ЗМІСТ
Вступ
Розділ І. Поняття модернізму в українському літературознавстві
Розділ ІІ. Визначення хронологічних рамок та фактографія модернізму
Розділ ІІІ. "Авторські версії" модернізму
Висновки
Список літератури
ВСТУП
Більше століття вже минуло з того часу, як у мистецтві і зокрема в літературі виник модернізм. Не зважаючи на несприятливі умови, українська література також приєдналася до світового літературного процесу і в той чи інший спосіб прагнула не бути самодостатньою, а залучалась до європейського руху. Історичні умови гальмували процес наближення української літератури до відповідного європейського рівня. Було створено залізну завісу, штучно стримувались будь-які тенденції, що виявляли модерністскість українського мистецтва. Пізніше в наукових дослідженнях будь-які вияви модернізму у мистецтві таврувались із посиланнями на класиків марксизму-ленінізму. Та й дотепер у шкільному курсі літератури не прийнято визнавати певні твори й авторів модерністськими. Ще не подолано комплекс меншовартості української літератури.
Подекуди в сучасному українському літературознавстві з’являються спроби аналізу українського модернізму. Варто віддати належне тим дослідникам, хто береться за вивчення цієї теми, адже вони є першими і часто викликають обурення в масах прихильників традиційності і шароварності української літератури. Прагнемо підтримати ці нечисленні дослідження, тому проведемо аналіз критичних праць про український модернізм, котрі виходили в незалежній Україні, тобто починаючи від 1991 року.
Отже, метою нашої роботи є спроба прослідкувати розвиток модернізму на українському ґрунті, з’ясувати, які явища зараховують до модернізму, встановити хронологічні межі модернізму, окреслити методологію кожного з авторів для аналізу модерної літератури.
Отже, об’єктом дослідження є поняття модернізму в сучасному українському літературознавстві, предметом аналізу є окремі статті та монографії українських літературознавців 1991-2002-рр., у яких вони розглядають проблеми модерністської літератури. У своїй роботі ми проведемо порівняльний аналіз цих статей і монографій, з’ясуємо відмінності у трактуванні сучасними дослідниками поняття "модернізм". Для цього будемо послуговуватись методом зіставлення і порівняльного аналізу різних праць, методом метакритичного аналізу, тобто проведемо аналітичну роботу на основі вже написаних досліджень про модернізм.
Відповідно до методу дослідження і поставлених завдань структура роботи передбачає три розділи. У першому розділі ми з’ясуємо поняття "модернізм" у трактуванні різних дослідників, адже єдиного чіткого визначення цього поняття у літературознавстві ще немає. У другому розділі ми окреслимо хронологічні рамки українського модернізму і з’ясуємо його фактографію, тобто визначимо явища, що також відносять до модернізму. У третьому розділі ми розглянемо "авторські версії" модернізму, тобто зробимо огляд концепцій і підходів до модернізму.
До розгляду візьмемо студії сучасних українських літературознавців: Соломії Павличко "Дискурс модернізму в українській літературі", Ярослава Поліщука "Міфологічний горизонт українського модернізму", Володимира Моренця "Національні шляхи поетичного модерну першої половини ХХ ст.: Україна і Польща", Костянтина Москальця "Людина на крижині", Тамари Гундорової "Про-Явлення Слова. Дискурсія раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація", Віри Агеєвої "Українська імпресіоністична проза", Миколи Ільницького "Від "Молодої Музи" до "Празької школи"".
РОЗДІЛ І.Поняття модернізму в українському літературознавстві
Як подає Словник іншомовних слів, "модернізм [франц. modernise] – загальна назва течій у мистецтві ХХ століття, яким властиві заперечення реалізму, традиційних форм, естетики, пошук нових естетичних принципів". Великий тлумачний словник української мови дає таке пояснення терміну модернізм: 1. Авангардизм. 2. Один із напрямів у сучасній релігійно-ідеалістичній філософії, який проповідує оновлення католицьких догм у дусі інтуїтивізму, волюнтаризму і т. ін. Термін "авангардизм" цей словник пояснює так: "загальна назва різних напрямів у мистецтві ХХ століття, для яких характерні розрив із традицією реалістичного художнього образу, пошуки нових засобів вираження і формальної структури твору". Українська літературна енциклопедія подає розвідку про модернізм у світовій і українській літературі, трактуючи це явище так: "філософсько-естетична й художня система, що склалася в перші десятиліття ХХ століття й об’єднала різнорідні, іноді істотно відмінні напрями й течії, для яких притаманні нова суб’єктивно-індивідуалістська концепція людини (із домінуванням дезінтеграційного начала) та пов’язане з цим протиставлення нових виражальних і зображальних засобів класичним формам мистецтва ХІХ століття. Досі модернізм – термін не усталений: інколи тлумачиться як синонім авангардизму; як явище, що в час зародження інтегрувало в собі декадентство й авангардизм; як художній рух, що відмежовується від декадентства і має авангардизм своїм найрадикальнішим виявом тощо. Передумови виникнення модернізму з’явилися в кінці ХІХ століття. Саме тоді художня свідомість фіксує кризу світоуявлень, які складалися від епохи Просвітительства і набули переважно раціоналістичних, головним чином позитивістських форм у філософському і художньому мисленні ХІХ століття. Стають очевидними їхня невідповідність історичній дійсності початку ХХ століття, недостатність для повноти створення образу людини, художнього розкриття тих видів соціальної, біологічної, моральної детермінованості її життя, на яких ґрунтувалися типові зразки класичних реалізму і натуралізму. З’ясовується недосяжність і некоректність багатьох суспільних ідеалів, неспроможність жодних наперед визначених форм суспільного устрою зняти суперечливість і внутрішню конфліктність людського буття. Піддаються скептичній переоцінці просвітницькі ідеали народно-духовної всеєдності, соціального братерства, евдемоністського змісту життя, ряд інших моральних і культурних цінностей. Окреслюються… значно глибші психологічні виміри людини, невичерпність і багатоликість (аж до протилежності) її індивідуальних якостей, життєво важливе, часто вирішальне, значення її позасвідомих і підсвідомих імпульсів, їхній зв’язок з первісними формами колективного та індивідуального буття".
