Найбільш характерні для романтичної творчості Тіка розповіді-казки, які спираються на німецькі фольклорні перекази та відводячи в умовний світ зачарованого лісу. Їх художня сила у очевидному та уявному протиставленні простого життя чарівному лісному уявленню (Тік навіть ввів особливе слово – «Waldeinsamkeit») світу користі та егоїзму. Він не користується усіма багатствами народної казки і протиставляє буржуазному світу лише романтичну мрію лісної самотності.
Другий етап розвитку романтизму у Німеччині був часом значних творчих звершень. Чітко просліджується цікавість до релігії, старовині та, звичайно, фольклору. Це пояснює появу декількох збірок казок різних авторів.
У творчості та фольклористичній діяльності К. Брентано та А. Арніма, серед яких склалася нова, так звана гейдельберзька школа романтиків, виділялася національна тема. Живе почуття любові до німецького народу та його мистецтва, бажання у джерелах народного слова знайти оздоровлюючу силу знайшло своє відображення у книзі «Чарівний ріг хлопчика» («DesKnabenWunderhorn»), яка стала початковою сторінкою фольклорної діяльності німецьких романтиків.
Г. Гейне у «Романтичній школі» писав: «У меня не хватает слов, чтобы воздать этой книге должную хвалу в ней заключены самые чарующие цветы немецкого духа, и кто хотел бы ознакомиться с немецким народом с его привлекательной стороны, должен прочитать эти народные песни»[19, с. 180].
«Чарівний ріг хлопчика» – це збірка пісень, записаних упорядниками під час поїздок на Рейн та інших подорожей Німеччиною початку 1800 років, а також пісень, що були знайдені у стародавніх книгах, часописах та окремих аркушах.
Видавши книгу, Брентано та Арнім показали багатство та своєрідність німецької народнопоетичної традиції, розкрили нову основу німецької культури. Автори проявили тенденційність у збірці пісень та їх варіантів, наприклад, широко використавши духовні пісні. Однак внутрішня правда пісень отримала верх над ідейними забобонами укладачів. Вони щиро намагалися донести до читача «народний дух», тому намагалися якомога менше виправляти оригінал, що могло б порушити поетичну цілісність. Тому народний характер пісень зберігся, та в них «бьется сердце немецкого народа. Здесь раскрывается вся его сумрачная веселость, весь его душевный разум. Здесь грохочет немецкий гнев, здесь насвистывает немецкая насмешка, здесь одаряет поцелуями немецкая любовь…» [26, с.206].
У «Чарівному розі хлопчика» є пісні про любов до Батьківщини, наповнені патріотизмом та ненавистю до солдатської служби – «Швейцарець» («DerSchweizer» («ZuStrassburgaufderSchanz»)), духовні пісні, які іноді виступають як авторизовані («Лик Ісайн» Лютера), а іноді мають характер, що показує соціальний протест у звичній для середньовічної людині релігійній формі, наприклад, «Заклинання вогню» («DasFeuerbesprehen» («Zigeunersieben, vonReitengebracht»)). У книзі зустрічаються антицерковні пісні, у яких виражається ненависть до монастирів та насильству над свободою людини, що у них відбувається – «Норовлива наречена» («DiewiderspenstigeBraut» («Ichess´ nichtgerneGerste»)). Зустрічаються тут також пісні XVI ст., що пронизані іронією та радісним ренесансним настроєм – «Паломник та побожна дама» («DerPilgerunddiefrommeDame» («Esreist´ einPilgersmannnachMorgenlandhinaus»)). Укладачі включили у книгу також деякі антифеодальні пісні, наприклад, «Пан фон Фалькенштейн» («HerrvonFalkenstein» («Esreit´ derHerrvonFalkenstein»)). Соціальний протест виражається іноді і у незвичних формах. Так, у «Кохання не розбирає» («LiebeohneStand» («EsrittRitterwohl»)) дещо у грубій формі оспівується кохання королівської доньки – білоручки. Але найбільше у «Чарівному розі хлопчика» пісень про любов. Тут є і страшні і милостиві, про випробування на вірність та про вічну розлуку – «Ленора» («EsstehndieSternamHimmel»), «Випробування кохання» («Liebesprobe» «EssaheineLinde»)).
Взагалі, у піснях «Чарівного рога хлопчика» не має відчуття покори долі або сентиментальності. Вони розривають німецький характер не таким, яким його створювало багатовікове феодальне поневолення, а таким, яким воно є насправді, з усією німецькою вдачею, розкриває характери молоді, і взагалі народу, показує головні ідеї та принципи.
Видатне місце у розвитку німецької літератури та філологічної науки займають брати Якоб та Вільгельм Грімм. Їх активна видавницька діяльність супроводжувалася не менш активною науковою, а гуманістичні та демократичні прагненнях вчених та письменників були втілені у їх фольклорно-літературній діяльності.
У 1812 р. вийшло перше видання «Дитячих та домашніх казок» («Kinder- undHausmärchen»), у 1815 р. – другий том, у 1819 р. – повторне видання (у двох томах), а у 1822 р. – третій том, що був заключним і містив у собі науковий коментар [9, с. 184].
Кожне видавництво братів Грімм супроводжувалося передмовою та післямовою, які мали видатне наукове значення.
