Образ міссіс Герствуд не виділяється нічим особливим. Персонаж прив’язаний до своєї соціальної ролі, і нічого більше. А втім, міссіс Герствуд, все ж таки персонаж другого плану, і зображуючи її так стисло, автор, можливо, просто не хотів відтіняти головну героїню.
Джессіка Герствуд зображена ще більш примітивним створінням, ніж її мати. Міссіс Герствуд з успіхом присвоює набуте іншими майно, і при всій стислості її активності вона хочаб щось робить, а Джессіка, протягом роману поводиться як музейний експонат. З ініціативи її мами Джессіка ходить на перегони просто для знайомства з впливовими молодими людьми. Система цінностей міссіс Герствуд свідомо прийнята і перевірена часом. В Джессіки взагалі немає ніякої системи цінностей, її життєві орієнтири – успішні музейні експонати з її оточення.Їй навіть все одно за кого виходити заміж, головне, щоб в нього було вигідне соціальне положення. У Джессіки цілком відсутня воля. Єдине стратегічне рішення (про одруження) приймається її мамою. До заробляння грошей, і взагалі до якої – небудь продуктивної праці, судячи з роману, Джессіка не здатна. До високого почуття, здатного перевернути життя, мабуть, також. Можливо, роль Джессіки в романі зводиться до контрастування з Керрі. Однолітка, красуня, з середньою освітою, без спеціальності і певних занять. І кожна в кінці роману отримує те, до чого прагнула, при чому виключно дякуючи нагоді та природним здібностям.
Образ міссіс Венс більш суперечливий, ніж ті, що розглядались раніше. Вочевидь, ця жінка не дурна, не обмежена, також відмічається наявність деяких моральних якостей. Однак, залишаються неясними мотиви її заміжжя за містером Венсом. Це заміжжя підозріло нагадує акт купівлі – продажу. «Тем, что у него была такая красивая и приятная жена, он был обязан больше своим деньгам, нежели внешности» [1, гл 32]. Також кидається в очі економічно залежне становище міссіс Венс в сім’ї. Можна припуститити, що цей образ схожий на образ місіс Герствуд. Вона ніде не працює, не володіє жодною спеціальністю, тобто її добробут виключно залежить від добробуту і прихильності до неї її чоловіка. Цей персонаж також цілком залежить від чоловіків.
Вище описані жіночі долі підкреслюють другорядність жінок в соціальному житті того часу. Без своїх чоловіків вони ніщо. Вплив представниць жіночої статі залишається обмеженим областю домашнього життя.
Лола, подруга Керрі – це вже незалежна від чоловіків жінка. Жінка, що не прагне відверто продатися, навіть на довгостроковій основі. Доля Лоли – своєрідний передвісник визволення жінок від економічної залежності і досягнення можливості творити свою долю (хоча поки що в доволі обмежено) і будувати свої відносини з чоловіками на економічно рівноправних засадах. З самого початку виникнення образу Лоли в романі стає видно на скільки вона впевнена в своїх силах і самостійна: «Да, но я не могу ужиться с родителями, – ответила та. – Они хотят, чтобы я делала то, что им нравится…» [1, гл 39]. З цієї цитати видно, що вона сама здатна керувати своїм життям.
Отже, всі розглянуті персонажі (окрім Лоли) можна узагальнити в один тип жінок – соціально-незначущі. Лола вже стоїть на трохи вищій щаблині суспільної драбини, вона – незалежна, самостійна особа.
Вище описані персонажі є другорядними героями роману, вони зображені настільки, на скільки було необхідно для розкриття головного образу роману – Керрі.
керрі драйзер американський образ
3. Соціально-психологічний аналіз особистості Керрі
Про Керрі в романі дається величезна кількість інформації, до того ж як про дії, так і про внутрішнє, душевне життя. Для розуміння долі Керрі нижче поданий соціально-психологічний аналіз її особистості, тобто дослідження її суспільного, особистого і внутрішнього життя.
В романі дуже чітко простежується перетворення Керрі із стриманої провінціалки на світську левицю. На початку роману Керрі була дуже сором’язлива і невпевнена в собі дівчина. Згадаємо хоча б те, як вона ходила по Чикаго в пошуках роботи: вона кидалася від одних дверей до інших, і дуже довго не наважувалась нікуди зайти. Вона просто пролітала повз всі будівлі. Також Керрі принижувало ще й те, що вона виглядала більш бідно, ніж жінки, які ходили по вулицях. Керрі хотіла багатства. Ходячи в пошуках роботи вона помічала, що їй не вистачало туалету, порівняно з мешканками міста. Просліджуючи за образом Керрі упродовж всього роману, можна стверджувати, що саме те, що вона деякий час прожила у нужді (у своєї сестри), що не могла дозволити собі купити що-небудь, дало в майбутньому поштовх до активних дій самостійно. Проте, складається враження, що життя нічому не вчить Керрі, бо як тільки з’являються гроші і життя налагоджується, вона замість підвищення свого освітнього рівня і професійної кваліфікації, тобто створення доробку на майбутнє, розслабляється і, в основному, мріє про незрозуміле щастя. Вона сама не знає чого хоче, і що може.
