Актуальність теми. Актуальність дослідження полягає в тому, що у сучасному літературознавстві назріла потреба вироблення підходів, які б давали можливість осягнути етнічно-культурну ідентичність української літератури. Йдеться про необхідність розкриття національного хаpактеpу в драматургії, виходячи з ідеологічних, морально-етичних, соціальних та культурних орієнтирів українця у зіставленні їх із загальнолюдськими ідеалами. Ця пpоблема досi фундаментально не досліджувалася, тому що українська культура певну кількість часу була зоною забороненою. Відтак національний характер як літературознавча категорія не набував належного теоретичного обґрунтування, а це, безперечно, обмежувало можливості досліджень такого плану. Тому аналіз дpаматуpгiї 20 – початку 30-х pокiв ХХ столiття з позицiй ментальності українця видається своєчасним і нагальним. Оскiльки саме в п’єсі образ-характер увиразнюється в дії, у конфліктах та конфліктних ситуаціях, то доцiльно охарактеризувати художню модель українського національного типу на прикладі драматичного мистецтва.
Мета курсової роботи полягає в багатоаспектному аналізі драми М.Куліша “Мина Мазайло” та дослідженні кризи особистості в драмі.
У відповідності з метою завдання дослідження можна сформулювати наступним чином:
1. Опрацювати критичні матеріали, пов’язані з творчістю письменника.
2. Висвiтлити специфіку художнього моделювання нацiонального характеру в українській драматургiї 20 – початку 30-х рокiв ХХ століття.
3. Виявити художні прийоми при осмисленні нацiонального характеру в драмі “Мина Мазайло”.
4. Простежити національну соціокультурну концепцію поглядів Миколи Куліша, її еволюцію та становлення.
Завдання роботи полягає в осмисленні національного характеру через образну систему, тісно пов’язану з жанровою природою драми, її композиційною структурою та поетикою.
Об'єктом дослідження є художня інтерпретація національного характеру у п’єсах М.Кулiша
Предметом дослідження є драма М.Куліша «Мина Мазайло», аналізуючи яку, ми розглядаємо проблему творення драматичних образів – носіїв національного характеру як підставу для висвітлення процесу деформації українського національного характеру під впливом етнічно чужорідних, руйнівних соціально-політичних обставин.
Матеріалом дослідження є відповідно художній текст драми. Використовувався ряд традиційних методів: метод системного аналізу, метод інтерпретації художнього тексту, біографічний, етнопсихологічний, культурно-історичний методи дослідження.
Наукова новизна роботи полягає у тому, що це дослідження є у сучасному лiтеpатуpознавствi на матеpiалi української дpаматуpгiї 20 – початку 30-х pокiв ХХ столiття виокремлено національний характер як самодостатню категорію, яка має безпосередній вплив на жанрову природу драми та її поетику. Аналiзуючи драматичний твір, маємо довести, що завдяки майстерно відтвореним образам національних характерів українська драматургiя, всупереч несприятливим тенденціям, зберегла свою національну самобутність та утримувала належний художній рівень лише тоді, коли митець опирається на національний ґрунт.
Наукова новизна обумовлена необхідністю подальшої розробки проблем, пов'язаних з механізмами формування художнього образа. Актуальним є дослідження проблеми аналізу образа персонажа з погляду його характеру. Вивчення способів аналізу образа в рамках структурного підходу виводить дослідження на новий рівень і дозволяє виявити глибинні процеси, що лежать в основі організації тексту художнього твору.
Теоретична значимість дослідження полягає в утвердженні категорії “український національний характер”, яка розкриває свою сутність у конфліктних ситуаціях, перебуває у тісному взаємозв’язку з жанровою природою драматичного твору, сприймається за важливий компонент творення власне драми.
Практична цінність роботи обумовлена тим, що метод інтерпретації художнього тексту, спрямований на поглиблений аналіз психологізму твору, його жанрової специфіки, ґрунтується на національних засадах і може бути використаний у викладаннi курсу iсторiї української лiтератури ХХ столiття, вивченнi творчостi окремих письменникiв, написаннi монографiчних праць з вiдповiдної проблематики. матеріали та результати дослідження можуть бути використані для подальших досліджень Актуальним використання досліджених матеріалів є у школах, а саме у курсі української мови та літератури, вищих навчальних закладів гуманітарного спрямування, лекційних курсах, у вищих навчальних закладах, школах з лінгвістичним профілем навчання.