Літературознавчий словник-довідник дає таке визначення модернізму: "загальна назва літературно-мистецьких тенденцій неміметичного ґатунку на межі ХІХ – ХХ століття, що виникли як заперечення ілюзіоністсько-натуралістичної практики в художній царині, обґрунтованої філософією позитивізму. Ця філософія обстоювала емпіричні, жорстко верифіковані дані єдиним джерелом достеменного знання при принциповому нехтуванні іншими, зокрема, ірраціональними, джерелами та посталою на підвалинах цієї філософії "соціально-реалістичною критикою", схильною взалежнювати талант від утилітарних потреб суспільства, ігнорувати фундаментальною категорією мистецтва – прекрасним, красою. Модернізм на місце позаестетичної утилітарно-раціональної методології художнього чину вводив іманентну йому (чину) творчу інтуїцію, втаємничення у трансцендентну сутність буття тощо, власне, спирався на засадничі аспекти "філософії життя". Вищим знанням проголошувалася не дискретна наука, а поезія, зважаючи на її феноменальну здатність одуховнювати світ, проникати в найінтимніші онтологічні глибини. Модернізм як конкретно-історичне явище виник у Франції, невдовзі поширився у європейських літературах, найяскравіше реалізувався у творчості письменників межі ХІХ - ХХ століть, передовсім символістів і неоромантиків. Будучи визначеним періодом історії літератури, модернізм різниться цим від "модерності", що асоціюється з динамічним поняттям "сучасність", запровадженим у мистецтво ХVІ століття як номінальна можливість кожного історичного моменту поставати генетичним продовженням "усіх попередніх сучасностей" (М. Ігнатенко). На превеликий жаль, справа усвідомлення модернізму ускладнена тим, що він поціновувався не в іманентних йому, а в позаестетичних категоріях, із погляду позитивістської естетики. Водночас термін "модернізм" не дістав адекватного, якомога точнішого визначення. Категоріальна недосконалість літературознавства (мистецтвознавства) неминуче призводить до понятійної дифузії, коли модернізм ототожнюється з певною стильовою течією, що є частковим проявом цілого явища, або ж переплутується (аберується) з декадансом, із яким він мав спільне джерело – "філософію життя", але не був схильним до гіпертрофування "присмеркової доби" та естетизації потворного. Разом з тим модернізм відмінний і від свого відгалуження – авангардизму, перейнятого деструктивним пафосом, епатаційним пуерилізмом, деестетизацією мистецтва, прагненням розмити його "береги". Натомість концепція модернізму мала конструктивний характер, окреслені естетичні критерії у виразних межах мистецтва як нової реальності, рівновеликої довколишній дійсності, актуалізувала неміметичні форми художнього мислення, які у творчості письменників-модерністів співіснували разом з традиційними міметичними, що зазнали глибокої переоцінки".
У монографії "Національні шляхи поетичного модерну першої половини ХХ ст.: Україна і Польща" В. Моренець посилається на студію Ричарда Шеппарда "Проблематика європейського модернізму", у котрій той виділяє три провідні стратегії осмислення даного предмета. "Перша з них, подосі найпоширеніша (хоча й, на думку Р. Шеппарда, не найпродуктивніша) полягала у спробі дефініювати його на основі виявлення "однієї або кількох ключових ознак, проблем або ж "спільних рис". Оскільки "остаточна дефініція" (за Шеппардом, в означеному плані неможлива) не є нашою метою, а розгорнута автором "дефінітивна картина" відзначається неабиякою повнотою і, своєю чергою, зіперта на добрий десяток ґрунтовних наукових праць, є резон процитувати це місце його дослідження (без подання першоджерел, на які посилається Шеппард, оскільки це забрало б багато місця…