Якщо розглянути конфліктну ситуацію, в якій розкриваються погляди героїв на оточуючу дійсність, то один з найхарактерніших діалогів драми показує нам роль і місце кожного з учасників не тільки в п'єсі, а й в світі ідеології:
- Ходімо, я ж покажу газету мої милі. Ви не впізнаєте її!..
Дядько Тарас услід:
- Ну, то я послі прийду.
- Ба ні!.. Ви нам потрібний! Будь ласка, одчиніть двері, як хто прийде до нас поздоровити Мину Марковича... Будь ласка! (Пішли)".
Цей діалог засвідчує, що справжній патріот дядько Тарас не потрібний Україні, а якщо й знадобиться на щось, то тільки на роль прислужника, швейцара, бо бал в Україні вже правили запроданці.
Окремо у п’єсі стоїть постать Улі. Автор постійно підсміюється, іронізує в ремарках: «Уля – як Уля ». Тобто така, як усі дівчата її кола. Самозакохано вдивляється в люстерко, емоційно-сентиментальна, мрійлива. Але мрії її поки що не простягаються далі «вигідної партії». «Вигідна партія» на той час – комуніст із пристойним стажем, тоді можна щоліта відпочивати в Криму, як Оля Семихаткова. Уля, як і її подруги, прагне хоч трохи змінити прізвище – Розсохи на, щоб звучало не так по-українськи – Розсоха. Але коли вона познайомилася з Мокієм і закохалася в нього, то серцем сприйняла його погляди. Тепер її слова звучать музикою: «І знаєш, «дружина» - це краще, як «жінка» - то означає, «рождающая,» «супруга» ж по-вкраїнському – «пара волів», а «дружина»… Ось послухай: рекомендую – моя дружина, або: моя дружинонько. …Або по-вкраїнському – одружитися з нею… Це ж не те, що «женится на ней», розумієш Ринусько! Одружитися з нею, чуєш? З нею… Тут чується зразу, що жінка рівноправно стоїть поруч з чоловіком, це краще, як «жениться на ней», - ти чуєш?».
Під впливом Мокія Уля стала ходити до бібліотеки, читати,цікавитися мовою, порівнювати і до деяких «філологічних» висновків дійшла сама. І хоч Рина їй говорить: «Яка ти українка, Улько! Ти вже й мови не знаєш.Сама ж казала, що покійна твоя баба по- малоросійському говорила».
На що Уля відповідає: «Мама ще й тепер по-українському як коли закидають». Віднині вона й себе вважає українкою, говорячи, що у неї все українське – навіть губи, очі, ноги. У фінальній сцені уля повністю виступає на боці Мокія.
Звичайно, Микола Куліш розумів, що справжнім патріотам, які виховувалися на святинях українського народу, немає місця на рідній землі. Їх зневажають, пригнічують і визискують. І найгірше, що цьому потурають самі українці. Проводирем такої лінії стала тьотя Мотя з Курська – неосвічена, малограмотна, але агресивна російська шовіністка, яка зуміла підкорити собі всю родину. За палку любов до народу і гордість за нього дядька Тараса прозвали шовіністом. В такий спосіб драматург, мов у краплі води відтворив складну ситуацію в Україні в епоху більшовизму.
Драматург, як завжди, відбивав правду життя, а ця гірка правда була в тому, що чимало українців згубили генетичний зв’язок з предками, обірвали родову нитку живодайного українського кореня і втратили почуття людської гідності, лицарської честі та національного гонору. Але естетична позиція митця в ставленні до малоросійства цього потворного явища – чітка і безкомпромісна. Драматург досить дошкульно висміював українців, які не тільки не знають своєї мови, культури, історії, традицій, звичаїв, а й відрікаються від усього свого рідного, паплюжать самих себе.
Створивши певний соцiальний тип Мини Мазайла, який вирiшив змiнити своє прiзвище, М.Куліш спрямував сарказм саме на нього. Конфлiкту як такого у комедiї немає – вiн виходить за межi твору: зречення свого роду – ганебний вчинок з погляду народної моралi. Тому тут усе вирiшують конфлiктнi ситуацiї, в яких розкриваються образи-характери Мокія, Улі, Рини, тьоті Моті з Курська та дядька Тараса з Києва.
У комедії “Мина Мазайло” М.Куліш простежив, як родина Мазайлів вiдповiдно до рiзних iнтересiв розшаровувалася i розпадалася. Особливо загострилися стосунки мiж батьком та сином, які по-рiзному ставилися до українiзацiї. Хата Мини Мазайла перетворилася на дискусiйний клуб: сiм’я Мазайлiв певною мiрою уособлювала розшаровану i збаламучену українську нацiю, яка втратила власнi орiєнтири пiд тиском бiльшовизму. I незважаючи на велику умовнiсть комедiйного твору, яка виявилася у гiперболiзацiї образiв, драматург прагнув витворити нацiональнi характери так, щоб кожен з них був соцiально заземленим. Усi персонажi виписанi колоритно, багатогранно i художньо переконливо. Вчинки дiйових осiб оправданi внутрiшньо i зовнiшньо, психологічно й емоційно.