Вона намагалася будь яким способом вирватися з низького соціального становища, і коли трапилася нагода (пропозиція Друє переїхати від сестри за його рахунок) вона погодилась. Друе міг дати їй розваги, вбрання. Головним чином, цим вона і керувалася, приймаючи його пропозицію. «Она страстно тянулась ко всяким развлечениям и удовольствиям, и это было одной из основных черт ее характера.» [1, гл 4].
Ще одною рисою, розкриваючою образ Керолайн Мібер була її безініціативність. За роки життя з Друе вона не навчалася, не здобула спеціальності, не займалася суспільною діяльністю, не намагалася працювати хоча б для здобуття досвіду, або для підтримання форми. «Ее занимал лишь очень узкий круг интересов: деньги, собственная внешность, наряды и удовольствия» [1, гл 6]
Її порівняно успішний досвід виступу в аматорському спектаклі не може розглядатися як початок професійної акторської діяльності тому що, в цілому, ні про що не каже. Але цей епізод дає змогу зрозуміти, чому вона стала актрисою: «Впервые она смутно ощутила независимость, которую приносит успех» [1, гл 19].
Наступна риса характеру Керрі, яку необхідно розглянути, це спостережливість. Загалом, упродовж всього роману можна простежити, що Керрі завжди була актрисою (тільки для самої себе). Вона дуже часто переймала собі манери, які бачила у жінках, що їй подобались, або на яких звертали увагу Друе та інші чоловіки. Як жінка тримає голову, хода іншої жінки, манери вдягатися і використовувати різні штучки жіночого туалету. Керрі навіть не помічала, як багато часу вона витрачає на «кривляння» перед дзеркалом. Власне це і підказало Друе покликати Керрі на роль в аматорському спектаклі.
Протягом всього роману простежується жага Керрі до грошей, і відсутність здатності до вищих почуттів. Навіть після того, як Герствуд пішов в неї були такі думки: «У нее мелькнула тревожная мысль, что он уйдет и оставит ее без гроша; но мысль о том, что она может потерять его навсегда, не тревожила ее ни секунды.» [1, гл 36]. Ні, вона, звичайно, проявляла симпатію, захопленість чоловіками, що її оточували (Друе, Герствуд), але це тільки реакція на улесливі слова. Будь яка інша жінка розтала би відчувши таке захоплення з боку цих чоловіків. Проблемою Керрі було те, що вона не могла відмовити їм. Особисте життя Керрі розтягується майже на весь роман. Власне розвиток дії роману являє собою або зміну суспільного положення її чоловіка (в даному випадку – Герствуда), або зміну власне чоловіка (Друе, Герствуд). Примітна пасивність Керрі (весь час вибирають її, і вона завжди приймає пропозиції, спочатку Друе, потім Герствуда). Лише наприкінці роману вона знаходить сили обирати, і відмову від пропозиції зв’язку з Друе можна вважати величезним прогресом в становленні особистості Керрі. «Нежные слова мужчин перестали кружить ей голову» [1, гл 42].
Також в кінці роману Керрі находить подругу (Лолу). Міссіс Венс подругою назвати не можна, у них немає ніякої спільної справи, і спілкувалися вони саме через, що нічого було робити. Взагалі, судячи з роману, дружні зв’язки в повному сенсі цього слова бувають тільки у чоловіків. Жінки живуть відлюдно, і їх вихід з дому являє собою більше церемонію в дусі «на людей подивитись і себе показати», ніж спілкування за інтересами або пошук моральної підтримки.
Що стосується внутрішнього життя Керрі, то воно являє собою сукупність повільних процесів, і маленькій ступені впливаючих на її діяльність. Керрі побувала два рази одружена за немилими чоловіками і тепер (в кінці роману) живе з подругою і відсилає прихильників куди подалі. Незважаючи на всі події, її світоглядні настанови як на початку так і в кінці роману, це пасивно приймати все, що дає життя, і мріяти про нездійсненне «В своей качалке у окна ты будешь мечтать о таком счастье, какого тебе никогда не изведать!» [1, гл 47]. Тільки в кінці роману, відмовивши двом чоловікам, які зробили все для її щастя, вона починає розуміти, що «дверь, за которой таится полное человеческое счастье, так для нее и не открылась» [1, гл44]
Узагальнюючи розглянутий образ, можна стверджувати, що в кінці роману Керрі досягла дуже високої щаблини у соціальній структурі.
Вона почала грати важливу роль в суспільному житті Нью-Йорка. Вона заробляла багато грошей, і навіть не знала що з ними робити. Її руки прагнули багато знатних чоловіків, але вона з ними навіть не хотіла поговорити. Вона досягла успіху в суспільстві, проте не зазнала справжнього щастя.