В ніч з 3 на 4 вересня 1985року Стус пішов з життя, можливо, від переохолодження. Поховано на цвинтарі в селі Копальному, могила № 9.
У листопаді 1989 року Василя Стуса разом із побратимами Юрієм Литвином і Олексою Тихим перепоховали в Києві на Байковому кладовищі.
Д. Десятирик: «...Гадаю, що і Олекса Тихий, і Юрій Литвин, і Василь Стус дорожили своїм життям. Однак не менш ясно відчували, що від їхнього слова, від їхньої мужності залежить достойне життя багатьох інших людей, і навіть всієї країни з напівзабороненим іменем Україна. Ці три людини жили по максимуму.
Зі смертю цих трьох почалася зовсім інша історія, яку режим переграти за своїми правилами вже не міг. Перезахоронення останків Олекси Тихого, Василя Стуса, Юрія Литвина у 1989 році вилилося у справжнє торжество звільнення від страху, у демонстрацію свободи і дійсного національного єднання. І знову, як це було із Шевченком, смерть стала причиною і найбільш міцним фундаментом усвідомлення багатьма живущими своєї причетності саме до цієї землі, саме до цієї мови і цієї культури. Така вже зловісна іронія– але чомусь смерть завжди стає для України виграшем...»
В 1991 році Рада Міністрів УРСР присуджує Василеві Стусу (посмертно) Державну премію в галузі літератури за збірку «Дорога болю».
Літературознавець Ю. Покальчук: «Василь Стус надбав величезний скарб – право і спроможність мислити без рамок і застережників, втративши суспільну позицію. Йдучи обраним шляхом, чим далі віддалявся, мов злітаючи, підносячись, тим вільнішим ставав. І перший його табір був тим Рубіконом, за яким починалася воля.
Воля душі і слова, думки й емоції.
Василь Стус — справді великий поет.
Його поезія, її вагомість і сила, глибинність і органічність ще не помітні як слід, нечутні за голосними словами і національними гімнами. Але поезія Стуса є надзвичайно своєрідним явищем, якісно новим для всієї української літератури. Це, нарешті, її новий крок, хоч і такий трагічний, такою дорогою ціною зроблений».
Рідкісна, унікальна неподільність поезії і долі. Поет закінчився вірним собі до кінця! Та навіть у найтяжчі хвилини життя Василь Стус твердо вірив, що вернеться до народу своїм словом і буде почутим.
Є. Сверстюк із виступу на вечорі пам'яті В. Стуса: «...Василь Стус – вольова людина: йому вдалося зреалізувати свій талант за умов, де інші гаснуть і посилаються на умови.
Василь Стус – щаслива людина: його спадщина не пропала, хоча лежала в пропасті. Знайшлося кому рятувати його творчість – збирати, опрацьовувати, видавати... То в наш час, коли скрізь бракує розумних рук.
Загиблий Василь Стус зробив більше за багатьох інших, кому поталанило вернутися.
Він справді "у смерті повернувся до життя..."»