У передмові до першого видання «Казок» підкреслювалося, що світ казок створюють люди праці, честі та справедливості – головним чином ремісники, рибаки, пастухи, люди природи, котрим далеке все, що знаходиться за межами цього життя. У казках «уся жива природа, сонце, місяць і зорі доступні» [9, с. 173]. За словами братів, незвичайну забарвленість казкам надає наївна близькість та спілкування між дорослими та малими.
Видання збірок казок стало можливим лише завдяки кропіткій праці вчених над матеріалом. Спочатку, брати Грімм намагалися зберегти казкові сюжети у їх первісних формах та варіаціях, намагалися зберегти старовинні ідеї, у яки відображені примітивні форми мови, народні забобони. Але навіть у цих ситуаціях крізь фантастику казок проявлялись соціальні тенденції, де прокладала собі шлях життєва правда, сатира на багачів та попів, що впліталась у розповіді про нелегку долю бідняків та мрії народу про щастя. Тому брати Грімм перейшли до активної «стилістичної обробки» казок, записаних у пізніх варіантах, зберігаючи композицію, особливості мови героїв.
Збір, дослідження та літературна обробка німецьких літературних казок були проведені на серйозній науковій основі. Підводячи підсумки діяльності у цій галузі, В. Грімм у спеціальних коментарях до раніше виданих казок («Anmerkungen-Band», 1856 р.) говорив про те, що деякі результати стали можливими завдяки залученню не тільки основних казкових сюжетів, але й різних варіантів , що були записані у різних районах Німеччини.
З часом брати Грімм стали організаторами збору та запису казок по всій країні. Їх справа почала носити загальнонаціональний характер. Вони отримують казки у записах різних вчених, письменників та друзів. Багато казок були записані зі слів селян і сюжети, що зацікавили братів, після деякої літературної обробки, були викладені у казково-новелістичному характері. Такими є казкові новели, написані за народними шванками – «Вдала торгівля»; за сюжетами з народних книг та карнавальних вистав XV – XVIст. – «Три ледарі». Брати широко використовували фольклорні матеріали та дослідження сучасних письменників (Гете, Жан – Поля) та спеціалістів – вчених (Гердер).
Брати також мали досить багато матеріалу з європейського фольклору, спираючись на які, вони виступали які знавці порівняльної історії жанру казки у різних народів.
Значення більшості казок братів Грімм виявлялося у їх народності, у то, що вони передавали думки і почуття, живу силу народу.
До основного складу збірок увійшло двісті номерів казок. Їх умовно можна розділити на три цикли: чарівні казки, казки про тварин та побутові, які часто були близькі до реалістичної побутової новели.
Фантастика казок часто носить чітко виражений соціальний та етнографічний характер. Одні казки – це страшні розповіді про жорстокі події старовини, про відьом та інші образи, що живи у віруваннях народу, а інші – казки, що переплітаються з християнськими легендами.
Героями казок найчастіше виступають люди сильні та незалежні, розумні та кмітливі, добрі та порядні, які повинні стати представниками усього роду. Це – хоробрий кравчина, кмітлива донька селянина, солдат, роботяща служниця, пастух. Але, використовуючи епічні порівняння, казка часто називає їх королівськими іменами.
Оповідач гриммівських казок, на відміну від фольклорних казок багатьох інших збірок, рідко звертаються до самого слухача. У цьому і виражається стилістична обробка зібраного матеріалу.
Деякі казки біли записані братами Грімм на діалектах, що дало змогу показати різні грані народу. Вчені намагалися зберегти народні вирази, приказки, гру слів, яскраві порівняння, словотворення, типові для казкового стилю повторення, звуконаслідування, пряму мову та описові імена.
РОЗДІЛ ІІ. ЕРНЕСТ ТЕОДОР АМАДЕЙ ГОФМАН ТА ЙОГО КАЗКА
«КРИХІТКА ЦАХЕС, НА ПРІЗВИСЬКО ЦИННОБЕР»
Однією з найяскравіших постатей німецького романтизму став Ернест Теодор Амадей Гофман – гуморист та сатирик, майстер казки та фантастичної новели.
Загальноєвропейська популярність прийшла до Гофмана в перші десятиліття XIXст. Його захоплено читали, про нього багато говорили і сперечались. Його образи згодом полонили творчу свідомість видатних письменників світу – Бальзака і Діккенса, Гоголя і Достоєвського. За Гофманом посмертно утвердилася слава видатного представники німецького романтизму.
Гофман володів палким серцем та величезним даром. Він ненавидів несправедливість і, на противагу дійсності, створював новий фантастичній світ, тому що не сприймав «сучасного йому бездуховного власницького світу з його всепоглинаючим утилітаризмом, з його байдужістю до загальних та духовних інтересів» [28, с. 5].
В уявленні Гофмана, зовнішній світ тяжіє над світом внутрішнім, духовним, перетворюючи життя у трагікомедію, у якій таємничі сила грають з людиною.
Гофман, як більшість представників німецького романтизму, поділяв поширену і німецькій «романтичній філософії» думку про всеосяжний характер мистецтва. Як і численні його сучасники, Гофман прийняв романтичну картину безперервно змінюваного світу, відкинув метафізичні уявлення про усталеність буття, зрозумів вічний саморозвиток всесвіту, його постійний зв'язок і взаємодію з людською свідомістю. Він усім своїм єством сприйняв ідею єдності людини з природою – не лише в загальнофілософському, а й у буденному розумінні.