ВСТУП
РОЗДІЛ І. ДРАМАТУРГІЯ В. ВИННИЧЕНКА В КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОГО ТА ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКОГО МОДЕРНУ
1.1 Драматургія В. Винниченка та її роль у становленні українського театру
1.2 Художні пошуки В. Винниченка на тлі розвитку української та західноєвропейської драматургії
РОЗДІЛ II. КОНЦЕПЦІЯ КРАСИ В ДРАМІ «ЧОРНА ПАНТЕРА І БІЛИЙ МЕДВІДЬ»
2.1 «Чорна Пантера і Білий Медвідь» як інтелектуальна мелодрама
2.2 Ідейно-художня та концептуальна спрямованість драми «Чорна Пантера і Білий Медвідь»
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Актуальність теми. Постать В. Винниченка належить до найвизначніших постатей в українській літературі ХХ століття. Творча спадщина В. Винниченка не досліджена належною мірою. Майже в першу чергу це стосується його драматургічної спадщини.
Бурхлива епоха порубіжжя ХІХ–ХХ століть зумовлює особливе піднесення драматургії й театру в європейській культурі того часу. Вже тоді виникає термін “нова драма”, засвідчуючи, що в цьому роді літератури стають наявними зміни, характерні для мистецького модернізму. Поняття драматичної дії суттєво розширюється, драматичну дію виявляють думка, настрій, психологічний нюанс. П'єси В.Винниченка тяжіють до багатогранності романів. Складні й незвичні за своєю жанрово-стильовою структурою, вони чітко зберігають родову визначеність. Не пориваючи з традиціями, зокрема й з традиціями нової драми, що вже склалися на той час у європейській літературі, В.Винниченко прокладає самобутній шлях у драматургії. Щодо драматургії, то слідом за театральними рецензіями і розвідками, присвяченими окремим п'єсам, зокрема статтями А. Крушельницького, М. Вороного, Ю. Смолича, згодом Ю. Бойка-Блохіна, М. Жулинського, В. Ревуцького, Л. Онишкевич починають з'являтися узагальнюючі праці. Виходить в світ монографія Л.Мороз «Сто рівноцінних правд» та докторська дисертація за тим же авторством, розділ Л. Дем'янівської в навчальному посібнику. Питання драматургії автора розглядаються в монографіях М. Кудрявцева, В. Панченка, в працях інших дослідників. Згадані праці торкаються лиш деяких аспектів драматургічного доробку В. Винниченка. Їх вкрай обмаль, особливо якщо зважити на масштаби цього доробку. У книзі “Сто рівноцінних правд...” Л. Мороз розглядає інтелектуалізм драматургії автора не як відділений від формальних пошуків зміст його творів, а як невід'ємну ознаку художнього стилю митця. Тим не менш її праця (про що пише сама дослідниця) – це переважно перший підхід до осягнення комплексу філософських ідей та проблем, над якими думав драматург. Це осягнення приводить до висновку про своєрідну взаємодію в стилістиці автора таких течій як натуралізм, символізм, імпресіонізм чи експресіонізм. Цей слушний висновок потребує суттєвого уточнення, поглиблення, конкретизації, підтвердження об'ємним художнім аналізом творів.
Мета нашого дослідження полягає в з'ясування провідних особливостей концепції краси як естетичної категорії в драматичному творі автора “Чорна Пантера і Білий Медвідь” в її співвіднесеності з мистецькими тенденціями його доби. Задля цього важливо ґрунтовно проаналізувати драматичний твір автора, окреслити характер його художньої цілісності, простежити творчу еволюцію драматурга в контексті його художніх пошуків та відповідних їм мистецьких віянь кінця ХІХ – перших десятиліть ХХ ст.
Завдання дослідження можна сформулювати наступним чином:
1. Опрацювати критичні матеріали, пов’язані з творчістю письменника.
2. Осмислити художній i гуманiстичний iдеал Винниченка-драматурга в контекстi української та європейської драматургiчних традицiй.
3. Проаналiзувати естетичну основу драматичного конфлiкту п'єси Винниченка «Чорна Пантера і Білий Медвідь» та концепцію краси у вищезгаданій драмі.
Об'єктом поданого дослідження є драма Винниченка «Чорна Пантера і Білий Медвідь».
Предметом дослідження є концепція краси у вищезгаданій драмі.
Матеріалом дослідження є відповідно художній текст драми. Використовувався ряд методів: iсторико-фiлологiчний, фiлософсько-психологiчний, порівняльний.
Наукова новизна роботи полягає у тому, що у дослідженні провідних особливостей естетичної концепції в драматургії В.Винниченка, окреслено жанрову специфіку драматичного твору автора і на цій основі визначено концепцію краси. Еволюція Винниченка-драматурга характеризується в основному жанровими змінами в його творчості, він виступає майстром інтелектуальної драми, інтелектуальної мелодрами, героїко-психологічної драми, сатиричної комедії, трагедії. П'єси Винниченка відзначаються жанровою багатогранністю, однак завдяки превалюванню того чи іншого жанрового аспекту вони набувають особливої структурної цілісності. З урахуванням попередніх досліджень з'ясовано основні риси індивідуального художнього стилю Винниченка-драматурга, що відповідає суттєвим мистецьким тенденціям доби, і зроблено спробу осмислення характеру цілісності багатогранного стилю автора. Натуралізм в драматургії автора підноситься до символістської таємничості передусім з допомогою парадоксального поєднання засобів експресіонізму та імпресіонізму, певною мірою сюрреалізму, в драматургії автора виразне також передчуття мистецьких можливостей театру абсурду. Поєднати розмаїті стильові стихії автору найчастіше вдається завдяки наголосу на ігровій стихії драматичної дії, вигадливому використанню принципу “театру в театрі”.
