6. Протиставлення суспільного офіційного буржуазного стандарту нормативу та істинній людяності. «Каліфорнія – країна просто не налюбуватися, а от люди злі. Так тримаються за своє добро, що готові вбити за нього. Бояться, тому і скажені від злоби». Автор показує, як країна починає покриватися сіткою таємних наглядів, негараздів, як етична і соціальна розпусність системи породжує злочинні політичні порядки.
7. Демократії та гуманізму; захист прав людини і її світогляду.
Том розповідає про свого тюремного товариша: «Розпоров собі вени шпилькою, не виніс образи… А сумирний був. Яких тільки недоумкуватих там не зустрінеш». Картина жахливого знущання над людиною, спотвореного відчуття людського достоїнства, яке переконує себе в болісному самовбивсті.
8. Жадоба, інтелектуальне лицемір’я, жорстокість, нетерпимість, злоба як побічний ефект капіталістичного, індустріального суспільства». «Вони сподівалися знайти тут дім, а знайшли лише ненависть». Спалахують страйки, гримлять вистріли, підпалюють вночі табори переселенців. Сезонники засвоюють гіркий урок: «…що підвернулося, то або бери, або подихай із голоду». Так життя скидає з хваленої американської свободи маску, і під нею приховане справжнє лице буржуазної демократії – хижий оскал капіталу, непоборна жадоба багатства і влади [10, 22].
9. Зв’язок людина – земля. Стейнбек постійно підкреслює неподільний зв’язок людини з землею, з природою. В романі автор показує, як монополії та банки руйнують цей зв’язок. Критики часто закидали Стейнбеку містичність, подеколи навіть пантеїстичність у відтворенні цієї вза’ємодії, яка знижує філософську цінність книги. Однак я впевнена, що в «Грона гніву» прив’язаність героїв до землі трактується як право людини жити на цій землі, яку він обробляє; користуватися її дарунками, як право на працю і на свободу.
10. Солідарності безробітних. Група людей стає єдиним колективом, ціль якого - знайти роботу. Перехід від «я» до «ми», опис перетворення заляканого стада в народ.Цитую:"Тисячі сімей їхали по дорогах і люди розуміли, хоч ніхто їх не вчив, свої права: право на колектив і право бути самому, право запропонувати допомогу іправо від неї відмовитися. Іправа вагітних і хворих, які стоять вище всіх іншихправ». «…вечорамивідбувалися дивні речі: десятки машин ставалиодним табороміоднахвора дитинаставалапредметом занепокоєння всіх, а якщо в одній палатцінароджувала жінка, то двадцять читридцять сімей, з тривогою думаючих про завтрашній день, вранці перебирали речі, намагаючисьзнайти подарунок новонародженому»[12, 13].
11. Трьох поколінь фермерів Джоудів (засновників ферми, американських піонерів, що захопили землю в індіанців; їхніх дітей, зігнаних з насиджених місць неврожаєм, банками і трестами; їхніх онуків, що перетворилися в найманих робітників).
12. Втрата відчуття власного достоїнства. Стейнбек зазначає, що відчуття власного достоїнства – це не міра значимості чи важливості окремої особистості, це просто показник відповідальності людини перед суспільством. Більшість сезонників під тиском долі втрачали це відчуття відповідальності. «Цю втрату відчуття власного достоїнства ми розглядаємо, - писав Стейнбек, - як один із найбільш сумних результатів життєвого досвіду сезонників, бо ж саме із-за цього він втрачає відповідальність і перетворюється в озлобленого ізгоя, здатного повстати проти влади…» Я не впевнена, що погоджуюся з цим твердженням. Бо проти влади, проти існуючих в Америці порядків повстають насамперед ті, хто зберіг відчуття власного достоїнства, хто усвідомлює свою відповідальність перед мільйонами знедолених. На цьому шляху гине Кейсі, на цей же шлях стає Том[10, 14].
«Грона гніву» - проблеми соціології сільського господарства, практичного виробництва, як поводити себе в час надмірних навантажень, удар по індивідуалізму, есе в захист природі, жорсткий виступ проти основаної на простих емоціях релігії євангелістів, яка схоже процвітає в найбідніших сільськогосподарських районах цієї величезної країни.
2.4 Цілісні структури персонажів
Джон Стейнбек не прикрашає своїх героїв – показує такими, якими їх виліпило суспільство (в характері Тома Джоуда – частково риси жорстокості, нетерпимості, озлоблення). Недолік сімейства Джоудів – їх простота. Це люди, готові фізично працювати скільки завгодно і нездатні проявити практичність в фінансових справах. Вони – типове явище епохи, відображають тогочасне усвідомлення світу.
Ма, Том, Кейсі, Роза піднімаються до глибоких філософських гуманістичних прозрінь. «Якщо у тебе горе, твердо я знаю одне: іди до бідняків, вони допоможуть», - говорила Ма. Вона знає, що прості люди і їх традиції – безсмертні. Саме вони, а не закони власницького світу – першооснова життя. «Багачі поживуть, поживуть і вмирають, і діти в них нікудишні. А ми , Том, нам ні кінця ні краю не видно…»[4]. Це кульмінаційні сцени в плані соціально-філософського викриття буржуазного порядку в американській літературі критичного реалізму.
