Студитський устав, введений у Печерському монастирі, вимагав від ченців повного відречення від власності, абсолютного підкорення ігуменові, строгої дисципліни, важкої фізичної праці. Феодосій розумів монастирське життя як своєрідне горнило, крізь яке проходить людина, аби скинути із себе «ветхого Адама» й утвердитися на шляху обраних — «воїнів Христа». Феодосій культивував у своїх писаннях ідею про те, що мирські володарі, зокрема князі, не зберігають, а тільки захищають «правовір’я», стоячи на сторожі церковних інтересів. Феодосій категорично виступав проти католицизму, обстоюючи православну віру, називаючи її єдиною істинною вірою. А покликанням князя, на думку преподобного, є сприяти поширенню і розквіту православ’я. Таким чином зароджувалася і розвивалася ідея «богоугодного князя». Фактично Феодосій Печерський сформував могутню церковну ідеологію, ідеї якої розвивав Нестор, автор житій Феодосія, Бориса і Гліба, «Повісті врем’яних літ».
Давньоруські книжники захоплювалися творчістю великих християнських мислителів, зокрема Іоанна Златоуста, Дамаскіна, Василя Великого та інших. Вони активно культивували пропаговану великими філософами і богословами ідею божественного ідеалу. Академік В. Перетц щодо впливу світової християнської літератури та її ідеалів на творчість давньоруських книжників пише: «Перед руським читачем проходили чудесні за силою і величною простотою сторінки патериків, сповнені подвигів християнського самовідречення та аскетизму, часто не зовсім зрозумілих, але таких, що викликали численні наслідування. Невичерпна благість і мужність перших воїнів Христових кликали читачів до наслідування» [8]. Християнський світогляд із його ідеалом аскета, котрий присвятив своє життя служінню Богу, мав великий вплив на творчість Феодосія Печерського. Його спадщина засвідчує могутнє духовне прагнення до справжнього життя, незначною тінню якого є реальність. Культивування високих християнських ідеалів творило основу світогляду і світовідчуття Феодосія Печерського.
феодосій печерський літературний твір естетичний
4. Політичні погляди Феодосія
Чернечу працю й літературні заняття Феодосій поєднував із високою моральною позицією в політичних питаннях. У нього склалися чудові стосунки з князем Ізяславом, котрий ставив думку ігумена вище од думки і власного духівника, і митрополита. Феодосій став активно втручатися в політику. Про суть політичної програми Феодосія говорять його слова до Святослава Ярославича, котрий несправедливо загарбав престол Ізяслава: «Чого може досягти гнів наш і протест проти твоєї влади? Але нам належить викривати і наставляти вас на спасіння душі. І вам належить те слухати». Для преподобного монастир — уособлення совісті й моралі народу. Феодосій навчаючи впливав на політику князя, спрямовуючи можновладців та простих людей до праведного життя. Він засуджував усобиці між синами Ярослава, ганив Святослава Ярославича, який у 1073 р. позбавив влади старшого брата Ізяслава й посів великокнязівський престол, порівнював новоспеченого володаря з Каїном.[3]
Розлючений Святослав хотів кинути його у в’язницю. Але Феодосій, усупереч умовлянням братії та київських бояр, продовжував викривати князя, який несправедливим шляхом здобув престол.Святослав так і не наважився скривдити Феодосія. Навіть більше, він першим пішов на примирення, й намагаючись задобрити преведного ігумена, відвідав Печерський монастир, а потім підніс багаті пожертвування на спорудження Успенського собору. Їхні стосунки дещо поліпшали, проте Феодосій і далі вмовляв великого князя помиритися зі старшим братом, якого він згадував у монастирських молитвах першим, а Святослава, на його невдоволення, другим.
З «Житія Феодосія Печерського» ми дізнаємося, що «Одного разу, прийшовши до палацу, він [Феодосій] застав там веселощі і музику. Довго він сидів біля князя с опущенними очима і нарешті сказав: «Чи буде так на тому світі?» Князь прослезився і зупинив музику. З тих пір, коли преподобний приходив до палацу, веселощі припинялись.»
Феодосій покинув світ через рік після смерті Антонія, у 1074 –му, не доживши до сорока років. Відчуваючи наближення смерті, він скликав усю братію і наставляв кожного. Потім небіжчика перенесли в церкву і відспівали. Довкола монастиря було дуже людно. Дочекавшись, доки з настанням ночі юрби розійдуться, ченці знову забрали тіло Феодосія в печеру, де він помер. У 1091 р. його мощі розшукав преподобний Нестор. Тоді ж їх було поміщено в уже освячений Успенський собор Печерського монастиря. Нестор у 1080-х роках склав житіє Феодосія. У 1108 р. його канонізували.
Із 1131 р. нетлінні мощі Феодосія покоїлися у срібній, укритій позолотою, раці. Вклонитися їм сходилися прочани з усіх куточків Русі. У тривожні місяці чекання навали Батия печерські ченці сховали їх «під спуд» собору, й точне їх місце перебування досі залишається невідомим.[3]
Література
1. Н. И. Костомаров «Русская история в жизнеописаниях её главнейших деятелей» (отдел 1, глава 3)
2. М. Грушевський «Історія української літератури» в 6 т. – т.2 (Оригінальне письменство XI – XIIст.)
3. «100 видатних українців» (ст. 43)
4. Повчання Преподобного Феодосія. Про кари Божії
5. Заповіт преподобного Феодосія Печерського
6. Житие Феодосия Печерского
7. Лихачов Д. С. «О названии Задонщина»
8. Перетц В. Про деякі основні настрої російської літератури в її історичному розвитку. — К., 1903. — С. 7
9. І. Жиленко-молодша. Світоч руського благочестя // Хроніка — 2000. — 1995. — Випуск 1
10. Замалєєв А., Зоц. В. Мислителі Київської Русі. — К., 1987. — С. 59