Жінка на тлі історії та культури: літературний диспут старшокласників за творами Ірен Роздобудько
Зміст
Вступ
Розділ І. Місце "жіночої літератури" в історико-культурному процесі України. Творчість Ірен Роздобудько у контексті вивчення її доробку в загальноосвітній школі
Розділ ІІ. Особливості "жіночої прози" на прикладі творчості Ірен Роздобудько та її доречність в програмі з вивчення української літератури в школі
1. Загальні зауваги
2. План-конспект уроку
Висновки
Бібліографія
Додатки
Вступ
Характерною рисою сучасного літературознавства є те, що постмодерний критичний дискурс розпочав ретроспективний перегляд української літератури кінця ХІХ - початку ХХ ст., коли чітко проявилися феміністичні тенденції. Їх виникнення в нашій літературній традиції було обумовлено зневірою в старі ідеали, руйнацією ієрархічної системи цінностей патріархального устрою, в якому жінці відводилася пасивно-другорядна роль.В цей час певного літературного "розгардіяжу", українське жіноцтво почало "випробування" своєї літературної вправності у розхитуванні "запліснявілих" патріархальних устроїв [22, с.1].
У програму з вивчення української літератури в загальноосвітній школі, на нашу думку, входять далеко не всі зразки найкращих творів сучасності. Особливо це стосується власне "жіночої літератури", котра протягом усієї своєї історії зазнавала усіляких утисків або ж просто не сприймалася як така, що може стояти на рівні з мистецтвом "чоловічим". І нині, незважаючи на те, що багатьом українським письменницям вдалося стати переможницями значної кількості літературних конкурсів, – їм все ж таки складно досягти визнання в площині шкільній. Точніше кажучи, самі школярі залюбки читають cучасну "жіночу прозу", зокрема твори Ірен Роздобудько. Однак, попри те, що авторка неодноразово перемагала у Всеукраїнському конкурсі "Коронація слова", її доробки з "тонким відчуттям жіночої присутності" не закріплені програмою з вивчення української літератури в школі.
Бажання простежити місце Жінки на фоні історико-культурного розвитку, проаналізувати, яке значення надавало їй суспільство на різних етапах літературного процесу, як ставляться укладачі програми з вивчення української літератури в загальноосвітній школі до сучасних письменниць, яким характерна "жіноча" тематика (на прикладі творчості Ірен Роздобудько) дозволило нам окреслити таку тему курсової роботи: "Жінка на тлі історії та культури: літературний диспут старшокласників за творами Ірен Роздобудько".
Мета курсової роботи – осмислити проблему гендерної рівності в літературі, врахування цього питання програмою з вивчення української літератури в школі на прикладі творчості Ірен Роздобудько.
Мета роботи передбачає виконання низки завдань:
- ознайомитися з науковими працями, в яких висвітлюються питання щодо місця жінки в історико-культурному процесі, зокрема в літературі;
- детально проаналізувати твори Ірен Роздобудько, віднайти "жіночий сегмент" у її прозі;
- зробити моніторинг програми з вивчення української літератури в школі на предмет залучення до неї творчості донецької письменниці.
Предмет роботи – втілення феміністичної складової та її оригінальний розвиток у літературі Ірен Роздобудько.
Об’єкт роботи – теоретичні дослідження з теми, твори мисткині, науково-критичні праці про "жіночу літературу", статті в публіцистиці, словники тощо.
Під час написання курсової роботи ми користувалися значною бібліографічною базою: власне художніми творами яскравої представниці сучасної української літератури; працями, що вивчають теоретичний бік проблеми курсової студії.
Найбільш ґрунтовні дослідження з теми, які слугували для нас мето-дологічним орієнтиром, здійснили: Я. Козачок ("Вітчизняні традиції сучасного українського фемінізму") [8], Юлія Джугастрянська ("Ірен Роздобудько: коли жінка – поет…") [4], Л.Яценко ("Гендерне виховання старшокласників на уроках української літератури") [23].
Цікавою виявилася стаття І. Розлуцького, в якій автор розповідає про відомого критика та літературознавця Миколу Євшана та його погляди стосовно ролі жінки, її образ в українській літературі [20].
Розсудливими нам здалися думки Віри Балдинюк ("Сучукрліт - міський дурень, що розмовляє сам із собою і страждає на синдром Туретта") [1], котра висловила свою неупереджену позицію з цього питання.
На фоні зауважених літературознавчих інтерпретацій теми так розуміємо наукову новизну нашої курсової роботи: 1) даємо різнобічний огляд з даної теми; 2) створюємо урок-конференцію з елементами гри, який є рідкісним в палітрі залучення творчості Ірен Роздобудько до навчального процесу у школі.
Результати дослідження мають теоретичне значення, що полягає в детальному та повноцінному опрацюванні вищевикладеної теми, чіткому розкритті всіх проблем, які в ній закладені. Практичне значення: матеріали курсового дослідження, зокрема урок-конференція, можуть бути використані на уроках української літератури в частині вивчення сучасної прози, на позакласних заходах, факультативах з української та зарубіжної літератур, естетики, культурології.
