Золоті яблука сонця» (1953), «Жовтневий край» (1956), «Ліки від меланхолії» (1959), «Машини радості» (1964), «Про тіло електричне я співаю» (1969), «Далеко за північ» (1976). А між ними, ще в 50-х роках, з'являються і твори «великої прози», що принесли авторові світове визнання: фантастична антиутопія «451° за Фаренгейтом» і автобіографічна повість «Кульбабове вино».
На думку багатьох літературних критиків, найцікавішим у творчому доробку Бредбері є роман « 451° за Фаренгейтом». Назва пов’язана з температурою, за якої горять книжки, а сам твір є нео-орвеллівською історією про тоталітарне суспільство, в якому книжки заборонені. Цей твір став своєчасним застереженням проти антикомуністичної істерії, яка охопила у повоєнний період США.
Загалом у творчому доробку письменника-фантаста є понад вісімсот творів. Це декілька романів та повістей, сотні оповідань, десятки п’єс, кіно-, радіо-, та телесценаріїв, ряд статей, нотатків, передмов, а також багато віршів.
Свою письменницьку діяльність Бредрері розпочав у час відкриття нових вимірів науково-технічної революції, художнього дослідження соціальних та психологічних перспектив, оволодіння атомною енергією, космічним простором, робототехнікою. Цей бурхливий процес технізації ХХ століття вплинув на створення аматорських об’єднань американських «фанатів фантастики», і це призвело до справжнього виверження нових ідей.
Рей Бредбері не зміг залишатися осторонь. У 1937 році він став членом «Ліги наукових фантастів», де віддано та наполегливо працював над удосконаленням свого власного стилю, в якому знайшло відтворення переживання письменником кожної ситуації, яку він досліджував. «Перенести на папір усе, що відчуваєш, – ось що означає стиль», — стверджував Бредбері [6, 212].
Популярність Бредбері різко зросла в час буму на наукову фантастику після пуску першого штучного супутника; а коли в 1976 році на Марс сів Вікінг, запущений НАСА, Бредбері проголосили пророком космічної ери.
Дивна річ: книги 90-річного патріарха фантастики, як і раніше, беруть за душу, він поетичний і точний у порівняннях. І навіть коли він пише про космічних чудовиськ, насправді герої Бредбері — це люди, темні та світлі сторони їхнього єства. І його «жахітливі» книги несуть у собі не менше світла, ніж «Фаренгейт» і «Золоті яблука Сонця». І, як завжди у Бредбері, світло це не позичене, відбите, а власне. Неяскраве світло чарівного ліхтаря, у якому оживає дитинство і стають можливими будь-які дива.
1.2 Жанр новели у творчому доробку Р. Бредбері
Талант Бредбері-письменника з найбільшою силою проявився в жанрі новели. Сотні написаних ним оповідань включені в збірники: «Людина в картинках», «Золоті яблука Сонця», «Ліки від меланхолії», «Р — значить ракета», «Машини щастя», «Найкраще у Бредбері», «К — значить космос», «Співаю тіло електричне», «За північ», «Духи назавжди», «Казки про динозаврів», «Тойнбі», «Класичні історії» та «Класичні історії 2».
Починаючи з першого оповідання «Дилема Холленборхена», Бредбері окреслює головну в своїй творчості проблему – проблему людського існування, яке письменник змальовує драматичним. Він наголошує на тому, що людина завжди приречена вибирати або Зло, або Добро. Засобами наукової фантастики Бредбері випробовує «людину розумну» несподіваними і парадоксальними іспитами, спонукаючи її до вибору: темрява-світло, війна-мир, любов-ненависть. Герой оповідань Бредбері — це людина мисляча, рефлектуюча, суперечлива і активна. Фантастичне обрамлення зазвичай стає лише фоном для розвитку суто людських драм.
Іншою провідною темою творчості американського фантаста є дегуманізація суспільства в епоху глобального наступу «машин». Це можна простежити в багатьох оповіданнях Бредбері «марсіанського циклу». Як зазначає В.Джанібеков, «людина в світі Рея Бредбері зіштовхується не стільки з природою, яка її породила, скільки зі своїм власним відчуженим Іншим. Зіткнення є настільки драматичним, що люди іноді цього не витримують. Підвладні страху та ілюзіям, вони капітулюють перед Іншим і крок за кроком втрачають економічну, політичну та духовну свободу, змінюючи своє первісне, безпосереднє («дитяче») ставлення до буття, до свого ближнього, до самого себе» [2 ,4].