Наукова новизна обумовлена необхідністю подальшої розробки проблем, пов'язаних з механізмами формування художнього образа. Актуальним є дослідження проблеми аналізу образа персонажа з погляду його характеру.
Теоретична значимість дослідження полягає в різноаспектності й методологічному аналізі, що дозволяє створити цілісну модель вагомого художнього феномена - прози В. Винниченка, посприяти докладнішому виробленню історико-теоретичної концепції розвитку української літератури зазначеного періоду, істотно доповнити результати наявних досліджень.
Практична цінність роботи обумовлена тим, що матеріали та результати дослідження можуть бути використані для подальших досліджень. Актуальним використання досліджених матеріалів є у школах, а саме у курсі української мови та літератури, вищих навчальних закладів гуманітарного спрямування, лекційних курсах, у вищих навчальних закладах, школах з лінгвістичним профілем навчання.
Структура і обсяг роботи. Робота складається з вступу, двох розділів, висновків, бібліографічного переліку використаних джерел.
У вступі обґрунтовано вибір теми курсової роботи, відзначена актуальність проведених досліджень, викладені мета і завдання роботи, показані наукова новизна, теоретична значимість і практична цінність одержаних результатів, вказуються методи дослідження матеріалу. Зосереджено увагу
У першому розділі наголошується, що творчу самобутність автора неможливо осягти без з'ясування її співвіднесеності з загальноєвропейським культурно-мистецьким процесом. Відтак подається картина розвитку європейської драми доби раннього модернізму. Мистецькі течії початку ХХ ст. не могли обминути чутливу творчу натуру Винниченка, якій вони виявились цілком суголосні. На це слушно вказують дослідники. Однак питання характеру неповторної художньої цілісності драматургічного стилю автора ще залишається відкритим.
У другому розділі аналізується драма Винниченка «Чорна Пантера і Білий Медвідь». Контрастне зіставлення образів, понять, ситуацій, сюжетних ліній, мовних стихій і водночас витончене нюансування, чіпка увага до найменших побутових подробиць і душевних порухів; напружена фабула, що часом набуває ознак детективної закрученості, і водночас не просто виразне її підпорядкування більш широкiй художній меті, а й наголос на її немовби другорядності у загальній мистецькій атмосфері, внаслідок чого та чи інша сюжетна лінія може раптово уповільнитися чи й урватися, іншими словами – своєрідне поєднання сюжетності й безсюжетності — ці та інші ознаки драматизму, вишуканого, позначеного модерним художнім світосприйняттям, відчутні в ранніх повістях та оповіданнях автора. Проблематика творів Винниченка великою мірою визначається характерним для епохи модернізму романтичним відчуттям ворожості навколишнього світу прагненням одиниці і далеко не романтичним усвідомленням її власної єдності з тим світом, її залежності від нього. Від натуралістичної відкритості життєвим реаліям до символістської узагальненості автор йде через трансформацію життєвої конкретики, послуговуючись засобами сюрреалізму й театру абсурду. Новий рівень психологізму, який висловлюється в пильній увазі до підсвідомих чинників людської поведінки, до її фізіологічного підґрунтя, універсальна метафоричність провідного образу – дисгармонії, мозаїчність та відкритість композиції — усе це виразні ознаки модерної мистецької мови. Організуючим чинником стильової багатогранності твору виступає художня філософічність, суттєвою ознакою якої є невимушене переростання побутово окреслених сцен в інтелектуальні двобої, диспути. Це дає змогу жанрово визначити п'єсу як інтелектуальну драму.
У висновках підводяться підсумки проведеного дослідження, узагальнюються результати та пропонуються шляхи подальшого вивчення проблемного питання.
Повний обсяг роботи складає 31 сторінку. Бібліографія нараховує 28 позицій.
український театр винниченко драма
Постать Володимира Винниченка займає виняткове місце в історії української драматургії, українського модерного театру. Його твори значною мірою сприяли модернізації тогочасного українського театру, виведенню його на європейський рівень. Драми Володимира Винниченка відіграли важливу та помітну роль у культурному відродженні українського народу. Своєю формою і змістом вони відтворювали своєрідну національну новаторську драматургію в дусі новітніх течій європейської драми - драм Ібсена, Антона Чехова, Моріса Метерлінка, К.Гауптмана, А.Стріндберга. Їхня тематика, як і тематика інших творів письменника і драматурга, була цілком традиційною - дослідження людської особистості, морально-психологічне випробовування внутрішніх сил людини у боротьбі за ствердження свого "я". Але інтерпретація цих тем і морально-етичні проблеми, що поставали з творів Винниченка, були новаторством в українській літературі початку ХХ століття. П'єси драматурга руйнували канони сценічного дійства, які плекав етнографічний, романтично-сентиментальний і водевільно-розважальний український театр. Герої цих п'єс прагнули незалежності від будь-кого і будь-чого: юрби, моралі, приписів, умовностей. Вони прагнули бути "чесними з собою". Але, як зазначав сам Винниченко, ніхто з його героїв не був по-справжньому "чесним з собою", оскільки вони лише прагнули цього [1:122].