Структура дослідження. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів викладу основного матеріалу, висновків, бібліографії та додатків.
Розділ І. Місце "жіночої літератури" в історико-культурному процесі України. Творчість Ірен Роздобутько у контексті вивчення її доробку в загальноосвітній школі
Література – це універсальний вид мистецтва, що має виняткові можливості для відображення життя в усьому його багатстві, складнощах і суперечностях. Цьому сприяють передбачені програмою (і не передбачені програмою) твори високого художнього рівня, насичені відповідною проблематикою, ідейно наснажені, такі, що порушують вічні вселюдські питання, висвітлюють різноманітні аспекти взаємин чоловіків і жінок. Українська література безпосередньо спрямована на розвиток гармонійної особистості, виховання в учнів кращих людських якостей (поваги, взаєморозуміння, взаємодопомоги, взаємопідтримки, честі, гідності та ін.), сприяння визначення ними свого місця в житті, пошук морально-ціннісних орієнтирів для мотивації вибору поведінки в різних життєвих ситуаціях [23, с. 18].
У змісті творів української літератури, що вивчаються в шкільному курсі старших класів, яскраво виражена страдницька доля жінки-матері, яка тяжко працюючи, ростить і виховує свою дитину в дусі народної моралі; порушуються проблеми вільного життєвого вибору, рівності жінки в суспільстві, її права жити за велінням власної душі, за своїми переконаннями і поглядами (О. Кобилянська "Людина" (Олена), "Земля" (Анна); Леся Українка "Бояриня" (Оксана); Іван Франко "Перехресні стежки" (Регіна) та багато інших).
Українська література сформувала образ сильної жінки, яка хоче знайти застосування своїм здібностям і можливостям в умовах нового життя, нових обставин (М. Хвильовий "Сентиментальна історія" (Б’янка)). Жінка в баченні українських письменників є втіленням високої духовності, добра,краси, кохання – почуттів, які надихають її на прекрасні справи і вчинки (Іван Багряний "Тигролови" (Наталка Сірко)) [23, с.19].
Образ жінки – дочки, нареченої, дружини, матері – завжди привертав пильну увагу митців. Жінка чарувала, кохала, страждала, була щасливою чи знедоленою, пристрасною чи розсудливо-мудрою, але ніколи не полишала свого місця на п’єдесталі, який протягом століть воздвигли їй чоловіки. І в наш час образ Жінки теж залишається актуальним [9, с.44].
Останнім часом помітно зріс інтерес до творчості відомого літературознавця, критика, публіциста, громадського діяча ХХ століття Миколи Євшана. Дослідники, не завжди погоджуючись із його думками, високо оцінюють творчість літературознавця і критика, який на початку ХХ століття перебував в епіцентрі і літературних дискусій, і суспільно-політичного життя. Не оминув Микола Євшан і теми жінки в українській літературі. У своїй статті під однойменною назвою автор має на меті схарактеризувати образ жінки в українській літературі й у бутті українського народу. Роблячи екскурс у минуле, літературознавець чітко ставить собі за мету "о відтвореню того типу жіночого, який сотворила українська література в свойому естетичному розвою, о відтвореню типу українки, яка є сумою життів, збірною душею всіх тих національних ідеалів жінок, які витворили собі наші письменники" [20, с.56].
Саме завдяки жінкам, на думку критика, українське суспільство може досягнути значного поступу, стати могутньою державою. Відтак цілком закономірно, що саме жіноцтву Микола Євшан переадресовує частину завдань, пов’язаних із плеканням національних цінностей, добре розуміючи, що тільки мати здатна виховати в дітях і передати їм почуття любові до України [20, с.57].
Акцентуючи здебільшого на сильних, героїчних образах не лише в літературі, а й у суспільстві загалом, критик тужить за історичною звитягою, коли жінки інколи відігравали провідну роль, закладаючи підвалини для творення і розвитку держави. Хоча, на думку Миколи Євшана, в нинішніх обставинах жінка не втрималася на високому п’єдесталі свого призначення: "Як кожному, так і жінці трудно було піднятися з занепаду вікового". Свою статтю молодий критик, одначе, закінчує оптимістичним підсумком-побажанням про славу українських матерів і торжество "вічно жіночого".
Досліджуючи образ жінки в українській літературі, Микола Євшан відводив їй важливу роль у бутті народу, передусім акцентуючи на національних цінностях. Він свідомо не оминає й слабших в естетичному сенсі творів, щоб сказати про героїнь, які були причетні до історії української держави. Найбільше літературознавцеві залежало на творенні гармонійної, освіченої, національно свідомої особистості жінки, яка йде в ногу з часом, не втрачаючи того прекрасного, що його Микола Євшан називав Das ewid weibliche (Вічно жіноче) [20, с.57].