Чарівні казки найчастіше мають щасливий кінець і не менш традиційну фінальну формулу, що свідчать про благополуччя героїв.
В основі чарівного казкового сюжету лежить чудесний вимисел і зв’язані особливі форми усного оповідання [39].
Текст є стилістично забарвленою, типізованої в жанровому відношенні мовною конструкцією. Казка, у свою чергу, існує у мові як стилістично забарвлена стереотипна схеми своєї побудови. У складі стилістичного забарвлення мовних одиниць виявляються компоненти, обумовлені жанровим розшаруванням мови. Таким чином, основу казкової форми складають тематичний зміст, стиль і композиційна побудова. Така триєдність визнається як літературознавцями, так і мовознавцями.
Характеризуючи народні казки, С. Х. Грундтвіг відносив ці твори до поетичних, створених у вільному стилі. У народних казках, за словами вченого, немає ні рим, ні інтонацій; але усе-таки вони мають і яскраво вираженим стиль, і досить визначену форму [Цит. За:4].
Як відомо, у чарівний казці, глибоко вивченій В. Я. Проппом, можливі будь-які перетворення, чудеса, але при цьому в ній працює твердий канон функцій, жанрових розпоряджень. Так, для казкового тексту характерні особливі дискурсивні формули, що маркірують, як правило, сильні позиції тексту. Дискурсивні формули в чарівній казці – клішовані формули, що організують початок і кінець казкового тексту. Відповідно до визначення В. І. Карасика, дискурсивні формули – це «своєрідні мовні звороти, властиві спілкуванню у відповідному соціальному інституті» [13, с. 45].
У лінгвістичний літературі відомі багато спроб виявлення композиційні частин у текстах різних жанрів, і для кожного з них названі складові його частини. Так, композиція казки, запропонована К. Бременом, складається з зачину, дії і результату [5].
Також варто помітити, що існують певні правила композиційного оформлення текстів, обумовлені не тільки жанровими особливостями, але і культурними, і мовними традиціями тієї або іншої країни.
Варто підкреслити, що властивостями часу чарівного світу є, в першу чергу, його постійна мінливість, нестабільність, здатність до різного роду перетворень, що веде до порушення хронологічної, історичної, лінійної стрункості часу. Особливістю текстів з чарівним часом є несподіваний перехід від реального часу до нереального, незвичайного. Так, у чарівних народних казках вже в зачині відбувається стрімке перенесення читача в далекі часи.
З метою розкриття комунікативного задуму тексту необхідно й актуальне вичленовування тих семантичних блоків, що окреслюють багатомірний простір тексту і які умовно названі сильними текстовими позиціями.
Н. А. Ні коліна розмежовує в багатомірному художньому просторі тексту зовнішню композицію (архітектоніку) і внутрішню. «Якщо внутрішня (змістовна) композиція визначається насамперед системою образів-характерів, особливостями конфлікту і своєрідністю сюжету, то зовнішня композиція – це членування тексту, що характеризується безперервністю, на дискретні одиниці. «Кожна композиційна одиниця характеризується прийомами висування, що забезпечують виділення найважливіших змістів тексту й активізують увагу його адресата» [12, с. 50].
Поряд із заголовком до сильних тестових позицій відносяться також епіграф, початок і кінець тексту, різні цитації й оказіональна словотворчість автора, що складають архітектоніку всього твору і що мають такі ж властивості, як і заголовок.
Казка як провідний жанр німецьких романтиків.Романтизм став найвизначнішою літературною подією кінця XVIII – початку XIX ст. У німецький літературі, як і в літературах інших країн Західної Європи, романтизм був породженням складних політичних процесів зламу старого феодального суспільства та розвитку нових, буржуазних відносин. Але з огляду на історичні обставини, розвиток німецького романтизму ускладнюється трагедією роздробленості країни, її феодальною відсталістю та слабкістю демократичного руху.
З романтизмом пов'язане збагачення літературних жанрів, руйнування колишніх уявлень про межі і правила творчості. Основними жанрами романтичної літератури стали драма, новела, романтична поема, балада, роман у віршах, де розмивається грань між епосом і лірикою, а також казка лірико-філософського або фантастичного змісту. Втеча від дійсності у світ фантазій і вигадок не виключала інтересів романтиків до навколишнього світу. Але дійсність, побачена крізь призму романтичної іронії, жила у творіннях німецького романтизму.
Для німецьких романтиків, казка – породження чистої фантазії, гра духу, що претендує на глибинне розуміння сутності буття та на своє образне розуміння різних подій життя. Вона сприймалася як найбільш вільна форма для самовираження творчого суб’єкта та як своєрідний міф, що закріпляю у художній літературі деякі початкові основи світосприйняття.
Взагалі, казки, твори народної літератури, майже повністю прозаїчні, часто об’єктивно епічного змісту, частково з метою дидактичною, існують у всіх народів. У казках міфологічні елементи змішані з історичними легендами про давно минувші події, дійсність свободо переплітається з вимислом. Вони містять багатий матеріал для вивчення народної психології та побуту.