М.Кулiш витворив повнокровнi художнi типи, якi вiдображали реальний стан українського суспiльства у 20-х роках ХХ століття. Він використав різноманітні засоби для розкриття сатиричних образів-характерів – гумор, іронію, сатиру та сарказм. Та найбільшого поширення набула самохарактеристика, яка дозволяла через мовну партитуру дійових осіб передати їх істинну суть. І навіть при загостреності зображення певних суспільних явищ і гіперболізації героїв М.Куліш художньо переконливо відтворив процес деформації українських національних типів. Драматург показав, як під тиском більшовицької диктатури відбувалося не тільки поневолення українського народу, а й моральне та духовне спустошення. Слабодухі автохтони втрачали зв’язок із рідним корінням, занедбуючи мову, культуру, традиції і навіть відмовлялися від власного роду, переписуючись на чужі, безликі прізвища. Тому естетична оцінка комедійних образів-характерів виразно негативна – драматург дошкульно висміював і викривав вади українського національного організму, сподіваючись очистити його від чужого накипу гострою сатирою.
Комiчнi характери не тiльки передають дух часу, а й вiдображають традицiї, звичаї, побут, спосiб життя, психологiю та манеру поведiнки людей, випробовують їх на здатнiсть критично оцiнювати свої вчинки, смiятися над власними вадами, дошкульно викривати їх з метою оздоровлення нацiонального органiзму, який постiйно потребує припливу нової енергiї.
Будинок на -ській вулиці, № 27, у якому мешкає родина Мазайлів, характеризується персонажами-комсомольцями як міщанський. Автор закріплює мотив міщанського на рівні просторової символіки, зокрема це напис на воротах, розташування місця дії в районі Холодної Гори міста Харків, де раніше мешкали міщани, дрібні чиновники й крамарі. Події твору розгортаються в тодішній столиці України, тому думки персонажів про стан українізації набувають столичного, навіть усеукраїнського масштабу. Отже, письменник засобами комічного виявляє абсурдність тодішньої суспільної ситуації, де людина сприймала "чужий" духовний простір як "свій", і прогнозує майбутні небезпеки культурного розвитку республіки, де міщанство (основна частина керівного апарату) сприймає власну культуру як невластиву йому.
національний драматургія куліш
Проаналізовано вияви української ментальності в драматичних, комічних і трагічних образах-характерах, розкрито естетичну природу героїв, простежено їх історико-часову зумовленість, вивчено тісний взаємозв'язок національного характеру з жанровою природою драматичного твору, його поетикою. Зроблено висновок, що у досліджений період проблема творення національних характерів стала надзвичайно актуальною, від її розв'язання залежала доля національно-культурної ідентичності української драми, яка під тиском більшовицької ідеології втрачала свою самобутність. На підставі аналізу п'єси драматурга доведено, що творення високохудожнього образу-характеру можливе на національних засадах та на базі розгляду національної проблеми як суперечностей людської природи, зумовлених певними обставинами. Зроблено висновок, що без рідної стихії, національного колориту неможливо створити художньо переконливі образи-характери, оскільки тематика, проблематика та природа української драми традиційно пов'язана з життям народу, його ідеалами, звичаями та уподобаннями.
Аналiз п’єси драматурга М.Куліша дав можливість виокремити “український національний характер” і теоретично обґрунтувати його як літературознавчу категорію, висвітлити процес творення драматичних, комічних та трагічних образів-характерів, розкрити ментальну та естетичну природу героя, простежити його історико-часову зумовленість, показати тісний взаємозв’язок із жанровою природою драми, її поетикою, а також звернути увагу на особливості розвитку драматичного мистецтва.
Оцінні критерії художніх образів у драматичному творі випливали з природи національного характеру, попереднього культурного досвіду українства, соціально-політичних обставин, морально-етичних ідеалів та естетичних уподобань нашого народу. Поєднання етнопсихологічного та естетичного аспектів дослідження дало змогу зосередити увагу на розмаїтті нових художніх прийомів в осмисленні українського національного характеру, які виникли як продовження традицій класичної драматургії.
Серед українських драматургів 20 – початку 30-х років ХХ століття – Я.Мамонтова, І.Кочерги, І.Микитенка, О.Корнійчука, Я.Галана – найпомітнішою постаттю був М.Куліш. Він збагатив українську драматургію новими засобами письма і створив вид національно-психологічної драми, відображаючи звичаї, традиції та побут українського народу.
У комедіях М.Куліш створив колоритні образи-гіперболи. Використовуючи гумор, гротеск, іронію та сарказм, драматург змалював сатиричні характери Мини Мазайла, тьоті Моті з Курська (“Мина Мазайло”). Витримуючи мажорну тональність, М.Куліш зумів у комедійних творах порушити актуальні проблеми занепаду української нації, її розшарування, духовної та моральної деградації. Він поглибив можливості національно-політичної драми, спрямованої на оздоровлення українського національного організму.