Гуманістичний зміст роману - не тільки у вираженні ідеалу добра, але і в темі творчої праці. Ідея добра зливається з ідеєю духовної сили творчості. Трагедія Бредлі Пірсона - це також і трагедія митця. Він відноситься до письменницької праці як до святої справи, воно становить сенс його життя, і він створює справжні художні твори, не думаючи про винагороду, про життєву суєту. Бредлі Пірсон, справжній творець духовних цінностей, протистоїть іншому письменникові - Арнольду Баффіна, який, профануючи мистецтво, публікує незліченні ремісничі вироби на потребу обивателю і заради свого успіху в суспільстві.
Важливу роль у романі відіграє символічний образ "чорного принца". Це і тема Гамлета, що втілює серйозні філософські роздуми про похмурі сторони буття, це і тема "чорного еросу", який цілком підпорядковує собі емоції і розум людини, це і тема неминущого значення справжнього мистецтва, що виникає на основі складної життєвої боротьби і людських страждань. Сам текст роману "Чорний принц" представлений Айріс Мердок як рукописи, створеної Бредлі Пірсоном у в'язниці і виданій вже після його смерті. На думку Мердок, трагічне життя творця стало запорукою справжньої художньої цінності твору.
27. Філософсько-естетичні засади постмодернізму
Світоглядно-мистецький напрям, що в останні десятиліття XX ст. приходить на зміну модернізмові. Цей напрям — продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем — світоглядно-філософських, економічних, політичних.
Вперше термін "постмодернізм" згадується у 1917 p., але поширився він лише наприкінці 1960-х pp. спершу для означення стильових тенденцій в архітектурі, спрямованих проти безликої стандартизації, а невдовзі — у літературі та малярстві (поп-арт, оп-арт, "новий реалізм", гепенінг та ін.).
Постмодерністи, завдяки гіркому історичному досвідові, переконалися у марноті спроб поліпшити світ, втратили ідеологічні ілюзії, вважаючи, що людина позбавлена змоги не лише змінити світ, а й осягнути, систематизувати його, що подія завжди випереджає теорію.. Прогрес визнається ними лише ілюзією, з'являється відчуття вичерпності історії, естетики, мистецтва. Реальним вважається варіювання та співіснування усіх (і найдавніших, і новітніх) форм буття. Принципи повторюваності та сумісності перетворюються на стиль художнього мислення з притаманними йому рисами еклектики, тяжінням до стилізації, цитування, переінакшення, ремінісценції, алюзії. Митець має справу не з "чистим" матеріалом, а з культурно освоєним, адже існування мистецтва у попередніх класичних формах неможливе в постіндустріальному суспільстві з його необмеженим потенціалом серійного відтворення та тиражування.
Визначальні риси постмодернізму:
- культ незалежної особистості;
- потяг до архаїки, міфу, колективного позасвідомого;
- прагнення поєднати, взаємодоповнити істини (часом полярно протилежні) багатьох людей, націй, культур, релігій, філософій;
- бачення повсякденного реального життя як театру абсурду, апокаліптичного карнавалу;
- використання підкреслено ігрового стилю, щоб акцентувати на ненормальності, несправжності, протиприродності панівного в реальності способу життя;
- зумисне химерне переплетення різних стилів оповіді (високий класицистичний і сентиментальний чи грубо натуралістичний і казковий та ін.; у стиль художній нерідко вплітаються стилі науковий, публіцистичний, діловий тощо);
- суміш багатьох традиційних жанрових різновидів;
- сюжети творів — це легко замасковані алюзії (натяки) на відомі сюжети літератури попередніх епох;
- запозичення, перегуки спостерігаються не лише на сюжетно-композиційному, а й на образному, мовному рівнях;
- як правило, у постмодерністському творі присутній образ оповідача;
- іронічність та пародійність.
В американському постмодернізмі традиційні форми і мотиви трансформуються не в результаті природної еволюції, а внаслідок домінування концепції загального хаосу і розпаду. У творах цих постмодерністів зображена неймовірна суміш часів, культур, мов, реальних фактів і вимислу; сучасність сусідить з традиціями шекспірівської драми, Просвітництва, романтизму, реалізму. При цьому все втрачає ідентичність, змішується, переходить одне в інше, пародіюється, знижується до фарсу. Фактично зникає різниця "свого" і "чужого" тексту, планів сьогодення і минулого. Загальний для постмодернізму принцип пародії приймає в американському постмодернізмі форму пародіювання філософських теорій, перш за все Сартра, Юнга, Фрейда.
На думку багатьох дослідників, для постмодерністської парадигми характерне навмисне руйнування традиційних уявлень про цілісність, стрункості, закінченості естетичних систем, розмивання всіх стабільних естетичних категорій, відмова від табу і кордонів. Тим самим не може йти мови про створення - з формальної точки зору - такого собі зводу правил організації постмодерністського тексту. І все-таки спроби виділити основні ознаки постмодернізму робилися дослідниками неодноразово.
28. Образ Гренуя
зарубіжний література п'єса жанровий
Хлопчик виявися на диво витривалим. Народжений серед покидьків, він міг днями їсти тільки суп на воді, гнилі овочі й зіпсоване м'ясо. Гренуй хворів на всі відомі й невідомі хвороби, падав у криницю з шестиметрової висоти, обпік груди кип'ятком, але вижив. Він був живучий, як бактерія, і витривалий, як кліщ, що сидить на дереві й перетравлює краплинку крові, здобуту кілька років тому. Для тіла він мав мінімум одежі і їжі, а для душі йому не треба було нічого. Він не знав любові, ласки, тепла і спокійно обходився без них. У першу хвилину свого життя він несамовитим криком послав матір на ешафот і заявив усьому світові про свою волю до життя, хай і без співчуття чи любові.
Він не мав властивого кожній людині запаху. Але в нього був дар Божий: він відрізняв тисячі запахів. Гренуй легко відрізняв предмети, які мали запах, і плутався в абстрактних поняттях, адже честь, совість, радість, право, Бог, вдячність, відповідальність зовсім не мали запахів.
Бог наділив Гренуя великим талантом, але він не зумів скористатися цим дарунком, не зумів принести в цей світ хоч краплину радості і справжньої любові.