Казка досить популярний жанр усної народної творчості, жанр епічний, прозаїчний, сюжетний. Предметом розповіді у ній є незвичні, чарівні, не рідко таємничі та страшні події; дія ж має пригодницький характер. Це в значній мірі передбачає структуру сюжету. Він відрізняється багатою епічністю, закінченістю, драматичною напруженістю, чіткістю та динамічним розвитком дії. Позитивний герой, долаючи перешкоди, завжди досягає своєї мети. Для казки властивий щасливий кінець. У творах цього жанру все зосереджено навколо героя та його долі. Казка відрізняється особливою формою, обов’язковістю деяких моментів, а також постійністю компонентів. У ній майже завжди відсутні картини природи та побуту. Для неї характерні композиційні особливості: зачин та кінцівка, повторення епізодів, чудесні персонажі, які допомагають герою досягнути мети. У казці описуються вигадані події та герої, які представляються трохи реалістично, але зі значними відступами. Вигадка у казці може нагадувати дійсність, але може мати і фантастичний характер.
Казка, не дивлячись на значну роль фантастики, має життєві основи: у ній у особливій формі відображається дійсність та розкриваються народні сподівання. Казки мають три жанрові різновиди: казки про тварин, чарівні казки та казки соціально-побутові. Кожна має свої сюжети, персонажі, поетику, стиль.
Видатне місце у розвитку німецької літератури та філологічної науки займають брати Якоб та Вільгельм Грімм. Їх активна видавницька діяльність супроводжувалася не менш активною науковою, а гуманістичні та демократичні прагненнях вчених та письменників були втілені у їх фольклорно-літературній діяльності.
Фантастика казок часто носить чітко виражений соціальний та етнографічний характер. Одні казки – це страшні розповіді про жорстокі події старовини, про відьом та інші образи, що живи у віруваннях народу, а інші – казки, що переплітаються з християнськими легендами.Героями казок найчастіше виступають люди сильні та незалежні, розумні та кмітливі, добрі та порядні, які повинні стати представниками усього роду. Це – хоробрий кравчина, кмітлива донька селянина, солдат, роботяща служниця, пастух. Але, використовуючи епічні порівняння, казка часто називає їх королівськими іменами.
Оповідач гриммівських казок, на відміну від фольклорних казок багатьох інших збірок, рідко звертаються до самого слухача. У цьому і виражається стилістична обробка зібраного матеріалу.
2. Мовностилістичні особливості німецьких чарівних казок
Мовностилістичні особливості зачину. Дослідження мовностилістичних особливостей німецьких чарівних казок здійснюються на матеріалі німецьких текстів казок братів Грімм 8, які прийнято відносити до чарівних казок.
Зачин, будучи сильною позицією тексту, стрімко занурює читача в події казки, називає головних героїв, з якими надалі будуть відбуватися неймовірні метаморфози. У казці традиційним чином вважається зачин «Es lebte einmal…» (Якось жив…), «Es war einmal…» (Жив якось…).
Такий зачин-формула, що повторюється з казки в казку, стає однією з важливих дискурсивних характеристик казкового жанру і тягне за собою визначену граматику. Так, перше речення містить лише самі загальні відомості про героя або предмет, тому у ньому зустрічаються, як правило, іменники загальні з невизначеним артиклем, іноді з декількома прикметниками-визначеннями, що дають читачу перше представлення про головного героя казки.
Час дії казки також звичайно визначається в її зачині. Важливо відзначити, що в чарівних казках майже не зустрічаються вказівки на час і місце, усе надзвичайно невиразно. Таким чином, зачин казки підкреслює невизначеність, віддаленість часу подій казки від моменту повідомлення про них, характеризує неквапливу манеру розповіді оповідача. У такому зачині використовується дискурсивні формули невизначеності (einmal – колись, одного разу), а також сигнали «розтягнутого» часу, наприклад:
Es ist schon lange her, da lebte ein König, dessen Weisheit im ganzen Lande berühmt war…-Давно жив собі на світі король, і був він славний по всій землі своєю мудрістю…Vor Zeiten war Schneider, der drei Sohne hatte und nur eine einzige Ziege [47].
Давно жив на світі кравець. Було в нього три сини і одна єдина коза…
Слід зазначити й архаїчну форму початку як німецьких, так і українських текстів у другому фрагменті, і застарілу форму в українському тексті в першому контексті, не властиву іншим жанрам, і, таким чином, що маркує дискурсивну формальність чарівних народних казок.
Клішована форма зачину і натяк на неправдоподібність дозволяють читачу відразу зрозуміти, що це казка. Як відомо, основна форма зв’язки будь-якої казки – лихо або потреба в чому-небудь, причому форми її можуть бути найрізноманітнішими.