Місяць боротьби за життя не пройшов марно, починається осмислення сили єдності, сили колективу, необхідність прийти на поміч слабшому. І Роза Сарона, яка щойно втратила народжену дитину, материнським молоком рятує від голодної смерті незнайомця. Її вчинок ідеально передав прозріння Джоудів, логічно завершив їх соціальний протест.
Ма Джоуд – охоронниця патріархальних установ сім’ї, її опора, твердиня. «… Її високе і разом з тим скромне положення в сім’ї придавало їй достоїнство і чисту душевну красу. Її руки, сповнені ран, набули впевненості і твердості, а сама вона була безпристрасна і безпомилкова в своїх вердиктах, зовсім як богиня. Вона знала: варто їй похитнутися - і сім’я прийме це на себе як удар, варто їй піддатися відчаю - і сім’я рухне, сім’я втратить волю до життя» [4]. Проста і мудра жінка з народу, Ма стійко переносить усі біди, які падають на плечі сім’ї, приймає близько до серця негаразди інших, але завжди стримує себе, не дає розростися спалахуючим в душі злобі та гніву. Більше всього вона турбується про єдність сім’ї, розуміючи, що саме сім’я – частина того великого, що об’єднано називається народом.
Колишній служитель релігії Кейсі роздумує: «Люди проголодалися, дорвуться до м’яса, а ситості не відчувають. А коли вже нарешті виголодаються так, що сил вже не буде терпіти, тоді попросять мене помолитися… Я раніше думав, що молитва допомагає. Прочитав молитву – вона полетить і все з собою забере. А зараз так не буває. Люди хочуть жити по-людськи, хочуть виховувати дітей»[4]. Але власний досвід, все побачене ним, переконує, що бажаного не так і просто досягти. І Кейсі вирішує допомогти людям вирватися на свободу зі злиднів, стати страйкуючим.
Вимушений покинути сім’ю, Том іде, і автор не каже, що з ним сталося далі. Але нам і без цього зрозуміло, що з цього часу Том – з тими, хто бореться за кращу долю для простих людей, серед тих, в душі яких налилися грона гніву: « В душах людей наливаються і зріють грона гніву – тяжкі грона, і дозрівати їм тепер уже не довго».
Таким чином, можна прослідкувати образ безпосередньої, «природної» людини, близької до землі, до першооснов буття, невибагливого побуту. Визначальна риса героїв – почуття власної гідності, достоїнство, честь, справедливість, величина духу, непокірна воля, щирість помислів, віра в свою правоту.
2.5 Позасюжетні елементи, композиція, жанрова характеристика
В Стейнбека ми спостерігаємо справді вдалі та колоритні пейзажі, антуражі. Проте завжди в цьому романі вони виглядають як соціальні контрасти. Ненависні автору стандарти – завжди норми буржуазного світу. Так природа Каліфорнії – «фруктові дерева, наче сповнені благоговіння білі і рожеві хвилі на морській мілині», «наливчата солодка вишня», «дорогоцінний виноград» - контрастують з картиною спотворення тієї ж природи в умовах економічної кризи: «…урожай сохне, валяючись на землі, хмари мух летять на бенкет, в чанах з’являється пліснява та окисень», «апельсинові гори заливають шлангом з керасином», «над квітучою Каліфорнією встає запах тління». Чи полярність у відтворенні антуражів табору Гуверніль («…на території не було ніякого порядку… замість даху у ньому сплетіння з необроблених вербових прутиків, зверху кучею навалена трава …керосиновий бідон замість пічки, …ящики, заміняючи стільці, столи…») та державного табору Уідпеч ( «…там убиральні та душові, білизну можна прати в цебрах, води скільки завгодно – хорошої, питної, гарячої; вечорами музика, щосуботи – танці…для дітей є площадка…в убиральнях бумага…полісменів немає…») [4, 18, 25].
Відповідну наративну атмосферу допомагає відчути пейзаж засухи («Коричнева смужка на краях кукурудзяних листків ширшала, підбираючись до центральної жилки. Бур’ян зморщився, і стеблини його звисали до низу, торкаючись коріння... »[4] ), початку сезону дощів; антураж федерального шосе 66, вагонів, залізних будиночків при зборі персиків.
Характеризуючи жанрові особливості твору, стає зрозуміло, що це роман (великий за обсягом, складний за будовою прозовий (рідше віршований) епічний твір, в якому життя людей розкривається на тлі історичних або соціально вагомих обставин)[24]. Проте «Грона гніву» не є типовим романом, повністю підпадаючим під літературознавчі визначення.
Твірєчастково автобіографічним.В ньому органічно поєдналися публіцистичний та художній пласти – становлять собою риси народного епосу 20 століття. Це вдала суміш соціально-історичного есе, документальних свідчень та закінчених новел. Це істинна епопея національно-соціальної трагедії США в 30–і роки, вирок американській буржуазній дійсності[20, 2].
Вромані 30 глав. 14 присвячено безпосередньо Джоудам, а решта невеликих глав є якби авторськими відступами. Разом з тим обидва види глав доповнюють одна одну, логічно поєднані відносно фабули, створюють єдине нероздільне ціле.