Так, герой оповідання «Канікули на Марсі» говорить: «Наука розвивалася надто швидко, і люди заблукали в механічних джунглях. Вони, наче діти, створювали і переробляли всілякі хитророзумні іграшки:технічне устаткування, гелікоптери, ракети; вони зосередили всю свою увагу на удосконаленні машин, замість того, щоб подумати, як ними керувати. Війни розросталися і розросталися і врешті-решт убили Землю» [1, 160].
Бредбері підкреслює, що людина відрізняється від штучного «витвору» (робота) насамперед тим, що в її душі постійно борються світла Краса і темна Потворність; Істина, що звільняє, та Брехня, яка підкорює; Добро, що любить, і Зло, яке ненавидить. Обираючи щось одне, людина неминуче обирає неповноцінність свого буття. Тому створеній механічній потворі, яка щоразу утверджує свою владу над своїм творцем, здатна протистояти, на думку Рея Бредбері, лише абсолютна і невичерпна сила людської гідності. Людина, вважає письменник, не слабша від породжених нею технічних монстрів, отже, майбутнє можна тримати під контролем людського розуму, доброї волі. Проте, боротьба добра зі злом буде продовжуватися ще довго. І Бредбері не заплющує очі на те, що зло, помножене Машиною, здатне знищити весь світ. Зупинити це може лише людина, здійснивши моральний подвиг.
У багатьох оповіданнях Бредбері виглядає пристрасним «космістом», зоряним романтиком, який сприймає майбутню космічну експансію людства швидше як поетичний символ (біблійний Новий Прихід або перейнятий з американської історії Фронтир). Пафосом першопрохідництва проникнені оповідання «Ікар Монгольфе Райт», «Кінець початкової пори», «Космонавт», «Золоті яблука Сонця». Разом з тим, зазначає письменник, освоєння космосу може закінчитись драматично. Наприклад, звичайний метеорит перериває життя героїв оповідання «Калейдоскоп» . У новелі «Тут можуть водитися тигри» «жива» планета має оборонятись від апетитів землян; на далеких планетах їх також може підстерігати автоматичне «Мертве місто».
Безліч оповідань письменника присвячено дітям. Бредбері не ідеалізує їх, а намагається показати обидві їх сторони, добру і злу. Наприклад, у класичному оповіданні «Вельд» діти є маленькими потворами, які не зупиняються перед вбивством батьків заради можливості і далі дивитися у «телеящик» майбутього. Дитяча жорстокість проявляється також в оповіданнях «Дитячий майданчик» та «Все літо в один день», і навпаки, віра в дітей, любов і гуманізм пронизують оповідання «Канікули», «Берег на заході», «Привіт і прощавай», «Хлопчик-невидимка», «Ракета», «Подарунок», «Про тіло електричне я співаю». Наприклад, в оповіданнях «Мушля» і «Берег на заході сонця» країна дитинства протиставляється дорослому автоматизованому суспільству з його раціоналізмом і байдужістю.У Бредбері з’являється особлива цікавість до внутрішнього світу дитини. У «Канікулах» хлопчик, який залишився з батьками єдиними живими істотами на Землі, загадує бажання, щоб усе повернулося. Парадоксальній долі малюка зі світу інших вимірів присвячена новела «Дитина завтра».
В багатьох оповіданнях Бредбері лунають застереження, зверненні до людей, страх за їхнє майбутнє, біль і сум, і надзвичайно рідко — надія. З’являються картини спустошеної землі, висушених водойм, самотності тих, хто випадково залишився серед живих.
Письменника глибоко тривожить машинізація і породжене нею надзвичайне поширення бездуховності в сучасному суспільстві, реальна небезпека ядерного апокаліпсису, проте він сповнений віри в силу людського розуму, в силу любові й доброго начала в людині. «Я передаю людям свою любов до життя,— сказав Бредбері в одному з недавніх інтерв'ю. — Я навчаю їх бути свідомими — ось що означає любов. Починаєш з малого, а збуджуєш у людях дуже високі почуття» [6, 212].Таке творче кредо видатного письменника-гуманіста.
2. Філософія гуманізму Р.Бредбері
2.1 Любов як головний мотив у новелістиці письменника