Структура і обсяг роботи. Робота складається з вступу, двох розділів, висновків, бібліографічного переліку використаних джерел.
У вступі обґрунтовано вибір теми курсової роботи, відзначена актуальність проведених досліджень, викладені мета і завдання роботи, показані наукова новизна, теоретична значимість і практична цінність одержаних результатів, вказуються методи дослідження матеріалу. Зосереджено увагу на соціальній, історичній, генетичній та етнопсихологічній суті українського національного характеру в драматургії як носія певних естетичних, ідеологічних, морально-етичних ідеалів та уподобань українців.
У першому розділі розглядається творчість М.Куліша в контексті розвитку української драматургії 20-х — 30-х років ХХ століття. Визначається, що головну увагу драматурги зосереджували на проблемі відображення національного характеру в укpаїнській драматургiї 20 – початку 30-х років ХХ століття, яка розвивалася у складнiй боротьбi напрямiв та течiй. Викладається, що творчість М.Куліша в українській літературознавчій критиці розглядається в контексті трьох етапів: кінець 20-х - початок 30-х pp. XX ст., кінець 40-х -середина 80-х pp. XX ст. та кінець 80-х pp. XX - початок XXI ст. Порушуючи соціальні, політичні, сімейно-побутові проблеми українського села, М.Куліш, всупереч тенденції “пролетарської літератури”, показав, що нові більшовицькі порядки не відповідали виробленому з давніх-давен етноментальному досвіду, тому вступали у суперечність з українською національною природою.
У другому розділі аналізується розв’язання пpоблеми національного характеру в українській драматургії та зазначається, що вона потребує методологічних підходів, критерії яких випливають із попереднього етнічно-культурного досвіду українства, соціально-політичних обставин, морально-етичних ідеалів, зумовлених ментальністю. Визначається категорія національного характеру як літературознавчої категорії – це змодельований у драматичному творі образ із виразними етноментальними рисами, з притаманною йому моделлю світоуявлення, історичною пам’яттю, відповідною шкалою цінностей, унікальним світовідчуттям, генетичним кодом, специфічним способом мислення, які сформувалися з урахуванням своєрідності території, мови, побуту, звичаїв і традицій, під впливом економічного й культурного розвитку. Наводиться та обгрунтовується національна соціокультурна концепція М.Куліша та аналіз драми “Мина Мазайло” з точки зору цієї концепції, викладається відбиття проблеми українізації та її наслідки в цій драмі.
У висновках підводяться підсумки проведеного дослідження, узагальнюються результати та пропонуються шляхи подальшого вивчення проблемного питання.
Повний обсяг роботи складає 33 сторінки. Бібліографія нараховує 26 позицій.
20-тi роки ХХ століття в iсторiї української культури позначилися унiкальною тенденцiєю, яка зумовила появу художнiх творiв, спрямованих на дискредитацiю нацiональних iдеалів. Радянська система не тiльки викоpiнювала будь-який пpиpодний вияв незалежної вдачi pозстpiлами, голодомоpами та депоpтацiями, а й намагалася засобами лiтеpатуpи i мистецтва спотвоpити iстоpичну пам’ять укpаїнського наpоду. Тому драматурги шукали нові форми художнього вираження.
Серед українських драматургів 20-30-х років ХХ ст. – М.Ірчана, І.Кочерги, І.Дніпровського, І.Микитенка, О.Корнійчука – найпомітнішою постаттю був Микола Куліш. Він збагатив українську драматургію новими засобами національно-психологічного письма і створив новий вид національно-політичної драми, відображаючи звичаї, традиції та побут українського народу. Письменник зумів показати душу українця та ті недоліки, які виразно виявилися в складних умовах тоталітаризму.
Письменники цього періоду намагалися розвинути традиції української класичної драматургії. Прикладами цього можуть слугувати твори С.Васильченка “Куди вітер віє?”, М.Ірчана “Бунтар”, Я.Мамонтова “Захід”, М.Івченка “Повідь”, але їм не вдалося вловити пульс національного життя, заглибитись в етнопсихологічну сутність характеру як одного з найважливіших компонентів у композиційній структурі драматичного твору [4;67].
Головну увагу митці зосереджували на проблемі відображення національного характеру в укpаїнській драматургiї 20 – початку 30-х років ХХ століття, яка розвивалася у складнiй боротьбi напрямiв, течiй, стилiв. Драматичний твір – це художня модель національного життя з його складнощами, суперечностями, конфліктами [2;21].